Всего за 419 руб. Купить полную версию
Той самий автор (так само за Vaschide, стор. 233) повідомляє: відомий йому музикант почув уві сні мелодію, яка видалася йому абсолютно новою. Лише за кілька років він виявив її у старовинній збірці музичних творів, хоча не пригадував, щоб він колись раніше її переглядав.
Повідомляють, що Майерс (Myers) опублікував цілу збірку таких гіпермнестичних снів, на жаль мені не доступну (Proceedings of the Society for psychical research[11]). Я маю на увазі, кожен, хто досліджує сни, має визнати поширеність такого явища, коли сон містить знання і спогади, про які спостерігач не здогадується у притомному стані. У психоаналітичній роботі з невротичними пацієнтами, про яку розповім згодом, я регулярно маю нагоду доводити їм, що вони посідають у своїй пам’яті цитати, вульгарні вислови, яким послуговуються уві сні, хоча забувають їх у повсякденному житті. Я поділюся тут одним невинним випадком гіпермнестичого сну, з огляду на те, як легко знайшлося джерело інформації, доступне тільки уві сні.
Одному пацієнтові тривалий час снилося, що він частується у кав’ярні «кунтушувкою». Але розповівши про це, він запитав, що воно таке – він ніколи не чув цієї назви. Я відповів, що «кунтушувка» – це польський шнапс, і він не міг вигадати назву уві сні, оскільки вона давно відома з реклами. Спершу чоловік не хотів мені повірити. Та за кілька днів, здійснивши у кав’ярні свій сон, він помітив назву на рекламному плакаті на вулиці, якою він проходив щонайменше двічі на день упродовж кількох місяців.
Я особисто переконався на власних снах, що визначити походження окремих елементів їхнього вмісту допомагають випадковості. Так, за роки до написання цієї книжки, мені часто снилася дуже проста дзвіниця, якої я наяву, здавалося, ніколи не бачив. Тоді, якось, я упевнено впізнав її на невеличкій станції між Зальцбургом і Райхенгалем. Це сталося наприкінці 1890-х, а я вперше проїхав тією лінією залізниці у 1886-му. У подальшому, коли я вже впритул вивчав проблеми снів, мене дратувало часте повторення у снах певної дивної місцевості. Я бачив – завжди ліворуч від себе – темне приміщення з кількома гротескними фігурами з пісковику. Туманний здогад, на який я не надто покладався, підказував мені, що то вхід до винарні; однак я не спромігся з’ясувати ні значення, ні походження того сну. 1907 року я приїхав до Падуї, де, на свій превеликий жаль, не бував з 1895-го. Той перший візит до чарівного університетського міста мене розчарував, оскільки я не мав можливості оглянути фрески Джотто у Мадонна-дель-Арена: я повернувся з півдороги до каплиці, бо мені сказали, що того дня вона була зачинена. У свій другий візит, за дванадцять років, я планував надолужити це і перш за все вирушив до Мадонна-дель-Арена. Дорогою до неї, ліворуч від себе – ймовірно, у місці, де я повернув назад у 1895 році, – я побачив приміщення з кам’яними фігурами, яке так часто мені снилося. Насправді воно виявилося входом до літнього ресторану.
Одне з джерел, з яких черпають сни, – його не охоплюють спогади і повсякденна робота свідомості – це дитячий період життя. Я згадаю деяких авторів, які це відзначили і підкреслили у своїх працях:
Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 23): «Я вже визнав, що сон іноді напрочуд виразно відтворює деякі дуже віддалені і навіть забуті події з дуже ранніх часів нашої душі».
Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 40): «Справа видається іще очевиднішою з огляду на те, як сон іноді видобуває з-під масивних нашарувань уламків пам’яті про пізніші періоди образи раннього дитинства – картини місцевостей, речі, постаті – геть незайманими, у цілковитій свіжості початкового сприйняття. Ідеться не лише про ті враження, які залишили глибокий відбиток у ті часи чи які сприймалися як важливі й психологічно цінні, а нині повертаються уві сні як фактичні спогади, з яких користається пробуджена свідомість – глибина пам’яті сну сягає тих образів людей, речей, місць і подій найбільш раннього дитинства, які були заледве помічені свідомістю, чи не мали психологічної цінності, чи давно її втратили, через що, по пробудженні, видаються геть новими і незнайомими, аж доки буде виявлене їхнє раннє походження».
Фолькельт (Volkelt, 1875, стор. 119): «Показово, як щедро наповнюються сни спогадами дитинства й отроцтва. Сон настійливо нагадує нам те, про що ми більше не думаємо, що для нас давно втратило значення».
Владарювання снів над спогадами дитинства, здебільшого малодоступними звичайній пам’яті, викликає появу цікавих гіпермнестичних снів, деякими прикладами яких я так само хочу тут поділитися.
Морі (Maury, 1878, стор. 92) розповідає, що в дитинстві, мешкаючи у рідному містечку Мо, він часто бував у сусідньому Трільпорті, де його батько керував будівництвом мосту. Якоїсь ночі йому наснилося, що він знов у Трільпорті і бавиться на вулиці того містечка. До нього підходить чоловік у спецівці. Морі питає, як його звати; чоловік подає ім’я К. і каже, що він охоронець мосту. Прокинувшись, Морі поставив під сумнів достовірність такого спогаду і спитав стару служницю, що була з ним з його дитинства, чи пригадує вона людину з таким ім’ям. Авжеж, відповіла жінка, він був охоронцем мосту, який зводив тоді ваш батько.
Той таки Морі наводить (там же, стор. 143–144) інший приклад правдивості відтвореної уві сні пам’яті дитинства. Певний мсьє Ф., дитинство якого минало у Монбрізоні, за двадцять п’ять років після переїзду в інше місце вирішив відвідати рідне місто й давніх друзів, яких давно не бачив. Незадовго до мандрівки Ф. приснилося, що він у рідних краях і неподалік Монбрізона зустрічає незнайомого добродія, який представляється йому другом його батька. Мсьє Ф. знав, що у дитинстві був знайомий з таким чоловіком, але він геть не пам’ятав його зовнішності. За кілька днів, коли він справді приїхав до Монбрізона, мсьє Ф. знайшов те невідоме місце зі свого сну і зустрів там добродія, якого відразу визначив як персонажа з того сну. В дійсності добродій був старшим на вигляд, ніж уві сні.
Тут я маю нагоду згадати свій власний сон, у якому належало простежити не так походження образу, як зв’язок між елементами. Мені снився чоловік, про якого я знав уві сні, що то лікар з мого рідного міста. Риси його обличчя були нечіткими, але вони змішувалися з уявленням про одного з моїх учителів з середньої школи, якого я іноді зустрічаю ще й нині. Зв’язку між цими двома особами я тоді знайти не міг, та, коли розпитав свою матір про того лікаря, я дізнався, що він був однооким – так само, як мій згаданий учитель з середньої школи. Я не бачив лікаря 38 років і у реальному житті ніколи не думав про нього, хоча шрам у мене на підборідді може нагадувати про його професійну допомогу.
Разом з тим – ніби на противагу надання більшої ваги враженням дитинства – низка авторів стверджує, що у більшості снів можна виявити матеріал з найостанніших днів. Роберт (Robert, 1886, стор. 46) навіть вважає, що «сни, зазвичай, стосуються тільки вражень останніх днів». Проте ми дізнаємося далі, що у своїй теорії снів Роберт надає основне значення недавнім враженням, відкидаючи взагалі роль найдавніших. Разом з тим, наведені Робертом факти правдиві, що я можу підтвердити, спираючись на власні дослідження. Американський автор Нельсон повідомляє, що у снах найчастіше відбиваються враження з дня за один або два до відповідної ночі – так, наче враження від подій дня, що безпосередньо передує сну, недостатньо ослабли чи ще не досить віддалені.
Низка авторів, не схильних ставити під сумнів тісний зв’язок наповнення снів з дійсністю, зауважують, що враження, які обсідають нашу денну свідомість, відбиваються у снах лише по тому, як їх притлумлять інші повсякденні думки. Зазвичай, людині не сняться щойно померлі близькі, доки біль утрати ще не відступив (Delage, 1891). Проте одна з сучасних дослідниць, міс Галем (Hallam amp; Weed, 1896, стор. 410–411) зібрала приклади протилежного характеру, що нагадує нам про значення у таких випадках психологічної індивідуальності.