Битва Александра Македонського з Дарієм. Мозаїка з Помпей
Під час війни з Дарієм на території Межиріччя тривалий час робили маневри дві величезні армії: македонська і втроє численніша перська. Це, безумовно, дуже вплинуло на природу краю, що і без того перебувала в критичному стані через довгу експлуатацію. Пізніше, перейшовши на територію між річками Амудар’ї і Сирдар’ї, полки Александра спустошили її, зруйнувавши ряд міст і зрошувальних мереж, а спека і вітер зрівняли їх із землею. У долині Інду завойовники остаточно знищили місцеву давню цивілізацію, що була на два тисячоліття старшою за грецьку, і сприяли остаточному перетворенню краю на пустелю.
Дж. Бейкер вважає, що, попри всі обвинувачення, походи Александра Македонського були справжнім переворотом у світі географії: «Греки ввійшли в зіткнення з новим світом. Стародавні неясні відомості про місцевість на схід від Месопотамії поступилися місцем знайомству з Іраном, з невеликою, але важливою частиною Центральної Азії, і з Західною Індією. Стала відома не тільки загальна географія цих нових для греків країн, походи збагатили греків знанням низки окремих географічних фактів, про які досі вони не мали ніякого уявлення. Так, якщо взяти навздогад лише два приклади – великі гірські хребти Азії чи річки Західної Індії, то з’ясується, що знайомство з ними… розширило і загальногеографічний обрій, бо нічого подібного в себе на батьківщині греки не бачили. Таким чином, походи Александра мали величезне значення як з погляду районної, так і загальної географії».
Римська імперія: дослідження Європи й Африки
Історики часто об’єднують історію Давньої Греції та Давнього Риму під назвою античності. Втім, стосовно географії можна сказати, що Рим мав власний підхід і до засвоєння нових земель, і до принципів картографії. Якщо давні греки здебільшого розв’язували загальні філософські питання, висували різноманітні гіпотези й теорії, то римські географи намагалися вирішити насамперед практичні завдання.
Рим пройшов доволі тривалий шлях від звичайного міста, яких тоді виникало багато, до могутньої імперії. За часів його існування підлеглих йому земель стало більше в тисячі разів. Найдавніший обсяг римської території був дуже незначний: жерці «польового братства» (fratres arvales), що існувало ще в епоху імператорів, щорічно робили у свято амбарвалій урочистий обхід римського поля, і цей обхід збігався, мабуть, з найдавнішим кордоном території міста. Воно було завдовжки п’ять римських миль (1000 кроків) на правому березі Тибру (на заході), шість миль – на лівому (сході), п’ять миль на півдні, в напрямку до Альбе-Лонге, і тільки дві милі на півночі. Після поглинання Римом кількох поселень і завоювання міст Ґабій та Фідене римська територія (ager Romanus) обіймала собою близько 870 км
2
Капітолійська вовчиця, яка вигодовує своїм молоком Ромула і Рема – легендарних засновників Рима
Величезною територією, яка поступово зростала, потрібно було якось керувати, збирати податки, давати наділи землі воїнам-ветеранам. Тому римські імператори розпорядилися призначити до кожного римського легіону людей особливої професії – землемірів. З 27 року до н. е. вони почали виконувати свої обов’язки, маючи для цієї мети невеликий набір вимірювальних інструментів, серед яких обов’язково були компас та сонячний годинник. Через три століття була створена спеціальна землемірна служба, яка складала мапи центурій – головних адміністративних одиниць Давнього Риму. Мапи карбувалися на двох мідних таблицях, одну з яких відправляли до столиці, а іншу залишали місцевому уряду. На каменях, що стояли на межі сусідніх ділянок, часто зображувався їхній план у вигляді великого прямокутника, всередині якого був вибитий номер володіння, його юридичний статус, імена володарів і навіть сума податку, яку вони повинні були сплачувати.
Десь у III столітті н. е. була створена перша з відомих нам дорожна мапа. Вона являла собою сувій 6,8 м завдовжки та 34 см завширшки. Зображення на ній було сильно стиснуте з півночі на південь, але доволі точне. Римляни зобразили на цій мапі міста, дороги, стоянки римських легіонів, річки, гори й озера від Британських островів до гирла Ґанґу.
Ще однією важливою турботою імперії були знамениті римські дороги. Їх постійно ремонтували й підтримували в доброму стані. Цими дорогами користувалися і війська, які потрібно було терміново перекинути до місць баталій, і купці, і звичайні громадяни. Через кожну милю на римських дорогах розміщувалися кам’яні стовпи, на яких була вказана відстань між містами. Чи не тоді з’явився вислів «Усі дороги ведуть до Риму»?
Римляни були засновниками численних фортець, які потім перетворилися на чудові європейські міста. На правому березі Дунаю були розташовані три найвідоміших з них: Сінгідуїн (на його місці розкинувся сучасний Белград), Аквінк, який ми сьогодні знаємо під назвою Будапешт, та Віндабона, що з колишньої фортеці перетворилася на славнозвісну столицю Австрії Відень.
Кажучи про успіхи римських географів, слід сказати, що вони здебільшого з’явилися завдяки військовим походам, які вели давні римляни. Вони вторгалися до Германії, наслідком чого було вивчення Ельби від витоку до гирла. Потім римляни почали розвідувати простори Північного моря (перше описання розташованих у ньому островів наводить Помпоній Мела у своїй праці «Про розташування землі»). Наступним кроком було завоювання басейну Дунаю, під час якого римляни вели запеклу боротьбу з даками. Набіги цього войовничого народу так непокоїли римлян, що вони навіть побудували вздовж підніжжя Південних та частини Східних Карпат величезний захисний вал понад 450 км завдовжки. Рештки цього валу потрапили у слов’янські легенди: кажуть, він виник після того, як один з легендарних богатирів (у кожного народу – свій) запряг Змія до плуга й провів глибоку борозну в землі.
Апієва дорога
Серед римських учених слід згадати Публія Корнелія Тацита, який, хоч його і вважали істориком, навів у своїх працях багато географічних відомостей. Здебільшого вони належать до розселення племен, які мешкали в Європі. Крім того, історик наводить назви найбільших річок і земель, проте ця частина його досліджень не дуже точна. Наприклад, Скандинавію він вважає островом, а Східна Європа йому, здається, й зовсім незнайома. Про цю частину континенту згадує інший римський вчений – Клавдій Птолемей, який був видатним астрономом, картографом та географом. Його «Географія», написана здебільшого за записами розповідей інших мандрівників і працями попередників, містить дані про Британію, Ірландію, найбільші річки Європи, включаючи Ра (Волгу) та Танаїс (Дон). Птолемею було відомо також про існування Китаю, з якого до Риму привозили шовк. Через лінгвістичну помилку – існуванню двох назв китайців (сери та сіни) – ця країна на його картах роздвоювалася. Китайські землі вважали тоді краєм світу, навіть не уявляючи, що по той бік океану є інші континенти.
Римляни зробили великий внесок у дослідження Африки. В західній частині Африки римське панування остаточно утвердилося при Августі, який скорив Мавританію (Марокко) і віддав її нумідійському царю Юбі. Нумідію ж (Алжир) і Триполіс приєднав до провінції Африка. В епоху розквіту Римської імперії неодноразово відбувалися походи в глиб Лівійської пустелі. Один з них відбувся у 19 році до н. е. Тоді римські когорти, очолювані легатом Луцієм Корнелієм Бальбом, просунулися далеко на південь від узбережжя Середземного моря. Дотепер не з’ясовано, чи змогли вони перетнути Сахару. Пліній Старший, що написав про тріумф Бальба, згадав про скорені ним міста і народи. Виходячи з цих відомостей, римляни минули Кідамус (сучасний Гадамес). Цікаво, що, за повідомленням Плінія, їм зустрілося кілька річок, які в наш час давно вже висохли. Французький археолог Анрі Лот, вивчаючи текст Плінія, припустив, що римляни пройшли нагір’я Ахаґґар і досягли річки Ніґер.