Молюски та краби вирішують проблему безпеки іншим чином: вони вдягаються у міцну оболонку, яку може розкусити не кожний хижак.
Звичайно, можна довго розповідати про способи нападу та оборони підводних мешканців, але в підводному світі ще так багато цікавого, що ми перейдемо до інших дивовин.
Підводні ліхтарі
Ті з вас, хто був на Чорному морі в липні – серпні, могли спостерігати надзвичайно красиве явище. Вночі море світиться. Якщо увійти у воду, то кожний рух супроводжується спалахом холодного полум’я. Це явище біологи називають біолюмінесценцією (тобто живим світінням). Воно виникає завдяки крихітним істотам – динофлагеллянтам. Цим одноклітинним організмам притаманні ознаки і рослин, і тварин. Вони мають унікальну властивість: переробляти сонячну енергію, яка потрібна їм для фотосинтезу, у світло. Світіння виникає тоді, коли динофлагеллянти виділяють особливу речовину – люциферин. Коли він з’єднується з атмосферним киснем, починається хімічна реакція, яка супроводжується світінням.
Динофлагеллянти – не єдині мешканці водного світу, які вміють світитися. Ця властивість притаманна кільком тисячам видів, які належать до 240 родів тваринного світу. Світіння відбувається за участю бактерій і може бути червоним, зеленим чи блакитним. Вчені ще не з’ясували остаточно, навіщо тваринам власні «ліхтарі». Здавалося б, вони найкорисніші на великих глибинах, куди не доходить світло сонця. Може, глибоководні риби освітлюють собі шлях у постійній темряві? Недавно виявилося, що це не зовсім так. Деякі риби, здатні випромінювати світло, сліпі. Крім того, здатність до люмінесценції зустрічається й у тих тварин, які все життя проводять на поверхні. Світяться медузи, евфаузіїди і навіть… акули.
Глибоководні акули довжиною 4,6 м нібито не зацікавлені в тому, щоб їх бачили здалека. Але в них є власне світло – в пащі. Дослідники вважають, що світла смуга, яка оточує пащу акули, приваблює рачків та креветок. У вудильниківнайчастіше світитькінчик особливого відростка спинного плавця.
Кальмари також можуть світитися.
Іноді свтння води промає незвичайні форми. Наприклад, на поверхні моря з’являються паралельні смуги або кола, що світяться. А в деяких випадках можна побачити пульсуючі спалахи світла, які охоплюють всю поверхню моря до самого горизонту.
Вночі вони виплигують з води, наче живі ракети. Ті кальмари, які ховаються на глибині, освітлені ще краще. «Ліхтарики» в них розташовані по всьому тілі, тому ці істоти нагадують новорічну ялинку, прикрашену вогниками. Здатністю забезпечувати себе світлом може похвалитися близько 100 видів кальмарів.
Каракатиці використовують своє світло не тільки для прикраси, але й для того, щоб врятуватись від ворога. Справа в тім, що ці тварини вміють керувати своїми «ліхтариками». Якщо каракатиця бажає стати непомітною, вона випускає маленькі хмарки чорнила, які затьмарюють її вогники. А коли ворог раптово переходить в атаку, вона випускає з заглиблень, у яких живуть світлоносні бактерії, сяючу хмарку. Хмарка засліплює хижака на кілька секунд, але каракатиці цього цілком достатньо: вона встигає десь заховатися.
Шосте почуття
Ми з вами сприймаємо навколишній світ за допомогою органів чуття. До наших послуг зір, слух, дотик, нюх та здатність розрізняти смак. Усього – п’ять почуттів. Деякі тварини – і наземні, і водні – користуються лише частиною цих інструментів. Ми знаємо, наприклад, що існують сліпі тварини, дехто не має вух і сприймає звуки всім тілом. Буває і навпаки: тварини можуть похвалитися такими складними способами сприйняття світу, які люди відтворюють тільки за допомогою приладів.
Протягом мільярдів років водні тварини удосконалювали свої очі. У найдавніших організмів очей як таких не було – тільки особливі клітини, чутливі до світла. Все, що вони могли, – визначити напрямок світла. Такі «очі» мають, наприклад, морські зірки. А розташовані вони на кінчиках їхніх променів. Втім, давність появи тих чи інших тварин зовсім не обов’язково означає, що органи в них простіші. Скажімо, очі кальмара набагато складніші, ніж у людей. Вони розрізняють поляризоване світло, що надає їм можливість бачити найдрібніші деталі.
Зір більшості риб не такий гострий, як у жителів суші, оскільки прозорість води зазвичай менша, ніж повітря. У прозорій воді вони добре бачать предмети, які знаходяться на відстані 15 м.
У межах 1,5 м вони здатні визначити форму та колір предметів. Особливість зору риб полягає в тому, що вони охоплюють одним поглядом значну частину навколишнього середовища. Невеликі «сліпі зони» знаходяться над головою та під головою риби. Такий «панорамний» зір має свої вади. Хоча риба і бачить багато, але чітко розрізняє тільки ті предмети, що розташовані безпосередньо перед нею. Решта здається нечіткими та спотвореними.
У восьминогів на щупальцях знаходяться різні групи клітин, які здатні розрізняти світло, смак, запах та дотик. Усе це допомагає восьминогам знаходити свою здобич.
Креветки, краби та раки мають дуже своєрідні очі: вони наче ростуть на стебельцях. Завдяки цьому очі можуть повертатися у різні боки. Така будова органів зору зумовлена тим, що панцир цих тварин не дозволяє їм повертати голову, тому єдиний спосіб побачити небезпеку збоку – ворушити очима.
Вчені ще не з’ясували, скільки кольорів розрізняють морські жителі. Відомо, що кольорове бачення є в акул, дельфінів. Зважаючи на те, що у багатьох водних тварин зміна забарвлення відіграє значну роль у житті, вони також повинні бачити світ у всій його красі. Але, на жаль, встановити це остаточно дуже важко.
Нюх у підводних мешканців набагато гостріший, ніж у людини. Він потрібен і для того, щоб знаходити здобич, і для того, щоб орієнтуватися у водному просторі. Вчені довели, що лососі, які йдуть на нерест у річки, знаходять «свою» річку, орієнтуючись на запах води. Акули можуть відчути запах крові у воді навіть на відстані 600 м.
На початку нашої розповіді ми вже казали, що звук під водою поширюється набагато краще, ніж у повітрі. Тому не дивно, що підводні мешканці вміють розрізняти звуки. Втім, навіть ті, хто добре чує, можуть не мати вух. Дехто з них сприймає коливання води усією поверхнею тіла. А у риб функції барабанної перетинки виконує плавальний міхур. Він передає коливання до внутрішнього вуха, яке складається з чотирьох пар кісток.
Риби також користуються особливим органом – бічною лінією, яка проходить уздовж їхнього тіла з обох боків. Там скупчені особливі чуттєві клітини, які реагують на зміни тиску води. Здатність відчувати найменші коливання, спричинені рухом води, іноді називають «шостим чуттям». Деякі риби за допомогою бічної лінії можуть виявити рухоме тіло на відстані понад 15 метрів. У більшості риб бічна лінія пряма. А ось у чехоні вона звивиста і розташована ближче до черева, ніж до спини. Слух у риб з’являється у шести- або семимісячному віці. Але чують вони неоднаково наприклад голья-ни сприймають звуки від 16 до 6000 герц, вугри від 36 до 650 Гц, в’язь – до 5524 Гц.
У шарах води з неоднаковою густиною звук поширюється трохи по-різному. Дельфіни та кити протягом тисячоріч користуються «підводним телефоном». Справа в тім, що зазвичай звук розходиться в усі боки та поступово затихає. Але різниця температур у шарах води створює «коридори», в яких звукові хвилі переміщаються переважно в горизонтальному напрямку, і тому їх можна почути за тисячі миль від їхнього джерела.
Низькі звуки риби сприймають зазвичай так само, як і ми, а високі – набагато гірше за людей.