Етнографічні групи українців Карпат. Лемки
За редакцією Степана Павлюка
Серія «Великий науковий проект» заснована у 2018 році
© Інститут народознавства НАН України, 2020
© М. С. Мендор, художнє оформлення, 2020
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2018
Авторський колектив
БОЛЮК Олег Миколайович, кандидат мистецтвознавства
БОНЬКОВСЬКА Софія Миколаївна, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник
ВАРХОЛ Йосиф
ГЕРУС Людмила Мечиславівна, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник
ГОНТАР Таїсія Олександрівна, кандидат історичних наук, доцент
ГОШКО Юрій Григорович, доктор історичних наук, професор
ДЕМЧУК Марія Олексіївна, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник
ДУТКА Романа Миколаївна, кандидат мистецтвознавства
ЗЮБРОВСЬКИЙ Андрій Вікторович, кандидат історичних наук
КИРЧІВ Роман Федорович, доктор філологічних наук, професор
КОЗАКЕВИЧ Олена Романівна, кандидат мистецтвознавства
КОНОПКА Володимир Михайлович, кандидат історичних наук
КОШОВИЙ Олег Петрович, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник
КРАСІВСЬКИЙ Іван Дмитрович
КУЗЬМЕНКО Оксана Мирославівна, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник
КУЦИР Тетяна Василівна, кандидат мистецтвознавства
МОВНА Уляна Василівна, доктор історичних наук, старший науковий співробітник
МОТИЛЬ Романа Ярославівна, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник
МУШИНКА Микола Іванович, доктор філологічних наук, професор, іноземний член НАН України
НИКОРАК Олена Іванівна, доктор мистецтвознавства, професор
ОЛІЙНИК Ольга Володимирівна, кандидат мистецтвознавства
ПАВЛЮК Степан Петрович, доктор історичних наук, професор, академік НАН України
СИВАК Василь Пилипович, кандидат історичних наук
СІЛЕЦЬКИЙ Роман Броніславович, доктор історичних наук, професор
СОПОЛИГА Мирослав, доктор історичних наук, професор
СТЕЛЬМАЩУК Галина Григорівна, доктор мистецтвознавства, професор, академік НАМ України
ТРІСКА Оксана Романівна, кандидат мистецтвознавства
ТУРЧАК Олександр Володимирович, доктор юридичних наук, професор
ФАЙНИК Тетяна Мар'янівна, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник
ФЕДОРЧУК Олена Степанівна, кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник
ХУДАШ Михайло Лукич, доктор філологічних наук, професор
ЧМЕЛИК Роман Петрович, доктор історичних наук, старший науковий співробітник
Етнографічна територія
Лемківщина, яка розміщена на заході українського масиву Карпат і в оточенні польського, словацького та угорського етносу, більше, ніж інші етнографічні групи, привертала увагу багатьох дослідників, які, поряд із вивченням її матеріальної та духовної культури, намагалися встановити її розташування.
Необхідно відзначити, що для встановлення етнографічних меж розселення тієї чи іншої етнографічної групи окремого етносу необхідні комплексні дослідження археологів, істориків, антропологів, етнографів, мовознавців, мистецтвознавців.
Після загарбання Галицької Русі феодальною Польщею та Угорщиною, пізніше Словаччиною, населення етнічних земель Лемківщини, що жило на окраїні українських земель в оточенні інших народів, впродовж всього періоду піддавалось політичному, духовному і фізичному насильству і денаціоналізації. І, незважаючи на це, впродовж багатьох століть у лемків створювалась внутрішня енергія самоутвердження та самозахисту.
Значна кількість дослідників визначала межі Лемківщини тільки на основі окремих компонентів народної культури: мови, одягу, архітектури тощо, тому їх висновки не могли бути достатніми для з’ясування цієї проблеми. Тут теж потрібно врахувати, що починаючи з XX ст. проходить інтенсивний процес стирання локальних етнографічних особливостей, також загальна національна нівеляція матеріальної та духовної культури, особливостей етнографічних груп.
Досліджуючи етнографічні межі Лемківщини, ніхто не торкається питання про перегляд сучасних національних кордонів. А таке дослідження є необхідним для з’ясування історичного розселення лемків у минулому, які впродовж століть жили на цій території, зберігаючи свою етнографічну ідентичність.
Найбільш детально й аргументовано, але з деякими незначними неточностями, західну та північну межу галицької Лемківщини, яка остаточно була і державним кордоном Галицької Русі з Польщею, дослідив М. Кордуба. Західний кордон брав свій початок з головного хребта Низького Бескиду (гора Камінь) і проходив по руслі ріки Яселки і далі рікою Яселкою, між Коросном і Поляною переходив через вододіл Вислоки-Вислік і нижче села Бяложбеги – на русло Вислоки, а між Одрихонем та Братківкою – на північний захід, на праву притоку Вислока Високу і йшов аж до хребта Каменець. Тут він повертав на схід до Годовського лісу – а від нього назад на південь до Сухої Гори – і далі до горба Коти, перейшовши ріку Стовбицю, відтак через вододіл Вислока-Сян до горба Вовче, звідти – на північний захід вододільним хребтом. Між селами Вижним та Любеною вдруге переходить ріку Вислок, в північному напрямі сягаючи села Лип’є. Тут повертає на захід, і від села Високої на схід, від села Рянціжова на захід і, нарешті, від села Лентовні прямує на північний схід і доходить до долішнього Сяну [12, c. 199–243].
Далі на північ від лівого берега Сяну на захід були великі лісові масиви, піски і багна. І, як твердить автор, «на просторі від Карпат до долішнього Сяну кордон між Галицькою Руссю і Польщею в другій половині XIII і в XIV ст. був зовсім ідентичним з північною границею між Краківським і Судомирським воєводствами, з одної сторони, та Руським воєводством з другої» [12, c. 233].
Західний кордон Галицької Русі з Польщею досліджував А. Добрянський [4, c. 208]. Згідно з його твердженням, політичний кордон між двома державами проходив поблизу м. Кракова. Це твердження піддавав критиці М. Грушевський, який на підставі Галицько-Волинського літопису доводив можливість існування в XI–XIII ст. двох альтернативних русько-польських кордонів [3, с. 456–463].
А коли йдеться про етнографічні межі північної Лемківщини, то вперше про їх заселення засвідчив Й. Левицький [24, с. IV–V] у своїй граматиці руської мови. Він писав, що «в округах Ясельському, Сандецькому та в інших гірських околицях говорили галицькоруським діалектом з деякими подібностями до словацької мови, якою розмовляє більшість населення».
Польський дослідник В. Поль [17, c. 196], вивчаючи населення українських Карпат, розмежував бойків від лемків. На його думку, ця межа проходила по річці Сян.
Визначенням розселення лемків займались Д. Зубрицький та І. Вагилевич. Д. Зубрицький у своїх дослідженнях відносить до лемківських окремі села: Шляхтову, Явірну, Чорну і Білу Води і простежує мовну межу з півдня на північ до річки Вислоки. Іван Вагилевич розмежовує лемків з бойками. Яків Головацький [2, c. 17], в основному, підтримав твердження Д. Зубрицького та опрацював етнографічну карту Карпатської Русі з переліком сіл на північній Лемківщині.
О. Торонський у праці «Русини-Лемки» [11] з деякими невеликими змінами дотримувався висновків Зубрицького. Він твердив, що північна Лемківщина займає територію до ріки Вислоки. Його висновки про етнографічні межі Лемківщини на основі української мови мало чим відрізняються від висновків П. Шафарика [19].
Визначенням меж карпатських етнографічних груп українського населення займався польський дослідник І. Коперницький. Однак він у своїй розвідці [16] поверхово, без достатніх аргументів визначав розташування етнографічних груп українського народу.