Всего за 115 руб. Купить полную версию
Луїза Мей Олкотт
Маленькі жінки
Серія «Шкільна бібліотека української та світової літератури» заснована у 2010 році
План-проспект серії затверджено Міністерством освіти і науки України
Переклад з англійської Богдани Носенок
Художник-оформлювач Тетяна Калюжна
© Б. Носенок, переклад українською, 2019
© Т. Калюжна, художнє оформлення, 2019
© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010
* * *Розділ перший
Гра у прочан
Різдво не Різдво без подарунків, незадоволено мовила Джо, зручно вмостившись на килимі поблизу каміна.
Як це все-таки жахливо бути бідним! роздивляючись свою стареньку, поношену сукню, зітхнула Мег.
Гадаю, це так несправедливо, що одні дівчата мають все, будь-які красиві речі, які тільки забажають, а інші нічого, додала Емі, з прикрістю підшморгуючи носом.
Але ж у нас є батьки, а ще ми є одна в одної, долинув із закутку вітальні голос Бет.
У нас немає батька, і ще довго не буде, сумно сказала Джо, і чотири юні обличчя, які наче засвітилися у відблисках полумя після обнадійливих слів Бет, знову затьмарились. Джо не сказала «можливо, ніколи не буде», але всі подумали про це. Кожна з дівчат задавалася запитанням: як там батько там, де йде війна.
На хвилину зависло мовчання. Але потім тишу порушив голос Мег. Він звучав трохи незвично:
Ви ж знаєте, чому мама відмовилася від подарунків на Різдво. Бо вважає, що не маємо витрачати гроші на розваги, коли наші люди страждають на війні. Ми не можемо бути поряд з ними, але можемо принести хоча б таку маленьку жертву. Це було б і нашим подарунком, і нашим задоволенням від цього. Однак часом я боюся, що мені це не під силу, Мег похитала головою, наче шкодуючи за тими красивими речами, які хотіла б мати.
Я не впевнена, що це щось змінить. У кожної з нас є хіба долар, тож я сумніваюся, що від нашого вчинку армії стане краще. Але насправді мені нічого не потрібно, я не очікую від матері подарунків. Хоч мені хотілося б мати хіба що «Ундіну» Фуке, з сумом промовила Джо, адже вона була справжнім книжковим червяком.
А я хотіла б присвятити себе музиці, розучуванню нових творів, сказала Бет і зітхнула так тихо, що ніхто не почув хіба що коцюба й чайник.
А я б купила коробку фаберівських олівців для малювання. Вони мені справді потрібні, в голосі Емі відчувалася незвична рішучість.
Але ж мама нічого не казала про наші гроші. Гадаю, вона не хоче, щоб ми взагалі від всього відмовилися. Можемо, наприклад, купити для себе якусь дрібничку, щоб хоч трохи розвіятися. Я впевнена, що ми достатньо плідно й багато працювали, щоб заробити собі на такі речі, майже крикнула Джо, але відразу знітилась і почала оглядати свої підбори.
Я знаю, що я це заслужила. Я витрачала свій час, навчаючи непосидючих дітей цілими днями. А могла б проводити ці години вдома, насолоджуючись спокоєм, почала знову скаржитися Мег.
Це не вартує й половини зусиль, котрі витрачаю щодня я, мовила Джо. Чи хотіли б ви проводити цілі дні з нервовою, метушливою старою, яка вимагає від вас ходити по струнці, задовольняючи всі її примхи? Що б ви не робили, вона ніколи не буде задоволена, доводячи вас до сліз і бажання вистрибнути у вікно!
Ці хвилювання, звісно, не дуже приємні, але, гадаю, що мити посуд і слідкувати за порядком у домі ось найгірша у світі робота. Це шкодить моїй красі, а руки стають такими жорсткими, що важко справлятися з рукоділлям.
Цього разу Бет гучно зітхнула і подивилася на свої грубі руки.
Я не вірю, що хтось із вас страждає так сильно, як я, вигукнула Емі. Вам хоча б не треба ходити до школи, де зухвалі дівчата знущаються з тебе, якщо ти припустилася якоїсь помилки, а то й сміються над твоїми сукнями і образливо висловлюються про батька тільки через те, що він бідний. Вони навіть знущаються з тебе, якщо твій ніс видається їм несимпатичним.
Якщо ти маєш на увазі наклепи чи образи, то тоді краще говорити не «сміються», а «насміхаються». Наклеп це щось схоже на те, як тато клепає свої пляшки для розсолу, намагалася пожартувати Джо.
Я знаю, що маю на увазі, не треба мене повчати й іронізувати. Нові слова вдосконалюють словниковий запас, з гідністю відбивалася Емі.
Дівчата, перестаньте цькувати одна одну. Ви хотіли б, щоб тато не втратив усі статки, коли ми були малими? Я розумію це, Джо. Дорогі мої! Тоді ми не мали ніякого клопоту та не вміли цінувати те, що в нас було, сказала Мег, повертаючись спогадами у кращі часи.