У водній товщі часто зустрічаються дивні риби, які також мають сплощене у спинно-черевному напрямку тіло. Це манти. Якщо поглянути на них зверху, то форма їхнього тіла буде схожа на ромб, а збоку вони майже плоскі. Їхнє пересування у воді нагадує політ птаха – настільки воно граціозне. Незважаючи на дуже великий розмір, манти цілком безпечні для людей.
Втім, водний простір населяють не тільки риби. Тут є багато створінь, які користуються своєрідними пристроями.
Розглянемо морських равликів. Від ворогів та водного тиску їх захищає черепашка, яка часто має примхливі форми. Завдяки тому, що равлики харчуються переважно рослинною їжею, вони обзавелися своєрідною «теркою» – радулою. Нею ці молюски подрібнюють їжу. З-під черепашки у равликів виступає нога – орган руху, за допомогою якої вони пересуваються з місця на місце. Мускули ноги роблять хвилеподібні рухи, і равлик таким чином просувається вперед. Двостулкові молюски також мають ногу, хоча й не всі. Ті, що мешкають на скелях або на підводних рослинах, винайшли спосіб прикріплюватися до них, щоб не докладати зайвих зусиль. На кінці ноги у таких двостулкових молюсків знаходяться залози, які виробляють клейкі нитки, що швидко твердіють у воді. Люди помітили таку властивість і почали збирати ці нитки, щоб виготовляити з них одну з найбільш дорогих тканин – вісон.
Губки належать до найпростіших за будовою багатоклітинних організмів. їхнє тіло, яке може приймати у різних видів неоднакову форму, нагадує холодець, який пронизує безліч маленьких отворів. Ці істоти дуже давні, але майже не змінилися за мільйони років. А навіщо? Все життя губки складається із засмоктування води. Разом з водою через її тіло проходить їжа – дрібні частки органіки. Ними і живляться губки.
Оскільки тіло губки не має такого захисту, як, скажімо, у молюсків, вона має властивість, що може здатися фантастичною. Якщо губку протерти крізь дрібне сито, вона розпадеться на окремі клітини. Але залиште посудину з клітинами у спокої і через деякий час подивіться на неї знову. Ви не повірите власним очам: губка знов стане цілою. Її клітини якимось чином пам’ятають, що колись складали одне ціле.
Кишковопорожнинні тварини, як свідчить їхня назва, мають дуже просту будову: кишка, яка нагадує мішечок, закінчується ротовим отвором, який часто оточують рухливі щупальця, що захоплюють їжу. До кишковопорожнинних належать дуже несхожі між собою істоти: гідри, медузи, корали. Деякі з цих створінь мають небезпечну зброю – жалючі клітини, які заряджені отрутою. В одних видів вміст жалючих клітин може викликати опік, у інших викликає миттєву смерть. Цікаво, що сила цієї зброї набагато перевищує рівень, необхідний для полювання. Так, людина не входить до списку істот, якими харчується медуза, але отрута деяких видів медуз для людей смертельна. Наприклад, від жалючих клітин морської оси щороку гине не менше людей, ніж від зубів отруйних змій. Медузи не мають ані хвоста, ані плавців. Для пересування вони користуються своїм куполом, який то розкривається, заповнюючись водою, то скорочується. Водні струмені проштовхують медузу вперед.
Голоси під водою
Ми звикли до виразу «німий як риба» і вважаємо, що у підводному світі панує тиша. Але це – тільки міф. Підводні істоти зовсім не проти побалакати між собою, а деякі могли б зробити кар’єру співаків. Давайте послухаємо розповідь очевидця, що зіткнувся з рибами, яких ніяк не можна вважати німими: «У квітні 1860 року я знаходився на одній з рік о. Борнео; коли настав приплив, залунала якась дивна музика, що доносилася, мабуть, з води і була схожа на спів сирени чи звуки органа. Звуки ставали більш гучними та чіткими, коли я опускав голову під воду». Інший мандрівник згадує про те, як одного разу весь екіпаж корабля був наляканий шумом, схожим на барабанний бій або шипіння киплячої води. Весь цей галас здіймали рибки, які належать до сімейства барабанщиків. їхній репертуар включає звуки дзвонів, органа і навіть жаб’яче квакання. Але найпоширеніший звук – барабанний дріб, за який рибки і отримали свою назву. Вчені ще й досі не з’ясували, яким чином барабанщики «співають» і для чого їм це. Більшість дослідників вважає, що таким чином барабанщики відлякують ворогів.
Деякі риби починають видавати звуки тільки тоді, коли вони розлючені. Наприклад, риба-місяць, яка водиться в Середземному морі, починає рохкати, наче свиня. Судак, відганяючи від свого гнізда інших риб, попереджує їх низьким ударним звуком. А ось риба-жаба квакає тільки у шлюбний період, щоб привернути до себе увагу. Буркотливий гурамі цілком виправдовує свою назву. Він видає звуки, схожі на буркотіння або мурчання. Наші добрі знайомці бички видають квакання, що переходить у скрипіння або верещання, яке самиці чують на відстані чотирьох-п’яти метрів. Більше й не потрібно: бички мешкають зазвичай великими групами, тому на такій відстані обов’язково знайдеться кілька потенційних наречених. Цікаво, що згоду на сімейне життя самиця-бичок також подає голосом – видає тоненький писк.
В’юни, яких витаскують з води, іноді тоненько пищать. Це явище пояснюється тим, що в’юни використовують кишечник як другу дихальну систему. Коли повітря у воді не вистачає для того, щоб дихати зябрами, в’юни підіймаються на поверхню та заковтують повітря.
Раки-лускуни мають власний «інструмент» і власну музику. Їхні клешні видають голосний тріск, який приваблює самиць цього виду.
Стінки кишечника пронизані численними кровоносними судинами, тому здатні працювати так само, як зябра. А коли рибку дістають з води, зовнішній тиск зменшується і повітря починає виходити через анальний отвір. Інші риби насправді також не мовчать. Але голосів у звичному смислі цього слова в них немає. Замість них вони використовують воду та власний хвіст, а іноді – щелепи. Коли риба з силою б’є хвостом по воді, інші сприймають це як сигнал «Рятуйтеся, хто може!».
Серед співаків підводного царства першість потрібно віддати китоподібним. Саме серед них зустрічається найбільша кількість вокалістів. У північних морях живуть білі кити – білухи. Вони не такі великі, як, скажімо, гренландський кит, але їхній розмір також вражає. Ті, хто хоча б раз чув, як білухи співають, запам’ятає цю мить на все життя: їхній репертуар включає свист, стогін, клекіт та гучне ревіння.
Горбача іноді називають «співаючим китом». Його пісні лунають над океаном годинами. Горбачі то скавчать, то бурмочуть, то вищать на високих нотах. У кожного кита – власна пісня, за якою його можна пізнати. Один «виступ» може тривати від десяти до тридцяти хвилин. Голос у цих китів настільки сильний, що невеликі судна починають вібрувати.
Дельфіни також можуть і співати, і говорити. їм доступно набагато більше звуків, ніж нам, але найцікавіше те, що ці звуки складаються в цілу мову. Як і у багатьох тварин, більшість «слів» цієї мови пов’язана з конкретними ситуаціями. Вченим поки що відомі декілька основних сигналів: «Небезпека!», «Всі сюди!», «Тут багато їжі», «Допоможіть!». За допомогою своєї мови дельфін иможуть освідчуватися в коханні, звати до себе малюків і навіть… координувати свої дії під час полювання на риб.
Вчені вважають, що пісні горбачів – не просто обмін сигналами, а справжнє спілкування. На користь цього говорить той факт, що кожного року поряд зі старими «мотивами» з’являється декілька нових.
Найцікавіше те, що дельфіни, спілкуючись між собою, відтворюють інтонації того співрозмовника, до якого хочуть звернутися. На жаль, людина не може вимовити більшість звуків мови дельфінів, тому при спілкуванні з ними (у дельфінаріях та дослідницьких центрах) найчастіше використовують жести.