Пара зупинилася біля маленького кафе. Закохані оглядалися навколо. Родина, яка тримала кафе, в ньому ж і проживала. Поруч зі столиками, під старим, чорним від дощу навісом стояв телевізор, а навколо нього розставили дерев’яні стільці. Так завше проходили сімейні вечори. (Анна наважилася відвідати туалет – то була лише дірка в підлозі.) Сам будинок був схожий на халупу, що може розвалитися при першому ж пориві сильного вітру. Але господиня виявилася напрочуд дружелюбною. Вона щиро запропонувала Жульєну та Анні кави досхочу. Потім почала готувати щось для своєї родини. Анна з цікавістю поглядала за процесом. Це нагадувало приготування коржів із начинкою, які потім обсмажувалися на олії маленькими кручениками.
Трохи відпочивши, знову вирушили у дорогу. Анна хвацько застрибнула на мотоцикл, який Жульєнові вдалося завести лише з третього разу. Жінка обережно підтримувала поділ довгої спідниці, щоб та не потрапила під колеса. Довгі каштанові пасма майоріли на вітрі. Анна радісно заплющувала очі, підставляючи обличчя під теплий потік вітру. А потім загубила свій капелюшок, який весело покотився порожнім шляхом у зворотному напрямку.
По дорозі Анна вимагала зупинятися й відвідувати усі місцеві храми, заставлені фігурками Будди та інших дивних божеств. Усередині милувалася й дивувалася місцевим звичаям і традиціям. Бірма відкривалася поступово і цнотливо, щоразу вражаючи новими таємницями.
Нарешті досягли пункту призначення. Гостей радо зустрічав знайомий Жульєна. То був звичайний робітник, проста людина, але було б нечемно відмовитися від запрошення у гості. Родина, як і всі інші тут, жила дуже бідно. Їхній будинок нагадував щось середнє між бунгало і сараєм. Він стояв на спеціальних дерев’яних палях, бо навесні все навколо затоплювала вода. Привітні господарі запросили Жульєна й Анну всередину. Дуже простий, власне, будинок, але напрочуд чистий. Як найцінніше – старий телевізор. Із меблів – дешеві пластикові стільці й стіл.
На столі стояло фото сімейної пари. Жульєн спитав дозволу розглянути його ближче. На ньому був зображений господар, а поруч із ним – вирізане з іншої фотографії зображення його дружини. Чоловіку та дружині дуже хотілося отримати спільне сімейне фото, тому вони склеїли два різних знімки. Це виглядало так зворушливо. Господар запитав Анну, як довго вони з Жульєном разом. Анна зашарілася, проте Жульєн перехопив ініціативу. Він пояснив, що разом вони вже досить давно, але ще не побралися. Анна вдячно подивилася на коханого і не змогла з ним не погодитися.
Візит видався набагато коротшим, аніж шлях, який довелося долати кілька годин. На прощання Анна отримала подарунок від господаря – сандалову шкатулку у вигляді пагоди, яку він виготовив власноруч. Життя бідних і скромних людей, їхні прості цінності вразили Анну і Жульєна до глибини душі. Тут, далеко від міста і всіх зручностей цивілізації, люди знаходили щастя у таких звичних і простих речах.
Дорогою додому Жульєн і Анна вже звично завітали на місцевий ринок, де вона, як справжня господиня, вирішила купити свіжі овочі та фрукти. І хоч Анна не зовсім добре розумілася на місцевих сільськогосподарських культурах, вона впевнено наповнювала кошик. Жульєн лише усміхався у відповідь, виймаючи зайве і повертаючи на прилавок.
Повернулися закохані під кінець дня, стомлені, але щасливі. Вечеряти вирішили вдома. Анна готувала салат із місцевих овочів, а на основне блюдо Жульєн замовив картоплю з салом (його жінка дбайливо привезла у подарунок з України). Смажилася картопля, Жульєн зголодніло хапав із пательні ще сирі шматочки. Анна вдавано сердилася (а про себе молила Бога, щоб цей вечір ніколи не закінчувався). І не було нічого смачнішого, ніж та напівсира бараболя, і прекраснішого, ніж той романтичний вечір під чарівним сяйвом величної пагоди Шведагон.
В один із вечорів Анну і Жульєна запросили на справжній бірманський день народження. Так і не домігшись від Жульєна, яким мав бути дрес-код, Анна віддала перевагу довгій червоній сукні та зручним сандалям. Жульєн не надавав великого значення одягу. Але на прохання Анни вдягнув свіжу сорочку і брюки. Анна виглядала приголомшливо, узяла їхні з Жульєном подарунки – два торти «тирамісу» і «наполеон», що мали стати чудовим довершенням до святкування. Жульєн старанно підготував десерт. Замість таці використав дві звичайні кахляні плитки. Французькі десерти на грубому камені здавалися ще витонченішими. Така церемонія виглядала цікаво і нетрадиційно. Анна прохала таксиста їхати обережно, переймалася, аби торти не впали на шовкову сукню. Жульєн лише усміхався з отих хвилювань.
Святкування проходило у приватному будинку на задньому дворі. Лунала приємна музика, зібралися красиво вдягнені гості. Анна відзначила про себе, що серед гостей ніхто не був одягнений у традиційні лонджі. Такий одяг носять переважно бідні мешканці Бірми. Гості на день народження були вдягнуті пишно та сучасно.
Іменинницею виявилася місцева ділова леді. У красивій чорній сукні з відкритими плечима вона зустрічала гостей і запрошувала до столу з частуванням. Закуски подавали за зразком шведського столу (що передбачало самообслуговування). Програма вечора проходила у довільному стилі. На траві – розставлені столики та стільці. Навколо палали ліхтарики. Гості спілкувалися одне з одним. Лунала музика, а згодом почався спів – караоке. Першою співала донька іменинниці. Пісні линули англійською та бірманською мовами.
Нарешті подали великий шоколадний торт зі свічками. Лунали оплески і сипалися привітання від гостей. Іменинниця дмухнула на свічки і загадала бажання. Аж ось Жульєн галантно виставив на стіл десерти від кафе Bonjour, які справили неперевершене враження. Усі поспішили скуштувати французькі «тирамісу» і «наполеон». Вони ж виявилися просто неперевершені, що дуже лестило Жульєнові. Серед гостей, звичайно, було багато французів, до чого Анна вже звикла. Вона поглинала все, що відбувалося навколо, наче губка. Атмосфера нової країни закручувала Анну у своїй азіатській водоверті, наповнюючи новими враженнями, від яких паморочилася голова. Згодом гості розділилися на маленькі групи, потягнулися неспішні бесіди за склянками вина та віски з сигарами. Час збігав непомітно, проте Анна була в захопленні від усього, що відбувалося навколо. Наразі вона впіймала погляд Жульєна, який показував, що йому вже стало нудно. Тож він пропонував тихенько втекти зі свята. Анна з розумінням ствердно кивнула головою. І закохана пара суто по-англійськи зникла не прощаючись.
Розділ 6
БАГАН
А потім усе відбувалося, наче у казці. Жульєн загадково помахав у Анни перед носом авіаквитками і повідомив, що на них чекає незабутня пригода. Ранній підйом, одна на двох валіза. І ось вони вже у місцевому аеропорту. Красива пара відразу впадала в очі. І не тільки тому, що трималися вони весь час за руки. Навколо них існувала особлива аура, яка не могла не діяти на оточення, усі з цікавістю витріщалися на них. Вона – така тендітна і зворушлива – у довгій білій спідниці, тонкій білій сорочці, що не приховувала високі груди і тонку талію. Під сонцезахисними окулярами ховалися стомлені, але щасливі очі. Він – високий, симпатичний, із обвітреною шкірою і легкими зморшками біля очей, впевнений у собі чоловік.
Літак був маленький і ветхий. Під час польоту добре чутно було мотор і відчувався присмак авіаційного пального. Жульєн жартував, що такі літаки часто падають через технічні неполадки і недосвідченість пілотів. Однак Анну це не бентежило. Вперше в житті їй було абсолютно не страшно. Вперше в житті вона відчувала себе так упевнено і спокійно. Рука Жульєна дарувала тепло і ніжність. Поняття «авіакатастрофа і смерть» узагалі не вписувалися в цю вранішню ідилію.