Всего за 279 руб. Купить полную версию
– До чого ж вона кумедна, правда? Як мені нудно було б тут без цієї дівчинки. Якщо вона коли-небудь стане манірною, я втечу. Тож, дивіться, не губіть її талант у зародку, – сказав Тедді, похмуро поглядаючи на Демі, який, сидячи на сходах, робив якісь стенографічні записи в блокноті.
– Ви з Джозі – пара скакунів, і потрібна сильна рука, щоб вами правити. Проте мені це заняття навіть подобається. Джозі варто було б бути моєю дитиною, а Робу – твоєю, Мег. Тоді в «голуб’ятні» панував би повний спокій, а в моєму домі все було б догори дриґом. Ну, а тепер, гадаю, мені варто піти й розповісти новини Лорі. Ходімо зі мною, Мег. Невелика прогулянка піде нам обом на користь, – Джо начепила на голову солом’яного капелюха Тедді й підхопила сестру під руку, рушила до Парнасу, залишивши Дейзі стежити за кексами, Тедді миритися з Джозі, а Тома й Нен – псувати настрій своїм пацієнтам наступну чверть години.
II. Парнас
– Палац справді відповідає своїй назві, – вкотре завважила Мег, коли вони з Джо підіймалися схилом до білоколонної будівлі.
До того ж у той день всі богині мистецтв були вдома: гостей зустріли живі картини й звуки, що напрочуд підходили для житла муз. Проходячи повз відчинене вікно, сестри зазирнули в бібліотеку, де головували Кліо, Калліопа й Уранія. Мельпомена й Талія розважалися у великій вітальні, де кілька молодих людей танцювали та проводили репетицію нової п’єси. Ерато гуляла в саду зі своїм коханим, а у великій залі сам Феб диригував злагодженим хором.
Аполлоном був наш старий друг Лорі. Його перша молодість відійшла в минуле, але краса та доброта нікуди не поділися. Час перетворив свавільного хлопчика на благородного зрілого чоловіка. В його житті були печаль і радість, невдачі й успіхи. Це допомогло сформувати характер, а втілення в життя побажань дідуся стало обов’язком, який він виконував з особливою ретельністю.
Деяким людям корисно жити в достатку – вони розцвітають під променями сонця. Іншим потрібна тінь – тоді вони, немов тверді плоди, стають м’якішими, особливо пройшовши крізь пору морозів. Поза сумнівом, Лорі, як і Емі, належав до першого типу людей. Тож їхнє життя разом було для обох чимось на зразок прекрасної поеми – не тільки гармонійне й щасливе, а й сповнене високих прагнень, широкої благодійності.
Усе в їхньому будинку вирізнялося скромною красою й комфортом. Господар і господиня любили мистецтво, тож у них гостювали представники найрізноманітніших творчих професій. Лорі й сам багато вправлявся в музиці і заохочував до цього юних музикантів, всіляко підтримуючи їх.
Емі протегувала честолюбним молодим художникам і скульпторам. Її власні заняття додавали радості, коли підросла дочка й розділила з нею це захоплення. Емі доводила своїм життям, що жінки можуть бути вірними дружинами й матерями, не жертвуючи при цьому талантом, дарованим їм як для їхнього розвитку, так і блага інших.
Сестри добре знали, де шукати господинь. Джо відразу попрямувала до спільної студії обох мисткинь. Бесс трудилася над бюстом маленької дитини, а її мати завершувала обробку скульптурного портрета чоловіка.
Час, здавалося, зупинився для Емі: щастя допомагало їй зберігати красу молодості, а багатство дало світський лоск, набути якого вона так прагнула в дитинстві та юності. Струнка й велична, ця жінка була прикладом того, як простота може стати елегантністю завдяки смаку, з яким вибирається сукня, й витонченості, з якою її носять. Якось одна зі студенток сказала парадоксальну фразу: «Інколи здалеку я не можу прискіпливо роздивитися вбрання пані Лоуренс, але знаю напевне, що вона найвишуканіше, ніж у всіх інших присутніх дам».
Емі обожнювала дочку. Це й не дивно, оскільки краса, про яку вона завжди мріяла, була – в усякому разі для люблячої матері – втілена в цьому її молодшому «Я». Бесс успадкувала від матері величну поставу, блакитні очі, прекрасний колір обличчя й золотисті кучері, зібрані в такий самий класичний вузол на потилиці.
А ще – о! – неймовірна радість для Емі! – в Бесс були красиві, як у батька, ніс і вуста, але по-жіночому витончені. Сувора простота довгого полотняного фартуха цілком влаштовувала дівчину. Вона працювала захоплено, відгородившись від навколишньої дійсності, як всі справжні художники, не помічаючи навіть, з якою ніжністю стежать за нею люблячі очі матері. Допоки в студію не увірвалася енергійна тітка Джо з вигуком:
– Мої дорогі дівчата, швидше киньте свої «пасочки» й послухайте, що я вам скажу!
Обидві мисткині відклали інструменти й сердечно вітали невгамовну родичку, хоч своїм приходом вона порушила їхній творчий запал. Тож коли з’явився Лорі, якого Мег прислала до них із зали, де він проводив заняття з хором, їхня бесіда була в розпалі. Сівши на диван між сестрами, без жодних барикад з обох боків, він з цікавістю слухав новини про Франца й Емілі.
– Епідемія почалася, й тепер лютуватиме серед усього твого виводка. Тож, Джо, наберися терпіння на наступні десять років, щоб витримати всілякі романи й нерозсудливості. Твої хлопчики виросли й тепер стрімголов пірнатимуть у море пристрастей. А це значно серйозніше, ніж ті витівки, з якими тобі доводилося мати справу донині, – сказав Лорі, із задоволенням спостерігаючи за зміною виразу її обличчя – від захоплення до відчаю.
– Знаю, знаю! І без надії сподіваюсь, що зможу провести їх через буруни й без втрат дістатися берега. Проте це жахлива відповідальність, оскільки вони приходитимуть до мене й запевнятимуть, ніби в моїх силах зробити так, щоб їхні маленькі любовні історії були тільки щасливими. Мені це, втім, навіть подобається, а Мег до того сентиментальна, що просто в захваті від подібної перспективи, – відповідала Джо, відчуваючи себе досить спокійно в тому, що стосувалося її власних хлопчиків, занадто юних, щоб стати в найближчому майбутньому жертвами згаданої епідемії.
– Гадаю, її швидко полишить такий настрій, коли Нет почне дзижчати занадто близько від її Маргаритки. Ти ж розумієш, що це означає? Я не тільки керую його музичною освітою, а ще й маю обов’язки довіреної особи, тож хотів би знати, що йому порадити, – додав Лорі серйозно.
– Тихіше! Ти забув, що в кімнаті дівчинка, – прошепотіла Джо, киваючи в бік Бесс, яка знову заглибилася в роботу.
– Не турбуйся, люба! Вона зараз в Афінах і не чує ні слова з нашої розмови. Їй, втім, варто було б закінчити заняття й піти прогулятися. Моя дорога, поклади своє немовля спати, а сама йди у вітальню до тітки Мег і покажи їй наші нові картини. Згодом ми приєднаємося до вас, – додав Лорі голосніше, дивлячись на свою високу дочку, як Пігмаліон, ймовірно, дивився на Галатею. Бесс була для нього найгарнішою з усіх статуй у палаці.
– Добре, тато, але, будь ласка, скажи, чи добре в мене виходить, – і Бесс слухняно відклала інструменти, все ще не відриваючи очей від свого творіння.
– Моя дорогоцінна дочко, як прихильник відвертості мушу констатувати, що одна щока в немовляти трохи більша за другу, а кучері на чолі дуже схожі на роги. В усьому іншому воно нічим не відрізняється від співучих херувимів Рафаеля, тож я пишаюся твоїм творінням.
Лорі говорив зі сміхом, оскільки перші спроби Бесс були дуже схожі на ранні роботи Емі, тож ніхто не ставився до них так серйозно, як її захоплена матуся.
– Ти не відчуваєш краси ні в чому, крім музики, – відповіла Бесс, похитавши золотоволосою голівкою.
– Я бачу красу в тобі, моя люба. А якщо ти не мистецтво, то що ж таке мистецтво? Я тільки хочу вкласти в тебе трохи більше життя, хочу, щоб ти танцювала й сміялася, як це роблять інші, а не суціль зосереджувалася на холодній глині й мармурі. Мені потрібна дівчинка з плоті та крові, а не чарівна статуя в сірому фартуху, яка за роботою забуває про все на світі.