В університеті (на один курс раніше від Анни) навчався Андрій – високий кароокий красень. Вони познайомилися в університеті, але, як виявилося, їхні батьки зналися ще зі студентських років. Андрій став частим гостем у їхній родині. Хлопець писав вірші й пісні, організовував музичні вечори, а на останньому курсі, випадково взявши до рук гітару, вже не випускав її зі своїх обіймів.
Минали студентські дні, перше кохання Анни міцніло з кожним днем. Батьки тішилися думками, що після університету діти поберуться. Маріїнський парк часто бачив красиву пару, яка приходила туди майже кожного дня будь-якої пори року. Міст для закоханих із маленькими замочками на перилах. Прогулюючись, Андрій та Анна гадали, де саме вони залишать свій маленький секрет вічного щастя й любові. (Чи то так здавалося Анні?)
Однак після захисту диплома Андрій раптом віддалився. Дівчині залишався ще рік навчання. Далі вона планувала аспірантуру (бо так хотів батько).
Андрій між тим винайняв студію і проводив там увесь вільний час. Писав пісні, музику до них, улаштовував прослуховування для співаків та співачок. Часто залишався у студії на всю ніч. Там уже були і його робота, і домівка.
Анна ж зосереджувалася на навчанні, розуміючи, що Андрій чомусь віддаляється. Почастішали томливі вихідні, коли Анна та Андрій взагалі не зустрічалися. Батьки стурбовано розпитували дівчину, але вона лише знизувала плечима. Юнак дуже змінився, почав багато курити. У музичній студії Андрія Анна мимохідь знаходила пляшки з-під алкоголю. Андрій невдало відмахувався, мовляв, їх приносять музи. Юнак мріяв про славу і популярність. Його пісні вже звучали по радіо. Андрія це дуже тішило і спонукало працювати ще більше.
Нарешті Анна отримала свій червоний диплом. Натомість пропозиції руки і серця від Андрія так і не надійшло. Та й сама Анна вже не була певна, що хоче з ним одружитися…
Остання крапка була поставлена того вечора, коли Андрій відмовився від заздалегідь запланованого візиту в театр. Анна чекала на нього. Проте коханий зателефонував і повідомив, що не прийде. У нього начебто різко змінилися плани, і треба було їхати на важливу зустріч. Анна кинула слухавку, спіймала таксі й поїхала прямо до нього в студію.
Усередині горіло світло, було чутно музику. Анна натиснула на дзвінок – ніхто не відповів. Вона почала несамовито грюкати у двері.
Наразі музика стихла. Двері відчинилися, і перед Анною постав Андрій – розстебнута на грудях сорочка, цигарка в зубах і келих вина у руці. Позаду визирали дівчата – брюнетка і блондинка. Дівчата були одягнуті, як на пляжі…
– А… Це ти… У нас тут прослуховування, – пробелькотів він.
Анна зайшла досередини. На столі – відкоркована пляшка з вином і тарілка з бутербродами. Довгоногі красуні недбало пускали кільця диму зі своїх нафарбованих губ. Андрій, хилитаючись, підійшов до столу. Анна поглянула в його зіниці й нічого там не побачила. Андрія вже не існувало. Перед нею стояла зовсім інша людина. З-за лаштунків вийшов ще й друг Андрія. Він витер рукою носа й потягнув повітря:
– Приєднаєшся, Аню? Ти ж доросла дівчинка… Спробуй… а враження – просто неперевершені. А який під нього секс – просто ульот…
Андрій кинувся до товариша з кулаками, дівчата на дивані почали верещати. Анна просичала крізь зуби:
– Облиш його…
Не пам’ятала, як вибігла зі студії. Наразі усе в голові змішалося. Перший поцілунок із ним, прогулянки Маріїнським парком, чарівні зорі, гарячі обійми на морозному повітрі, мрії про майбутнє.
Згадала (а тепер і зрозуміла) дивну поведінку Андрія, перепади його настрою, запалі щоки та інколи незвично шалений погляд.
Дівчина викликала таксі й поїхала у Маріїнський. Парк здивовано зустрів її, бо цього разу вона була сама. Анна довго гуляла алеями. Промовляла до себе і до дерев, розповідаючи їм свою історію, яка завершилася у тому ж місці, де й почалася.
Буяло літо, але несподівано Анна побачила дерево, майже без листя. Усе його зелене вбрання чомусь лежало на землі. Воно так різнилося від інших кучерявих побратимів.
Наступного дня зателефонував Андрій. Анна не брала слухавку, але телефон не змовкав. Через якийсь час Андрій уже стукав у двері.
– Ти все неправильно зрозуміла, Аню! Це просто гра, це ніяка не звичка, Аню!
– Я сподіваюсь… – ледве видихнула з грудей.
Сльози градом полилися з її очей. Вона так і не відчинила дверей. Навіщо? Все скінчено, і їхні дороги вже ніколи не зійдуться. Невблаганно швидко котилися донизу у купі зі сльозами втрачені мрії…
Анна довгий час нічого не розповідала батькам про те, що сталося. Засмучені батьки про щось здогадувалися. Анна за порадою батька влаштувалася на роботу в редакцію «Літературного часопису».
Згодом Анна дізналася, що Андрій одружився з якоюсь юною співачкою. Потім так само швидко розлучився, десь за півроку. Його музична кар’єра була схожа на хвилі: то падала на самісіньке дно, то злітала вгору.
Анна заглибилася у роботу. Життя продовжувало свій плин.
…
Мати спіймала замріяний погляд доньки. Та посміхнулася їй у відповідь.
– Тож як його звати, доню?
– Мамо! Звідки ти це взяла?
– Материнське серце не обдуриш. Будуть свої діти – зрозумієш…
Анна довірилася й розповіла матері про Жульєна, про їхню зустріч і дві фантастичні ночі. Про його плани, проект у Азії і запрошення приїхати. На подив, мати радила їхати якомога швидше, пообіцявши допомогти придбати квитки. Єдиною перешкодою було діждатись офіційного запрошення від Жульєна.
Адже Бірма лише кілька років тому відкрила свої простори для туристів. Тож потрапити до неї було нелегко. Для отримання візи необхідні були запрошення та гарантії приймаючої сторони. А Жульєн мовчав, уже кілька днів не виходив на зв’язок.
Анна не знаходила собі місця. Аж ось нарешті він прислав повідомлення, що мав дуже багато роботи і невирішених питань, і що запрошення він обов’язково підготує.
Розділ 4
ЯНГОН
В останні кілька днів Анна тікала від буденності та мріяла про море. Бажання були такими далекими й нереальними…
Але невдовзі вона опинилася в обіймах Жульєна у далекій Азії! Напередодні Нового року коханий нарешті надіслав довгоочікуване запрошення. Увесь пакет документів вже був давно зібраний, тож Анна швидко подала всі папери на візу. Дива їй не обіцяли, бо процедура мала зайняти кілька днів. Анна не знаходила собі місця. Жульєн теж нетерпляче кожного дня запитував кохану: чи готова віза? Нарешті паспорт Анни – в її руках, квиток у кишені!
Останній квиток випав на 31 грудня, тож прилітала Анна до Бірми вже у Новому році. Салат «олів’є» і врочисту промову президента по телевізору Анна з радістю проміняла на новорічні сподівання у літаку. Вона була готова відмовитися навіть від нової роботи, аби ще хоча б раз опинитися в обіймах Жульєна.
Валізу зібрала швидко, вибирала лише світлі кольори та довгі спідниці. Не забула і про подарунок коханому – красиву білу сорочку. З холодного та засніженого Києва жінка прямувала у далеку Азію… Що її чекає?
Довгий переліт Київ—Амстердам—Бангкок тривав досить легко для неї. Адже її таки чекала приголомшлива країна і вже такий рідний Жульєн… Київський годинник відрахував північ, проте Анна була вже так далеко. Під час пересадки вона отримала повідомлення від Жульєна з побажанням щасливої дороги. Надіслала повідомлення батькам, що з нею все добре. І за мить опинилася вже знову поміж хмар. Гарненькі стюардеси азіатських авіаліній вітали пасажирів на борту пластиковими келихами з шампанським. Попереду – одинадцять годин довгого перельоту. Анна почувалася піднесено, у душі панувала незвичайна гармонія…