З аргументами Жульєна Анна не могла не погодитися, але все одно наголошувала на тому, що нова країна могла ховати і нові складнощі та проблеми, тож просто необхідно бути особливо розважливим. Жульєн закрив рота Анни гарячим поцілунком.
Вечір продовжувався у барі – одному з найпопулярніших у місті, розташованому на даху висотного житлового будинку в самому центрі Янгона. Там уже зібралися друзі Жульєна. Анна сиділа, немов між двома місяцями. Один – великий, повний і сяючий. Якраз у всіх над головою, у небі. Другий – дуже симпатичний, сидів поруч, – то була Санді. (Санді у перекладі з бірманської мови означає Місяць.) Жінка виявилася дружиною товариша Жульєна, вчителя французької мови. Маленька приємна молода бірманка. Як і всі азіатські жінки, вона виглядала значно молодшою за свій вік. Її романтична історія з Жаном, майбутнім чоловіком, розпочалася з приватних уроків французької, які згодом увінчалися народженням прекрасної маленької дівчинки – їхньої доньки (копії Санді). Сама Санді розуміла, чого хоче від життя, і молодий французький учитель став її шансом. Попри короткочасне знайомство, Анна зрозуміла: ця тендітна ніжна жінка мала твердий стрижень і чітко знала, чого має досягти. Анна посміхалася й з цікавістю роздивлялася нових знайомих. Жан французькою щось обговорював із Жульєном. Санді відкрито розглядала Анну. Вона не приховувала свого інтересу до чужоземки, тож Анні стало трохи ніяково. Маленька донька Жана та Санді галасливо стрибала між столиками. Її намагалися вгамувати батьки Санді, літні бірманці, які переважно мовчали, лише усміхалися, бо не володіли ані французькою, ні англійською.
Усі дорослі пили місцеве пиво, лише Анна цідила через трубочку місцевий мохіто, який виявився несмачним. У барі, крім напоїв, горішків і суші, нічого не подавали. Тож на вечерю компанія вирушила у нове місце. Усього шестеро дорослих і дитина (а от машина лише одна). Але, схоже, це нікого не бентежило. За кермо сів Жан. Анну, як почесну гостю, відразу ж усадовили на переднє пасажирське сидіння. Жульєн, батьки Санді та їх онука зайняли місця на задньому сидінні, а сама Санді прудко застрибнула у багажник гетчбека. Для Бірми це звична справа так їздити в автомобілі. Лише Анна спантеличено поглядала на Жульєна у дзеркало. На щастя, дорога до ресторану тривала недовго, і хвилювання Анни швидко закінчилися.
У місцевому ресторані подавали як місцеві, так і європейські блюда. Бірманська кухня не відрізняється особливою вишуканістю. У ній є елементи китайської, індійської, а також тайської кухні. Багато рису, трохи м’яса, страви переважно гострі та пряні. Традиційно відразу подають зелений чай. Якщо замовляється пиво, то до нього обов’язково приносять і солоні горішки.
Вечір виявився веселий і насичений новими враженнями. Анна розглядала Санді, розпитувала її про місцеве життя, про бірманські імена та їх значення. Так, Анна дізналася, що у бірманців не прийнято надавати значення прізвищу чи по-батькові. А ось особлива увага приділяється дню тижня, коли людина народжується. Усього у Бірмі – вісім днів тижня (бо середа ділиться на дві частини, а число вісім вважається магічним). Крім того, кожен день тижня нагороджує хлопчика чи дівчинку особливими якостями.
Бірманці дуже вірять у гороскопи, надають великого значення астрології. Так, діти, які народжуються у понеділок, будуть непостійними і ревнивими. Ті, що приходять у цей світ у вівторок, отримують у подарунок такі якості, як надійність і чесність. Ті, що народжуються у середу вранці, будуть милими і спокійними. Натомість ті, що в середу після обіду – непривітні та запальні. Той, хто з’являється на світ у четвер, має бути врівноважений і лагідний. П’ятниця – це день для базік, субота – день буркотунів. А от у неділю у світ приходять хазяйновиті та завбачливі.
Поверталися Анна з Жульєном додому традиційно – через місцевий ринок. На десерт купили кавун і диню, що продавалися акуратно нарізаними шматочками, нанизаними на тонкі палички для зручності. Дорогою закохані заглянули в місцевий бар, переповнений іноземцями, зокрема французами. Серед них знайшовся й один німець. Анні здавалося, що у Бірмі дуже багато французів. Усі вони були ще молоді, приїхали в Янгон на постійну або тимчасову роботу. Провадили тут повноцінне життя, знаходили собі дружин, найчастіше зі свого ж кола або рідше – з місцевих. Частина працювала волонтерами, перебуваючи тут по кілька місяців, після чого переїжджали в іншу країну. Вони всі виглядали дуже природно й органічно на тлі місцевого бруду і злиднів. Бірманці, схоже, добре знали французів і ставилися до них, як до постійних клієнтів – шанобливо. Всі пили пиво й обговорювали останній футбольний матч. Після чергової склянки Анна вже не відчувала себе гостею і мило спілкувалася з усіма на різні теми.
Щоранку Жульєн пробуджував Анну ніжними поцілунками. І кожного разу вона забувала про час, пізнаючи Азію через вуста і руки коханого.
Удень він працював, а ввечері вони прогулювалися вуличками вечірнього Янгона. Часто Жульєн брав Анну на руки, щоб перенести через занадто брудну ділянку дороги або перебратися на інший бік вулиці. Жульєн тримав Анну ніжно і дбайливо, як найдорожчий скарб.
Центральна пагода Шведагон освітлювала вечірні маршрути, вливаючи особливе тепло у кожну прогулянку. Пара могла гуляти допізна, не відчуваючи втоми. Навпаки, дивна енергія наповнювала увесь простір. А вночі Жульєн дбайливо закривав вікна у кімнаті, промовляючи: «Щоб не залетіли «дéнге». Так називають специфічний вид комарів, після укусу яких на людину нападає гарячка. Пережити її дуже важко, інколи і небезпечно для життя. Так, товариш Жульєна одного разу піймав такі «дéнге», після чого кілька тижнів пролежав у місцевій реанімації. На щастя, все обійшлося.
Жульєн дбав про Анну напрочуд уважно. А їй подобалося гойдатися в гамаку вранці й сушити волосся вітром. Коханий готував каву і приносив тістечка з лимонним кремом на сніданок. Але найкращим десертом були його поцілунки – такі ніжні й пристрасні, що проникали в душу і серце Анни. Від них паморочилося в голові.
Згідно з ученням буддизму, кохання – найвищий ступінь спілкування між чоловіком і жінкою. І Анна з цим повністю погоджувалася. Відчуття були неземними. В обіймах Жульєна Анна відлітала в інший вимір. Спочатку по її тілу проходили ледь помітні хвилі блаженства. Далі потік енергії наростав. І по всьому тілу, від голови до п’ят, розливалася гаряча лава насолоди, яка заповнювала кожну клітинку. Анна на якийсь час переставала відчувати реальність, сама того не усвідомлюючи. Яскраве сонце спалахувало у блакитному небі, а потім повільно котилося донизу. Відчуття Анни, ледь торкнувшись землі, знову злітали догори. І так тривало доти, поки вона не затихала в обіймах Жульєна.
Одного разу їх запросив у гості один із працівників Жульєна, будинок якого знаходився у передмісті. Дістатися туди вартувало зусиль і часу. Спочатку треба було їхати на таксі, потім – плисти поромом. А опісля – брати напрокат мотоцикл. Але, як кажуть, щасливі годин не помічають. І пара вирушила у дорогу. Час на поромі збігав дуже швидко. Анна пригорталася до Жульєна, ховаючись у його обіймах від вітру. Після прибуття Жульєн узяв напрокат мотоцикл. Анна не встигла оговтатися, як вони вже мчали незнайомим шляхом, залишаючи позаду клуби пилу. Однією рукою Анна притримувала свій білий капелюшок, а іншою обіймала сильний торс коханого чоловіка. Зручної дороги не існувало, а мотоцикл виявився старим і ненадійним. Проте Анна почувалася безпечно поруч із Жульєном. На шляху зустрічалися хиткі халупи, вологі рисові поля й маленькі кафе. Кава в них продавалася дешева і розчинна, зі згущеним молоком замість звичайного, бо господарі не мали холодильника. Однак для Анни це була найсмачніша кава, випита із Жульєном у найбіднішому куточку загадкової Азії.