Ще одним свідченням на користь того, що греки вирушали в далекі плавання, є поеми «Одіссея» та «Іліада», написані Гомером десь у VІІ столітті до н. е. В них йдеться про події, які трапилися набагато раніше – у XІІІ столітті до н. е. З тих часів народи Давньої Еллади вже мали у своєму розпорядженні великий парусно-гребний флот (за розрахунками істориків, до нього входило понад 1000 кораблів).
Чи могли аргонавти й справді переплисти Чорне море на своїх кораблях? Так, це було цілком можливим! Адже проплив Тім Северин на парусно-гребному судні «Арго», що його побудували спеціально для цієї експедиції за старовинними технологіями, до берегів Грузії! Саме там у стародавні часи була країна племені колхів – Колхіда.
Переказ змісту поеми зайняв би забагато місця, тому краще запитайте цю книгу в бібліотеці. Деякі ж деталі дають можливість проілюструвати, яким чином вигадки перепліталися з реальними географічними відомостями, котрі Гомер включив до поеми.
Головним героєм «Одіссеї» є цар Ітаки на ім’я Одіссей, який після руйнування Трої вирішив повернутися на батьківщину, де на нього чекала дружина й маленький син. Його повернення розтягнулося на багато років, позаяк боги розгнівалися на нього й у різний спосіб заважали герою дістатися Ітаки.
Після страшенної бурі, яка тривала дев’ять днів, кораблі потрапили до країни лотофагів (людей, які живилися лотосом). Населення зустріло прибульців миролюбно. Головною небезпекою було інше: кожен, хто скуштував солодко-медвяного лотоса, миттєво забував і батьківщину, і друзів і мріяв лише залишитися в країні лотофагів назавжди. Одіссею довелося силою повернути плачучих моряків на корабель і міцно прив’язати їх до корабельних лав.
Одіссей та сирени. Фрагмент розпису червонофігурної вази
Незабаром кораблі пристали до землі циклопів. Одіссей з дванадцятьма супутниками вирушив досліджувати дивовижний острів, а решта греків залишилася на березі охороняти корабель. Потім сталося лихо: герой разом з товаришами потрапив у печеру циклопа Поліфема, й тільки його гострий розум допоміг купці моряків врятуватися від неминучої смерті.
Наступним пунктом на шляху греків став острів Еола – повелителя вітрів. Еол дав Одіссею шкіряний мішок, стягнутий срібною ниткою, в якому були укладені вітри, що могли викликати бурю. Кораблі, які підганяв погожий вітер, майже дійшли до берега Ітаки, але супутники Одіссея поцікавилися, що міститься в шкіряному мішку, що його подарував Еол, і вітри вирвалися на свободу. Вони віднесли кораблі в невідоме мандрівникам море.
Потім мандрівники потрапили в землю лестригонів, які були людожерами. Майже всі кораблі Одіссея загинули, а він з невеликою купкою людей врятувався на останньому кораблі. Після не дуже тривалого плавання корабель прибув на острів чарівниці Цирцеї (Кірки), що перетворила супутників Одіссея на свиней. Одіссей, який уник чаклунства, домігся, щоб чарівниця зняла чари з моряків. Потім він потрапив на край світу, в похмурий Аїд (країну мертвих), де жили тіні героїв.
З Аїда Одіссей знову повернувся на острів Цирцеї. Вона розповіла Одіссею про небезпеки, які траплятимуться йому на шляху додому. Першим небезпечним місцем був острів Сирен. Ці міфологічні істоти заманювали солодким співом моряків, а коли ті виходили на острів, вбивали їх. Одіссей наказав усім супутникам заткнути вуха воском, а себе прив’язав до щогли і таким чином став єдиною людиною, яка чула голоси сирен, але уникла смерті.
Після цього кораблю треба було пройти між двома страшними чудовиськами – Сциллою і Харибдою. Сцилла викрала з корабля шість моряків, а Харибда ледь не потопила корабель, усмоктавши його у свою утробу разом з величезним водяним потоком.
Трохи згодом греки пристали до острова, де паслася священна череда бога Сонця – Геліоса. Супутники Одіссея вбили кількох биків і за це були покарані: страшна буря потопила корабель. Одіссей був викинутий хвилями на острів, де царювала Каліпсо. Сім років пробув він на цьому острові і лише на восьмий рік, спорудивши собі пліт, вирушив у подальше плавання. Хвилі принесли пліт у гостинну країну феаків. Спочатку Одіссей не став називати своє ім’я, але під час бенкету, почувши пісню про подвиги героїв Троянської війни, герой мимоволі видав себе. Привітні феакі доправили героя на батьківщину, де йому ще треба було вигнати претендентів на трон, які мріяли взяти заміж його дружину.
Наскільки можна вірити відомостям, що містяться в поемах Гомера? З одного боку, більшість островів, про які йдеться в «Одіссеї», – вигадки. З другого – після того як Генріх Шліман завдяки аналізу «Іліади» знайшов Трою, вчені почали уважніше приглядатися до Гомерових текстів.
Деякі вчені вважають, що в «Одіссеї» описана реальна подорож давніх греків по Середземному і Чорному морях. Вони навіть пропонують різні варіанти ймовірного маршруту його кораблів. На думку дослідників, Сцилла і Харибда – це художній опис Мессинської протоки між Італією і Сицилією. Острови Еола – це, можливо, Ліпарські острови. Країна лотофагів – частина Тріполітанського берега, де тубільці вживали в їжу один з видів лотоса і вважали його ласощами.
Одіссей став чи не найвідомішим у світі образом мореплавця. Але Давня Греція знала чимало мандрівників, чиє реальне життя було не менш цікавим, ніж у цього славнозвісного літературного персонажа.
Геродота (484–425 роки до н. е. – дата приблизна) звичайно називають батьком історії. Але не менш справедливо було б назвати його і батьком географії. У знаменитій «Історії» він розповів про три сторони світу, що йому були відомі, – Європу, Азію та Лівію. Хоча, на його думку, такий розподіл був зайвий: «Я, втім, не розумію, чому єдиній землі дані три різні назви».
Цей невтомний мандрівник і вчений народився близько 484 року до н. е. в малоазіатському місті Галікарнасі. Він походив з багатої і знатної родини, що мала великі торгові зв’язки. У 464 році він вирушив у мандри, маючи намір довідатися про інші народи. Маршрут його єгипетської подорожі, що випала на період розливу Нілу, вчені відновили. Він пішов угору по Нілу до Елефантіни (Асуана), крайнього кордону Давнього Єгипту, що проходив поблизу першого порога (майже тисяча кілометрів!). На сході він досяг Вавилона, відстань якого від Егейського моря становить дві тисячі кілометрів. Ймовірно, що він дістався Суз, однак це лише припущення. На півночі Геродот відвідав грецькі колонії, засновані на Чорноморському узбережжі, на території сучасної України. Нарешті, на заході Геродот побував у Південній Італії, де брав участь у заснуванні грецької колонії.
Геродот
Геродот не був відкривачем цих земель. Але його праця дістала дуже високу оцінку сучасників та нащадків, бо вчений, ґрунтуючись на власних спостереженнях та розповідях інших мандрівників, зумів зібрати докупи відомості про відомі грекам країни. Вавилон Геродот описує як найбільше місто, яке він бачив. Він розповідає про прямі вулиці, що перетиналися під прямим кутом, будинки в три і чотири поверхи, стіни, побудовані Навуходоносором… Деякі цифри, які наводить Геродот, явно перебільшені. Скажімо, він наділяє Вавилон сотнею воріт, хоча зрозуміло, що жодне місто тих часів не могло похвалитися такою величезною їх кількістю.
З Вавилонії Геродот вирушив до Персії. Метою його подорожі було зібрати точні відомості про греко-перські війни. Геродот наводить безліч даних про звичаї та побут персів. За його спостереженнями, перси почувають відразу до м’яса, люблять фрукти і мають пристрасть до вина. Вони виявляють цікавість до чужоземних звичаїв, цінують задоволення, шанують військову доблесть, серйозно ставляться до виховання дітей, поважають право на життя кожного, навіть раба. Вони терпіти не можуть неправди і боргів, зневажають прокажених.