Лорда-канцлера засмутила смерть лорда Гарві, колеги, котрого він любив і яким захоплювався. Він хотів лише, щоб його секретар не нагадував йому про один із фактів, які він записав своїм акуратним почерком під іменем Джайлза Беррінґтона; а саме, що лорд Гарві не зміг віддати свій голос після того, як наказав довго жити, і безперечно зробив би це на користь Джайлза Беррінґтона. Це врегулювало б справу раз і назавжди, й можна було б міцно спати тієї ночі. Тепер доведеться врегулювати цю справу раз і назавжди.
Унизу під іменем Гаррі Кліфтона він зазначив іще один факт. Коли перше звернення надійшло до лордів-законників за пів- року до цього, вони проголосували чотири до трьох на користь того, щоб саме Кліфтон успадкував титул і, як зазначено в заповіті, все, що там є.
Почувся другий стукіт у двері, і з’явився його паж, одягнутий в іще одне вбрання в стилі Ґілберта та Саллівана[2], щоб повідомити про те, що давня церемонія от-от розпочнеться.
– Доброго ранку, мілорде.
– Доброго ранку, пане Данкан.
У той момент, коли паж підняв поділ довгої чорної мантії лорда-канцлера, Девід Бартолом’ю вийшов уперед і розсунув подвійні двері кабінету, щоб його господар міг вирушити у семихвилинну подорож до Палати лордів.
Члени палати, вістуни й інші службовці, зайняті своїми повсякденними справами, хутко відійшли на один бік, коли помітили, що до них наближається лорд-канцлер, і переконалися, що його просування до палати не знає перешкод. Коли він проходив повз них, люди низько вклонялися – не йому, а суверену, котрого він представляв. Посадовець сунув коридором, підлога якого була вкрита червоним килимом, у тому ж темпі, як і щодня упродовж останніх шести років, щоб увійти до палати з першим ударом Біґ-Бена десятої години.
Пересічного дня, а цей таким не був, щоразу, коли лорд-канцлер заходив до палати, його зустрічали б кілька депутатів, котрі ввічливо підводилися з червоних лав, схиляючись перед посадовцем і залишаючись стояти, поки черговий єпископ прочитає ранкові молитви, після яких могло розпочатися засідання.
Але не сьогодні. Адже задовго до того, як лорд-канцлер дістався до палати, він почув багатоголосий гомін. Навіть його здивувало видовище, що привітало прибульця, коли він увійшов до Палати лордів. Червоні лави були забиті так щільно, що декотрі депутати тупцялися на сходинках перед кріслом голови, а інші стояли біля бар’єру зали, не в змозі знайти собі місця. Єдиний подібний випадок, як він пригадав, коли палата була настільки заповненою, – це коли Його величність виступав із королівською промовою, в якій повідомив членам обох палат про закон, котрий пропонував ухвалити під час наступної сесії парламенту.
Коли лорд-канцлер зайшов досередини, їхні милості одразу ж перестали теревенити, підвелися всі як один і вклонилися, коли голова зайняв своє місце.
Старший юрист країни повільно оглянув палату, його зустрів блиск тисячі нетерплячих очей. Нарешті його погляд зупинився на трьох молодиках, котрі сиділи в дальньому кінці палати, прямо над ним, на галереї для почесних гостей. Джайлз Беррінґтон і його сестра Емма були одягнені в траурний чорний колір за коханим дідусем, а Гаррі Кліфтон – за наставником і дорогим другом. Лорд-канцлер співчував усім трьом, усвідомлюючи, що рішення, яке він наміряється оголосити, змінить усе їхнє життя. Він молився, щоб усе вийшло на краще.
Коли преосвященний Пітер Воттс, єпископ Бристольський – наскільки це доречно, подумав лорд-канцлер, – розгорнув свій молитовник, їхні милості схилили голови і не підняли їх доти, доки він не промовив слова:
– В ім’я Отця, Сина і Святого Духа.
Присутні зайняли свої місця, і лорд-канцлер залишився єдиним, хто все ще стояв. Нарешті всі влаштувалися зручніше й затихли, приготувавшись почути його вердикт.
– Мілорди, – почав голова, – не можу робити вигляд, що рішення, яке ви мені довірили, виявилося легким. Навпаки, визнаю, що це одне з найскладніших рішень, які мені довелося приймати за свою довгу кар’єру баристера[3]. Але Томас Мор нагадував нам, що коли ви вдягаєте ці шати, то маєте бути готові ухвалювати рішення, які не зможуть втішити всіх зацікавлених. І справді, мілорди, відомі три таких випадки в минулому, коли лорд-канцлер, виголосивши своє рішення, пізніше цього ж дня втрачав голову.
Вибух сміху розрядив напругу, але лише на мить.
– Однак моїм обов’язком залишається пам’ятати, – додав він, коли регіт ущух, – що я відповідальний лише перед Всевишнім. Зважаючи на це, мілорди, у справі Беррінґтон проти Кліфтона щодо того, хто має стати законним спадкоємцем сера Г’юґо Беррінґтона й отримати родинний титул, землі та все, що там є…
Лорд-канцлер ще раз поглянув на галерею та завагався. Його погляд зупинився на трьох невинних молодих людях на лаві підсудних, котрі продовжували споглядати на нього. Чоловік молився, щоб отримати мудрість Соломона, перш ніж додати:
– Розглянувши всі факти, я оголошую спадкоємцем… Джайлза Беррінґтона.
Палатою негайно пронісся тихий гомін. Журналісти шпарко вибралися з галереї преси, щоб негайно повідомити про постанову лорда-канцлера своїм редакціям, які очікують, що спадковий принцип залишився недоторканним, і Гаррі Кліфтон тепер зможе попросити Емму Беррінґтон стати його законною дружиною, тоді як громадськість на галереї відвідувачів схилилася до балконних поручнів поглянути, як їхні милості відреагували на це рішення. Але це був не футбольний матч, і він не був арбітром. Не було потреби репетувати, позаяк кожен член палати, безумовно, прийме та виконуватиме постанову лорда-канцлера, незважаючи на свою позицію. Лорд-канцлер зачекав, коли гамір ущухне, ще раз поглянув на трьох молодих людей на галереї, котрі найбільше постраждали від його рішення, щоб переконатися, як відреагували вони. Гаррі, Емма та Джайлз усе ще без емоцій дивилися на нього, ніби ще не осягнули повною мірою його вироку.
Після місяців невизначеності Джайлз відчув раптове полегшення, хоча смерть коханого дідуся й нівелювала будь-яке відчуття звитяги.
Гаррі мав у голові лише одну думку, коли міцно стискав Еммину руку. Тепер він нарешті може одружитися з коханою жінкою.
Емма почувалася невпевнено. Зрештою, лорд-канцлер створив для них трьох нові клопоти, які вирішуватиме не він.
Лорд-канцлер розгорнув свою теку із золотою китицею та вивчив розпорядок дня. Дебати щодо запропонованої Національної служби охорони здоров’я були другим пунктом порядку денного. Кілька їхніх милостей вийшли з палати, і депутати повернулися до звичної роботи.
Лорд-канцлер зроду нікому не зізнається, навіть своїй найближчій довіреній особі, що прийняв остаточне рішення лише останньої миті.
Гаррі Кліфтон та Емма Беррінґтон 1945–1951
1
– Тож якщо хтось може назвати якусь справедливу причину, чому ці двоє людей не можуть законно поєднатися разом у священному шлюбі, нехай каже зараз або замовкне навіки.
Гаррі Кліфтон ніколи не забуде той перший раз, коли почув ці слова, і про те, як за кілька хвилин все його життя полетіло шкереберть. Старий Джек, котрий, як і Джордж Вашинґтон, зроду не вмів брехати, оголосив на поспішному зібранні у захристі, що Емма Беррінґтон, котру Гаррі обожнював і котра вирішила стати його дружиною, може виявитися його сестрою.
Саме пекло розверзлося, коли мати Гаррі зізналася, що один- єдиний раз і лише раз вона мала інтимні стосунки з Г’юґо Беррінґтоном, батьком Емми. Ось чому існувала ймовірність, що він із Еммою можуть виявитися нащадками одного й того ж батька.
На момент свого спілкування з Г’юґо Беррінґтоном мати Гаррі вже зустрічалася з Артуром Кліфтоном, стивідором[4], котрий працював на верфі Беррінґтонів. Незважаючи на те, що Мейзі незабаром вийшла заміж за Артура, священник відмовився вінчати Гаррі з Еммою через те, що це могло суперечити старовинним законам Церкви, яка забороняє шлюби між родичами.