Через деякий час я все ж збагнув, що вона просила в мене допомоги, але мені болісно згадувати свою реакцію: «Розберіться з цим». Інших відповідей у мене не було. Як я міг знати, що робити, якщо навіть не розумів, як така ситуація могла скластися.
«Треба просто докласти більше зусиль».
Не таку пораду хоче почути людина, що задихається на роботі.
Це була моя стандартна відповідь на початку дев’яностих. У ті часи популярним було гасло: «не приходь із проблемою – приходь із рішенням». Я взяв його близько до серця. Звісно, в цій приказці є щось, бо, вочевидь, неможна зосереджуватися тільки на проблемах, але багато чого залежить від того, у який спосіб ми даємо такі сміливі поради.
З доречністю і вчасністю порад у мене все було вкрай погано.
Звісно ж, іноді колеги приходили до мене, маючи готові рішення. Вони хотіли знати мою думку про це, а я навіть гадки не мав і знати не знав, що – краще, що – гірше. Тож регулярно бурмотів: «розберіться з цим». Пам’ятаю, як мої підлеглі витріщалися на мене.
Я був зайнятий іншим, мав інші пріоритети: щойно одружився й очікував на первістка. Якщо чесно, мої думки оберталися навколо чогось зовсім іншого. Звичайно, я зрозумів, що мав проблему, але був молодим і вважав себе розумним. Поступово, з часом це переконання пройшло.
В результаті я пішов на курс навчання для керівників і там дізнався про все можливе, що стосується роботи на цій посаді. Найбільше мене вразив викладач, але не знаю, чого я навчився за цей курс. Чесно кажучи, сьогодні я не дуже й пам’ятаю, про що насправді був той тренінг.
До свого начальника за порадами я звертався зрідка, наче це було жахливою поразкою, тому в роботі мені ніхто не допомагав. Крім того, він часто був відсутній на робочому місці, тож я мав чудове виправдання. В мене не було до кого йти!
Зрештою цей картковий будиночок обвалився. Персонал не бунтував відкрито, але скаржилися на мене – вони заявляли, що я не розумію їхньої ситуації. Я думаю, що я їм все ж подобався, але вони були невдоволені тим, як я керував офісом.
Я не критикую їх за це, бо вони мали рацію.
Повне фіаско
Час спливав, а ситуація кращою не ставала. Навпаки, вона ставала безнадійною. Я не міг спати ночами, бо вперше у своєму професійному житті скидалося на те, що я не впораюся із завданням. Я прямував до своєї першої справжньої поразки, а до цього я був геть не готовим. Ніхто не попередив мене, що щось могло в принципі піти не так. Після майже року на цій посаді я зрозумів, що гру закінчено.
Я пішов до начальника свого начальника й попросив звільнити мене з моєї посади. Пам’ятаю, як він здивовано дивився на мене. Раніше до нього ніхто не приходив із таким проханням. Закінчивши свою роботу в офісі, я не отримав жодних подарунків від своїх колег. Ба більше, вони навіть не могли мотивувати себе зібратися й хоч якось на словах подякувати мені. Мій внутрішній інстинкт був досить добре розвиненим, тож я зрозумів суть їхнього посилання. Я радий, що мені не довелося слухати розмов, які вони, мабуть, вели на цю тему.
Пригадую, що я подарував їм квітку в горщику й сказав, що вони навчили мене набагато більшого, ніж я навчив їх. Цього ніхто з них не заперечував. Вони щось бурмотіли, й один зі працівників сказав, що принаймні наприкінці стало трохи краще.
Це було неприємно.
Чого з усього цього я навчився?
Бути начальником – це до біса важко. Справа не тільки в енергійному запалі. Люди не стають чемпіонами світу тільки тому, що я перебуваю з ними в одній кімнаті. Так, я весь час чую це, але нагадаю вам: мені було двадцять чотири роки і я був готовий врятувати світ.
Однак я також зрозумів, що навіть начальник повинен навчитися просити про допомогу. Якщо ви не знаєте, що робити, – це не є ознакою слабкості.
Проте насамперед я почав розуміти, – і я над цим працюю, – що керувати командою – це ремесло. Це – робота, одна з багатьох тих, які мають свої завдання. Ви повинні навчитися всього із самих основ, тому що впливаєте на інших людей, які з вами працюють.
Вплив начальника на стан речей і перебіг справ є більшим, ніж у пересічних працівників. Він має більше повноважень і, відповідно, тим самим – більше відповідальності.
Зауважте – це не означає, що мені не потрібно вимагати відповідальності від своїх підлеглих. Вони відповідають за самих себе, моя робота – все тримати під контролем. Якщо я не готовий взяти це на себе, можливо, мені натомість варто присвятити себе захопливій кар’єрі в телемаркетингу.
«Я бачу, що в нас тут немає згоди між тими, кому подобається моя нова краватка, і тими, хто хоче поповнити лави безробітних»
Розділ 2. Чому краще передовсім обирати начальника, а не роботодавця
Освіту можна здобути практично з будь-якої професії: столяр, медсестра (чи медбрат), економіст, сантехнік, інженер, стоматолог, агроном, кухар, перукар і мільйони інших. Проте не як начальник.
У старших класах середніх шкіл нічого подібного не пропонують. Серед курсів, що викладають в університетах й інших закладах вищої освіти, ми не знайдемо нічого розумного на цю тему. Про навички лідерства та керівництво працівниками згадується багато, але відповідним практичним компетенціям ніде не навчають. Все обмежується теоріями, розробленими людьми, які самі ніколи не керували жодною живою душею.
Те, що є багато консультантів, які, як і я, намагаються навчити цих навичок і поширити відповідні компетенції, насправді є дуже природним. Деякі з нас справді найкращі в цій справі, інші знаються на цьому так само погано, як і люди в компанії, у якій вони працюють. Пастки чекають навіть на загартованих спеців, що розвивають цю галузь.
Сучасна версія нового одягу короля
Дозвольте пояснити, як це зазвичай відбувається.
Усе починається з проєкту й великих амбіцій щодо підготовки керівника конкретної організації, навчання його навичок керування командою. І всі учасники дуже позитивно ставляться до цього. Всі мають великі сподівання. Наймають кмітливого консультанта, який каже особам, що ухвалюють рішення, що все буде добре – всьому дамо раду. Консультант демонструє багато слайдів у PowerPoint й описує надзвичайно складний процес. Таблиці, графіки й Бог знає, що ще.
Він обходить всю організацію й на кожному можливому рівні опитує працівників. Ставить розумні запитання і досліджує, як усе працює чи не працює. Потім іде до замовника, – в кращому разі це – директор компанії, хоча таке трапляється зрідка, – і пояснює, що в компанії є багато серйозних недоліків. Але так сталося, що він знає, як має здійснюватися керівництво у цій конторі й представляє амбітну програму виправлення критичних помилок.
Сказано – зроблено. Розробляється план і проводиться пілотний раунд з обговоренням усіх пунктів, під час якого керівництво компанії каже: «Це все – дуже класно й корисно! Ми – підтримуємо!» Усі ці люди, як завжди, неймовірно зайняті, але вони залюбки вдихають свіжий вітер перемін, бо врешті-решт зможуть виправдати свою недостатню компетентність із питань керування недолугістю нового консультанта, тобто просто звалять все на нього.
Погодивши план, усі начальники беруться за виконання запропонованої програми розвитку. Це все може тривати більше ніж рік. Після цього оцінюють геть усе, що було зроблено. Консультант, звичайно, добре підстелив і собі соломки – спробував до цього часу завоювати симпатію в більшості учасників. Домагається, щоб усі начальниці й начальники поставили йому хороші оцінки за його роботу. Коли вся ця похвала дійде до найвищого керівництва, воно зможе захоплено сказати: «Якого класного консультанта ми собі найняли!»
На завершення всього процесу консультант усім красно дякує, каже «до побачення», зичить успіхів і, звісно ж, фантастичних робочих досягнень. Усі начальники заприсягаються втілювати запропоновані ним робочі моделі в життя.