Атмосфера поступово нагніталася, і я анітрохи не здивувався тому, що скоро мої окультні кореспонденти, так само, як і сповнені сенсацій недільні випуски газет, стали пов’язувати незвичайну активізацію культів із пожвавленням леґенд про країну My, з одного боку, і з теперішнім утилітарним, блюзнірським використанням мумії – з іншого. Численні статті в першій хвилі газетного галасу, з їхніми наполегливими натяками на прямий зв’язок мумії, циліндра та сувою з переказами з «Чорної книги», з їхніми божевільними, просто фантастичними вигадками з цього приводу, цілком могли спровокувати спалах прихованого до цієї пори фанатизму в групах прихильників екзотичних культів, якими рясніє наш непростий світ. І ось преса знову взялася підливати оливи у вогонь – відповіддю ж були нові, ще шаленіші збурення фанатиків.
Із початком літа служителі музею стали знову помічати в залах особливу категорію відвідувачів після невеликого періоду заспокоєння, що настав за першим успіхом, залучених сюди публікаціями в газетах сенсаційних повідомлень. Усе частіше і частіше серед них опинялися люди з дивною, екзотичною зовнішністю – смагляві азіати, патлаті особи типу ні те, ні се, бородаті смуглолиці чужинці, котрі явно не мали потягу до європейського одягу. Всі вони неодмінно вимагали показати їм залу мумій, а незабаром можна було побачити, як ті невідривно витріщалися на жахливі тихоокеанські експонати з виразом непідробного екстазу на обличчі. Ця зовні спокійна, але зловісна підводна течія в строкатому потоці відвідувачів, мабуть, дуже турбувала доглядачів музею, та й я сам був далекий від холодного спокою. Я не міг не думати про домінанти поширення таємних культів серед публіки саме такого штибу, про зв’язок культових хвилювань із міфами, з цією жахливою мумією та сувоєм у циліндрі.
Інколи я відчував гаряче бажання зняти мумію з експозиції, особливо ж це почуття посилилося, коли один із доглядачів сказав мені, що вже не раз помічав, як декотрі чужинці здійснювали щось на кшталт дивного ритуалу, і чув крадькома чиєсь гаряче бурмотіння, схоже на молитву або спів. Це траплялося в ті години, коли юрби відвідувачів дещо порідшали. Один із доглядачів став відчувати дивні галюцинації та нервове збудження: йому стало здаватися, що поміщене в скляну вітрину тіло мумії зазнає слабких, майже невловних змін, які з кожним днем посилюються. Особливо в ділянці костистих, несамовито скорчених клешень і в виразі спотвореного жахом кам’яно-шкіряного обличчя. Він не міг позбутися враження, що повіки страшних, вирячених очей мумії ось-ось широко розплющаться.
На початку вересня, коли цікаві натовпи дещо схлинули і зала мумій іноді порожніла, була здійснена спроба розрізати скло вітрини й дістатися тіла мумії. Замах вчинив смаглявий полінезієць, котрого помітив і схопив доглядач ще до того, як експонату завдали якихось ушкоджень. Як з’ясувалося в ході розслідування, цей чоловік жив на Гавайських островах і був завзятим прихильником заборонених релігійних культів – якось його вже притягували до суду за участь у нелюдських ритуалах і жертвоприношеннях. Деякі папери, знайдені в його кімнаті, виявилися вельми загадковими і вселяли підозри – багато листів були поцятковані ієрогліфами, що приблизно нагадували знаки на музейному сувої та в «Чорній книзі». Але повідомити хоч щось із приводу цих речей він навідріз відмовився.
Не минуло й тижня, як ще одна спроба дістатися до мумії – цього разу через злам замка скляної вітрини – обернулася другим арештом. Затриманий сингалезець, так само як і житель Гавайських островів, раніше був викритий поліцією в протизаконній культовій діяльності й виявив точно таке ж небажання пояснювати щось слідчим. Удвічі цікавішим і похмуро-таємничим зробила цей випадок та обставина, що доглядач раніше не раз помічав, як цей чолов’яга звертався до мумії з дивними піснями, в яких безпомилково вгадувалося повторюване слово «Т’йоґ». Після цих подій я подвоїв число доглядачів у залі мумій і наказав ні на мить не випускати з уваги експонати, що стали настільки відомими.
Як і варто було очікувати, газетярі поквапилися роздмухати галас навколо цих інцидентів, відразу ж завівши дискусію про стародавню незвичайну країну My і серед іншого висловивши припущення, що жахлива мумія є не що інше, як тіло зухвалого єретика Т’йоґа, обернене в камінь, котрий залишався неушкодженим упродовж останніх 175 тисяч років бурхливої історії нашої планети. В якнайсенсаційнішій манері було заявлено, що ці дивні правопорушники репрезентують культ, що походить із країни My, і що вони поклонялися мумії або, можливо, й намагалися пробудити її до життя своїми закляттями та відмацькими чарами.
Автори статей не забули згадати і про те, що, згідно з давніми леґендами, мозок обернених у камінь жертв Ґатанотоа залишався живим, неушкодженим і самоусвідомленим. І цей пункт слугував газетярам спонукою для найнеймовірніших і найдикіших вигадок. Належну увагу приділили «істинному сувою», що дало привід висунути теорію, нібито вкрадене у Т’йоґа закляття проти сили Ґатанотоа ще не втратило своєї сили, а затримані поліцією прихильники культу намагалися з його допомогою увійти в контакт із Т’йоґом заради якихось власних амбіцій. Результатом цих сенсаційних вигадок стала третя хвиля відвідувачів, що затопила музей. Вони вибалушувалися на мумію, яка таким чином опинилася в самому центрі цієї дивної історії, що тривожила душу.
Саме в цій хвилі відвідувачів, багато з яких відвідували музей по кілька разів, і стали вперше поширюватися наполегливі чутки про поступово змінювану зовнішність мумії. Гадаю, що персонал музею – всупереч тривожним заявам не в міру нервового доглядача, зробленим кілька місяців тому – занадто звик постійно бачити ці страшні експонати, щоб пильно спостерігати за деталями, тож, вочевидь, саме схвильоване перешіптування відвідувачів привернуло увагу одного зі служителів музею до реальних, усе наростаючих змін тіла мумії. Майже відразу цей факт став надбанням преси, а галасливі його наслідки можна собі легко уявити.
Природно, я намагався належним чином вивчити ситуацію і в середині жовтня дійшов висновку, що тканини мумії й справді почали розкладатися. Через певний вплив хімічних або фізичних сполук повітря напівшкіряні-напівкам’яні волокна, либонь, поступово втрачали жорсткість, що і слугувало причиною змін у взаємному розташуванні частин тіла, а також лицьових м’язів. Проте ці факти дуже бентежать, якщо мати на увазі, що мумія зберігалася в музеї вже півстоліття і до останнього часу не ставалося жодних змін. Я був змушений попросити таксидерміста музею, доктора Мура, ретельно вивчити стан експоната. Незабаром він установив загальне розслаблення і розм’якшення тканин тіла і зробив два чи три впорскування в’яжучих засобів, але, остерігаючись раптового руйнування або розкладання мумії, не наважився вдатися до якихось рішучих заходів.
Дивною виявилася реакція натовпу роззяв-відвідувачів. Раніше кожна нова газетна сенсація викликала бурхливий наплив роззяв і базік, а тепер – хоча й преса без угаву теревенила про зміни в стані мумії – публіка, либонь, стала відчувати не знаний їй досі страх, який і поставив у певні рамки навіть нездорову цікавість гультяїв. Здавалося, люди відчули, що музей оточила якась зловісна аура, і з небувалого піку його відвідуваність впала до рівня значно нижчого, ніж нормальний. Відносне малолюддя й зробило особливо помітними химерних на вигляд чужоземців, котрі продовжували відвідувати музей, як і раніше.