Зигмунд Фрейд - Тлумачення снів стр 8.

Повернімося у цьому контексті до трьох снів з будильником Гільдебрандта – вони порушують питання, чому той самий збудник викликав три такі різні сни і чому саме ці, а не будь-які інші.

(1875, стор. 37 і далі): «Отож мені снилося, що якогось весняного ранку я прогулювався зеленими луками і так дістався сусіднього села, де побачив групи селян, які – у святковому одязі, з молитовниками під пахвою – стягалися до церкви. Авжеж! Сьогодні неділя, і незабаром почнеться ранкова відправа. Я вирішив відвідати її; але спершу, оскільки я угрівся від ходи, я пішов на церковний цвинтар, щоб охолонути. Доки я читав епітафії на надгробках, долинув передзвін з дзвіниці, на якій я враз побачив маленький дзвін, що мав сповіщати про початок відправи. Якусь мить він висів нерухомо, а тоді почав гойдатися, і раптом задзвонив настільки ясно і пронизливо, що мій сон перервався. Дзвонив же, насправді, будильник».

«Ось друга композиція. Погожий зимовий день, вулиці вкриті глибоким снігом. Я зголосився взяти участь у прогулянці саньми, але мусив тривалий час чекати, доки почув, що сани вже перед дверима. Відтак, починаються приготування – розгортається хутряний килим, прилаштовується мішок для зігрівання ніг. Нарешті я вмощуюсь на своєму місці. Проте сани ще стоять на місці. І аж згодом натягнені поводи дають наказ коням рушати. І вони рушають так різко, що дзвіночок на хомуті одразу заходиться знайомою мелодією – його дзеленчання вмить розриває павутиння мого сну. І знову цей звук виявляється лише пронизливим сигналом будильника».

«Також третій приклад! Я бачу посудомийницю, яка йде переходом уздовж бенкетної зали, несучи стос із кількох дюжин тарілок. Мені здається, що гора порцеляни ризикує вивалитися їй з рук. “Зважайте! – вигукую я – Ви можете не втримати весь цей посуд”. На що, звісно, отримую передбачувану відповідь: вона звична до цієї роботи, тощо. Я, тим часом, стривожено стежу за розвитком подій. Далі, як я застерігав, вона перечіпляється об поріг, крихкий посуд вивалюється жінці з рук і з брязкотом розлітається по підлозі сотнями скалок і уламків. Однак брязкіт не вщухає, а, навпаки, посилюється, перетворюючись на гучне дзеленькання, і я, прокинувшись, усвідомлюю, що то будильник».

На питання, чому розум помилково трактує об’єктивні зовнішні подразники, практично однакову відповідь дають Штрюмпель і Вундт: сигнали від чуттєвих збудників досягають мозку під час сну, в умовах, сприятливих для формування ілюзії. Чуттєві враження правильно сприймаються й інтерпретуються – тобто включаються у групу спогадів, до якої вони належать відповідно до всього нашого попереднього досвіду тільки за умови, що ці враження достатньо сильні, чіткі й тривалі і якщо ми маємо достатньо часу на їхнє оцінювання. Якщо ці умови не забезпечені, ми хибно сприймаємо об’єкт, що є джерелом вражень, і на цьому ґрунті виникає ілюзія. «Прогулюючись широким полем і не маючи змоги чітко розгледіти віддалений об’єкт, хтось може спершу побачити в ньому коня. Наближаючись, можливо, подумає, що то корова лежить, аж доки остаточно з’ясується, що там влаштувалась на землі група людей». Враження, отримані від зовнішніх збудників під час сну, є так само невизначеними, і з них розум формує ілюзії, оскільки враження викликають з пам’яті більше чи менше число образів і саме через них набувають своєї психічної цінності. Зі скількох груп спогадів повстане відповідний образ і яка з можливих асоціацій спрацює – це теж, за теорією Штрюмпеля, невизначена обставина, яка обумовлюється примхами душевного стану.

Тут ми опиняємося перед вибором. Ми можемо визнати неможливість простежити подальші закономірності формування снів і, відповідно, відкинути запитання, чи тлумачення ілюзії, викликаної чуттєвим збудником, не підпадає під дію інших умов. З іншого боку, ми можемо припустити, що об’єктивні зовнішні збудники відіграють у виникненні снів лише скромну роль, а вибір конкретних образів з пам’яті визначають інші фактори. Так, розглядаючи експериментально викликані сни Морі, які я саме з цих міркувань так детально процитував, помічаємо, що експериментальний аспект пояснює тільки один з елементів сновидіння, а решта образного наповнення виявляється надто незалежною і надто деталізованою, щоб її пояснити самою потребою узгодження зі збудником, штучно впровадженим у рамках експерименту. Справді, теорія ілюзії і сила дії об’єктивних збудників починає втрачати свою переконливість, коли зважуємо, наскільки своєрідну й віддалену інтерпретацію набувають ці збудники у снах. Зокрема Б. М. Сімон (Simon, 1888) переповідає сон, у якому він бачив постаті велетнів, що сиділи за столом, і ясно чув страхітливе ляскання їхніх щелеп при жуванні. Прокинувшись, він почув тупіт коней, що скакали повз його вікна. Якщо конячий тупіт міг викликати у його пам’яті асоціації з «Мандрами Гулівера» (перебування персонажа серед велетнів Бробдінгнегу і серед шляхетних гуїгнгнмів), то чи не сприяли виникненню настільки незвичайної системи образів також інші мотиви? [24]

2. Внутрішні (суб’єктивні) збудники

Попри всі заперечення, слід визнати, що роль об’єктивних чуттєвих збудників у виникненні снів є безперечною, і якщо – з огляду на їхню природу і частоту – дія цих стимулів може видаватися недостатньою для пояснення всіх снів, належить шукати інші джерела снів, що спрацьовують у подібний спосіб. Я не знаю, кому найперше спало на думку взяти до уваги не тільки зовнішні чуттєві збудники, але також внутрішнє (суб’єктивне) збудження в органах чуття; але в усіх сучасних розвідках з етіології снів цей аспект обговорюється. «Істотну роль відіграють, на моє переконання, – стверджує Вундт (1874, Wundt, стор. 363) – у виникненні ілюзій суб’єктивні зорові і слухові відчуття, які ми, у притомному стані, сприймаємо як світлові плями у мить затемнення нашого поля зору, як дзвін або шум у вухах тощо. Зокрема йдеться про суб’єктивне збудження сітківки. Воно пояснює цікаву тенденцію снів приносити перед наші очі велику кількість подібних об’єктів. Ми бачимо перед собою незліченних птахів, метеликів, рибок, барвисті перлини, квіти й ще чимало такого. Тут світлові цятки на тлі темного поля зору прибирають химерної форми і, відповідно до їхньої кількості, втілюються у снах у вигляді численних об’єктів, які, завдяки рухомій природі самих збудників, також рухаються. У цьому, напевне, полягає виразна схильність снів до розмаїтих форм тварин, багатство форм яких легко пристосовується до особливої форми суб’єктивних світлових образів».

Перевага суб’єктивних чуттєвих збуджень як джерела образів сну полягає у їхній незалежності від випадкової зовнішньої ситуації. Вони, так би мовити, завжди напохваті. Але підтвердити їхню участь у формуванні снів складно або навіть неможливо, на відміну від об’єктивних чуттєвих збудників, що їх дозволяє виявити спостереження й експеримент. Основним свідченням на користь ролі суб’єктивних чуттєвих збуджень є так звані гіпнагогічні [25] галюцинації – оптичні феномени, описані Йоганном Петером Мюллером як «фантастичні привиддя». Ці живі й мінливі розмаїті óбрази, доволі регулярно виникають у багатьох людей у мить засинання і можуть зберігатися якийсь час навіть перед розплющеними очима. Морі, який належав до таких людей, детально дослідив ці оптичні явища і стверджує їхній зв’язок, чи, радше, їхню ідентичність з óбразами зі снів (так само, як, до речі, й сам Й. П. Мюллер). За Морі, для виникнення цього феномену потрібна певна ментальна пасивність, послаблення уваги (стор. 59 і далі). Однак, маючи схильність до гіпнагогічних галюцинацій, вам достатньо однієї секунди такої летаргії, щоб їх побачити, після чого ви можете прокинутися, і зорова гра може повторитися кілька разів до повного засинання. Морі встановив, що прокидаючись через не надто тривалий проміжок часу, він нерідко міг пригадати зі снів ті самі óбрази, які мав як гіпнагогичні галюцинації перед засинанням (стор. 134). Так було у випадку, коли Морі надзвичайно настирливо ввижалися в період засинання численні гротескні постаті з викривленими обличчями і химерними зачісками, і які пригадалися йому також після пробудження як постаті зі сну. Іншим разом, коли він дотримувався дієти і через те страждав від голоду, Морі мав гіпнагогічне видіння руки з виделкою, яка набирала їжу з тарілки. Уві сні він опинився за накритим столом і чув, як їдці орудують своїми виделками. Іншим разом, коли Морі засинав, маючи подразнення і запалення очей, у нього виникли гіпногогічні галюцинації мікроскопічних знаків, які він заледве міг розпізнати; прокинувшись за годину, він пригадав сон, у якому бачив розгорнуту книжку з дуже дрібним текстом, який, попри труднощі, він мусив читати.