Святитель розумів ненормальність розколу українського народу і запропонував перспективний шлях виходу з кризи, зокрема створення Київського Патріархату, фактично здобуття автокефалії. Але смерть святителя, а потім війни не дали можливості реалізувати цей величний намір.
Петро Могила продовжував наводити лад в УБПЦ, не зупиняючи темпу реформи. Характерно, що ця реформа була всебічною і не було жодної ділянки церковного життя, що їх не охопив би митрополит своєю невсипущою енергією і працею. Історик Іван Власовський назвав головні напрями реформаторської діяльності Петра Могили: «церковні собори; школи й духовна освіта, розвиток православної богословської науки; церковне богослужіння й видання богослужбових книг; будова й реставрація православних святинь; монастирське життя; праця православних братств, – все це… було предметом піклування митрополита».
Петро Могила створив також Духовну консисторію як потужний апарат для поширення впливу влади митрополита, надійного контролю над духовенством і насамперед дієвого церковного суду. З її допомогою він рішуче взявся за піднесення внутрішньо-церковної дисципліни, очищення лав духовенства від осіб, які вели аморальний спосіб життя, виявляли елементарний непослух своїм зверхникам.
1632 року він об’єднав Братську школу і Лаврський колегіум. Так виникнув навчальний заклад, який 1658 року здобув право називатися Академією (її знали як Києво-Могилянську). Тут відзначимо тільки, що цей православний навчальний заклад мав скласти гідну конкуренцію католицьким (і таки склав її), взорував на єзуїтські зразки. Тут використовувалися програми єзуїтських колегіумів, підручники, певні традиції, зокрема традиція шкільних вистав. Митрополит уперше запровадив у програми навчання польської та латинської мов крім звичних церковнослов’янської та грецької. Влучно підмітив вдалий спосіб викладання в КМА відомий історик
Ігор Шевченко: «Не дивно, що колегія Могили багато що перейняла від єзуїтської системи навчання – з ворогом потрібно було боротися його ж зброєю». КМА стала знаменитим центром духовного життя, науки та освіти не тільки України, але й усього православного світу. Подібні колегіуми він заснував у Вінниці, Гощі, Кременці, Більську (ці через несприятливі умови занепали по смерті святителя), в Яссах. Дивно, що енергії митрополита вистачало не тільки на Україну й Білорусь, але на Молдавію та Валахію!
Винятково важливою у вселенському масштабі була діяльність митрополита у справі систематизації православного вчення. 1640 року скликав церковний Собор, що завжди був неординарною подією в житті Церкви. Далеко не кожному митрополиту вдавалося скликати в ті часи помісні собори, що вимагали і ретельної підготовки, і великих коштів. На цьому Соборі головним питанням було ухвалення Катехізису Петра Могили та Ісайї Трофимовича-Козловського. його було спішно перекладено латиною і послано константинопольському патріарху Парфенію І. Останній зрозумів колосальне значення цієї книги і тому вжив заходів, щоб проект Петра Могили був розглянутий на Собор в Яссах. Дещо доповнений він був затверджений усіма православними патріархами (крім московського) 1643 року. Потім твір неодноразово перевидавався і по суті діє у нині у Православній Церкві. Необхідно було створити «Требник», тобто виклад молитов, священодій, чинопослідувань, що стосуються виконання різноманітних таїнств і треб (хрещення тощо). Ця книга стала останньою прижиттєво виданою книгою Петра Могили. Він устиг побачити її у видрукуваному вигляді на власні очі буквально перед смертю. Але книзі судилося довге життя. Вона була в активному обігу ще у ХІХ ст., стала основою новіших видань. Ще важливіший проект – видання Біблії він, на жаль, не здійснив.
Ще 1645 року київський митрополит почувався досить добре. Він навіть подорожував до Ясс, де молдавський господар Василь Лупу видавав свою старшу доньку Марію (сестру Роксанди, яка потім стане дружиною Тиміша Хмельницького) заміж за князя Януша Радзівіла.
Але через певний час святитель тяжко захворів. Це сталося принаймні в останній рік його життя. Імовірно це була якась серцева хвороба. Відчуваючи близьку смерть, Петро Могила уклав заповіт. Майже все своє особисте майно він заповів насамперед Богоявленському Братському монастиреві та КМА, потім – Києво-Печерській лаврі та Софійському собору, православним монастирям та шпиталям, а відносно невелику його частину – братові Мойсею Могилі, в своєму духівникові, о. архідияконові Родіону, цирульнику (лікарю) Росохацькому, слугам, звісно залишив гроші на свій похорон. Своє тіло він просив поховати у Києво-Печерській лаврі, «при лівому крилосі між стовпами». Петро Могила помер проти ночі 11(1) січня 1647 р., проживши всього 50 років.
Значення діяльності св. Петра Могили, спрямованої на розбудову церковного й культурного життя України, важко перебільшити. Було впорядковано богослужбову практику, втілено низку ефективних реформ у церковному житті. І цим митрополит зажив собі слави серед минулих і майбутніх поколінь. Українська церковна історія недаремно один зі своїх періодів назвала Могилянською добою. Київська митрополія за св. Петра Могили була найбільш самостійною та авторитетною за ХІІІ—XVIІІ ст.
Ураховуючи видатні заслуги митрополита перед Православною Церквою та українським народом, Українська Православна Церква Київського Патріархату прилучила його до лику святих. Це сталося на Архієрейському соборі 12 грудня 1996 р. Пам’ять установлено творити святителеві 14 січня. Канонізовано митрополита Петра Могилу і Румунською Православною Церквою.
Сильвестр Косов (Косів)
Смерть митрополита Петра Могили завдала нестерпного болю всьому українському православному народу. Погас великий світильник Церкви. За всі роки святительства митрополит оточував себе освіченими людьми, які допомагали йому впроваджувати необхідні реформи для постання з кризи українського православ’я. Серед них був Сильвестр Косів – постать світла, розумна, яка особливо виділялася з-поміж іншої братії Києво-могилянського богословсько-просвітницького гуртка.
Сильвестр Косів походив з Білої Русі з містечка Жировичі. Народився у Вітебському воєводстві в православній шляхетській сім’ї. Початкову освіту здобув у Віленській братській школі, а потім навчався, як і багато інших його соратників за кордоном у єзуїтських школах Любліна та Замойській Академії. Після закінчення навчання прийняв чернечий постриг у Троїцькому монастирі у Вільні. У вересні 1632 р. став викладачем і префектом заснованої архімандритом Петром Могилою лаврської школи і саме тоді вписався до Київського братства разом зі своїм патроном та деякими лаврськими вчителями. Після об’єднання братської та лаврської шкіл в одну став професором і префектом київського колегіуму (1632—1635), викладав риторику та філософію, його вихованцем був зокрема Варлаам Ясинський. 1635 року він написав твір польською мовою «Exegesis», у якому захищав Колегіум від нападок єзуїтів та співвітчизників-прихильників слов’яно-візантійського типу освіти, доводив необхідність знання латини, «семи вільних наук».
У серпні 1635 р. Сильвестра Косова була висвячено на єпископа Мстиславського, Могилевського й Оршанського. Очевидним було враховане його тяжіння до рідного краю. Діяльність на цій кафедрі для Сильвестра Косова була нелегкою. Відлуння протистояння у Білорусі між православними та уніатами 20-х років XVII ст., перехід Мелетія Смотрицького з православ’я до унії негативно позначилися на релігійній ситуації цих земель. Єпископ Сильвестр Косов розумів, що тільки друкуванням книг та поширенням освіти можна виправити на краще становище православних. Він і сам подавав приклад у цій справі, продовжуючи реалізацію задумів Петра Могили. Особливу популярність здобув його «Paterikon» (1635), писаний польською мовою: скорочена версія Києво-печерського патерика (житія печерських святих) з цікавими полемічними додатками.