Місячний танець
Серія «Пов`язані кров`ю». Книга перша
Емі Бланкеншіп, Р.К. Мелтон
Переклад: Ксенія
Авторське право © 2012 Емі Бланкеншіп
Друге видання, Видавництво: TekTime
Всі права застережені
Пролог
Національний заповідник Анджелес став рідною домівкою для небезпечих пум і завезених в нього ягуарів, які полюбляють нишпорити по цьому величезному і неосяжному лісі. Але час від часу, коли ночі особливо ясні, їх стає дещо більше - разом зі своїми далекими родичами по цих диких і безмежних нетрях нишпорять звіролюди з Лос-Анджелеса ... або перевертні, як їх мило називають в народі. У такі ночі справжні тварини ховаються по своїх норах, поки хижаки з міста присвоюють собі їх землі, щоб пополювати або, в особливих випадках, влаштувати сутичку, що абсолютно неможливе на людській території.
Не існує видовища більш жорстокого, ніж сутичка таких перевертнів, - якщо один із них буде поранений, він стане для людей таким же небезпечним, як і його побратим зі світу звірів. Щоб захистити людей, серед яких вони живуть, перевертні намагаються вирішувати всі свої суперечки якнайдалі від них, і саме лісова глибинка, яку вони уподобали для полювання, – найкраще для цього місце.
Цієї ночі ліс огорнула приголомшуюча тиша, коли на його дикі землі ступили двоє чоловіків, - власники двох найбільших нічних клубів міста. Під покровом ночі вони скинули з себе одяг і випустили на волю своїх внутрішніх звірів. Цієї ночі йшлося про полювання, полювання за могилою вампіра, який міг знищити їх обох.
У самій гущі лісу, там, де жодна людина не могла їх почути, Малачі, глава невеликого клану ягуарів, вирвався з темряви і побіг прямо на свого супротивника ... людини, якій він ніколи не мав довіряти та слухати неправду про свого найкращого друга. Його противник теж був перевертнем, але в його жилах текла кров пуми ... Натаніель Вайлдер - його діловий партнер протягом останніх 30-ти років.
Малачі примчався на галявину і побачив, що Натаніель вже його там чекає стоячи, у своїй людській подобі. Зробивши пару кроків вперед, що необхідно для переходу з однієї подоби в іншу, Малачі повернувся до своєї людської подоби. Кожен із них був смертельно небезпечним в будь-якій із своїх сутностей – і як людина, і як перевертень. Чоловіки мали атлетичну статуру, зі сталевими м'язами, що перекочувалися під пружною шкірою. Їм можна було дати не більше 30 років, хоча насправді їм давно уже виповнилося 50 - перевертні старіють повільно.
Якби дія відбувалася у якомусь голлівудському фільмі, на повну зміну форми пішло 6 кілька хвилин, але це реальність, тому на галявині не було жодного монстра, що стікає слиною і слизом. Оголені тіла зовсім не бентежили перевертнів. А що стосується темряви, то місяць над їх головами світив наче прожектор, завмерши в просвіті між грозовими хмарами.
- Цього всього не повинно було статися, - сказав Натаніель холодним і непохитним голосом, намагаючись напоумити свого друга. - Послухай мене! Це було тридцять років тому. Багато що змінилося з тих пір ... Я змінився.
- Тридцять років брехні! – прогримів Малачі, тільки тиша широко відлунила його голос. Він повільно перевів погляд туди, де він поховав Кейна, і на очі йому навернулися сльози.
- Це через тебе я був змушений закопати Кейна в це болото ... через тебе я зрадив його тридцять років тому!
- Я не можу дозволити тобі відкопати його, Малачі! Ти ж знаєш, що станеться, якщо ти це зробиш, - Натаніель нервово спостерігав за тим, як Малачі пильно дивиться на могилу людини, яка була колись його найкращим другом. Він ніколи не міг цього зрозуміти. Кейн був вампіром, небезпечним вампіром.
Більше того - Кейн був однією з двох перешкод, що перешкоджала мирному співіснуванню пум і ягуарів… Він і дружина Малачі - брехлива і зрадлива красуня Карлотта. Спочатку Натаніель її любив. Він ніколи не хотів, щоб все сталося саме так. Але врешті-решт, в пориві лютих ревнощів, він вирішив цю проблему... убивши двох зайців одним пострілом.
- Він був моїм найкращим другом. Він ніколи мене не зраджував! Це ти встромив мені ніж у спину! - Малачі моргнув, змахнувши люті сльози, коли доторкнувся до сережки, яку він носив; сережки Кейна. Що ж він наробив? Коли Малачі побачив, як Кейн схилився над його мертвою дружиною, він розгублено завмер, поки Натаніель не сказав йому, що це Кейн вбив Карлотту.
Вона померла саме тут, на цій галявині, тому Малачі прийняв єдине, як він вважав, правильне рішення – зв'язати Кейна із цією ж галявиною ... в цій землі. Він навіть вкрав у Кейна його книгу заклинань і, щоб помститися, використав її проти нього ж самого.
Так, в одному Натаніель мав рацію. Майже всі вампіри - зло. Але серед них є кілька винятків, і Кейн був одним із них. Але немає більшого зла, ніж те, що Малачі зробив своїми ж руками. Заклинання, яке він наклав на Кейна, могла зняти лише його споріднена душа.
На той момент Малачі це здавалося кумедним, адже час був не владний над вічно молодим Кейном, проте він так і не зустрів свою споріднену душу. Раніше вони з Кейном часто жартували про те, що така жінка так ніколи і не народиться. Малачі згадав, як Кейн сказав одного разу, посміхаючись: «Якщо Бог коли-небудь вирішить створити таку жінку, яка зможе терпіти мої дурні витівки, - то у нього відмінне почуття гумору».
- Він надто довго пробув під землею, - попередив Натаніель. – Він вже настільки охоплений жагою крові і безумством, що... Якщо ти зараз звільниш Кейна, він нас точно уб'є.
Малачі гордо підняв голову і кинув пронизливий погляд на Натаніеля.
- Йому доведеться вбити тільки мене, тому що ти вже будеш мертвий.
Як тільки пролунала погроза, обидва перевертні знову прийняли свою тваринну подобу.
*****
На краю стоянки для житлових автофургонів, тієї, яка була найближче до великого мисливського заповідника, на сходинках величезного батьківського фургона сиділа Табата Кінґ, або Таббі, як її всі називали. Розглядаючи зірки, що проглядалися із-за щільних хмар, вона здула з очей чубчик, радіючи, що дощ нарешті припинився.
Її вперше взяли в таку подорож, і зараз їй найменш за все хотілося сидіти в тісному фургоні. Вона була в захваті від поїздки, а коли батьки погодилися взяти з ними ще і їх собачку Скраппі, щастя Таббі не було меж. Правда, для цього довелося довго благати їх, але, коли вона пообіцяла сама піклуватися про свого маленького найкращого друга, щеня йоркширського тер'єра, батьки, хоч і неохоче, але погодилися.
Поки Таббі сиділа біля входу в фургончик, Скраппі відчайдушно гавкав в темряву, борсаючись туди-сюди на повідку, бажаючи рвонути за тінями, які привернули його увагу. Раптово він зірвався з прив'язі і кудись помчав. Схопившись на ноги, Таббі ахнула. Щеня стрілою метнулося до якоїсь невеликої діри внизу паркану, що відділяв стоянку від заповідника.
- Скраппі, ні! - закричала Таббі і побігла за цуценям. Вона пообіцяла батькам, що ні за що його не втратить. Зупинившись біля паркану, вона, важко дихаючи, пильно вдивлялася в темряву між деревами. «Я не боягузка,» - вона рішуче прикусила губу і опустилася на коліна, щоб пролізти в дірку слідом за собакою.
Пара дрібних подряпин - і Таббі протиснулася крізь цю діру в паркані і побігла в глиб лісу на звуки віддаленого гавкоту. «Через тебе у мене будуть неприємності,» - роздратовано прошепотіла вона і почала поклацувати язиком, згадавши, що цуценя часто відкликалося на цей звук.
- Таббі, ти де? - почула дівчинка оклик матері за своєю спиною, але ніяк не відреагувала - її більше цікавило, як повернути цуценя назад на стоянку. Адже Скраппі - її щеня, і вона повинна про нього піклуватися. І тому, замість того, щоб відповісти матері або покликати цуценя, вона мовчки побігла за собачим виском.