А ще краще, що на дніпровському лівобережжі розкинулися цілі дачні масиви – Русанівські сади та Микільська слобідка. Винайняти на літо хатку, до якої рукою подати – це ж неоціненна зручність! Тим паче, якщо дача не проста, а з усіма можливими зручностями. Та й збудована з високоякісної цегли… Принаймні Зінаїда Євдокимівна стверджувала саме це, умовляючи чоловіка прийняти відомчий «дарунок долі» в довічне користування. Звідки вона заздалегідь, ще до відвідин майбутньої сімейної власності, знала про такі тонкощі, як матеріал стін?! Хтозна… Та вже на місці товариш Федосов переконався: дружина має рацію – такої цегли в Києві давно вже не виробляють, «дарунок долі» треба приймати.
– Інтуїція. Жіноча інтуїція спрацювала, мій любий, – мило усміхнулася вона у відповідь на здивоване запитання чоловіка. Товариш Федосов лише плечима знизав і про всяк випадок вирішив не докопуватися до джерел жіночої інтуїції. Він просто погодився стати власником сімейної дачі.
І добре, що так – бо невдовзі після історичного ХХ з’їзду КПРС його спровадили на почесну пенсію, обґрунтувавши цей крок тим, що всі державні органи потребують оновлення, й система держбезпеки нічим не краща. Ніякого особливого кохання між чекістом Федосовим і його благовірною не було, їхній шлюб нагадував швидше діловий союз. Тому, починаючи з цьогорічної весни, чоловік з шиком розквартирувався на Притисько-Микільській вулиці, тоді як дружина облюбувала собі дачу. Більше того, на Микільській слобідці вона була згодна жити хоч до самої смерті!..
Роз’їзд влаштовував обох. Тепер кожен нарешті мав можливість жити своїм життям, зустрічей раз на місяць їм вистачало з головою. Як раптом днями в подільській квартирі задзеленчав телефон, і коли товариш Федосов неквапом, після шести «дзень-дзелеників» нарешті підняв слухавку, то почув у ній тремтливий і якийсь замогильний голос Зінаїди Євдокимівни:
– Приїжджай. З нами біда.
– З тобою? – спробував уточнити чоловік. І почув:
– Ні, з нами обома.
* * *
Звісно, дача – це добре, а дача на Микільській слобідці (себто фактично в межах міста… і не простого міста, а республіканської столиці) – добре і сто разів, і навіть тисячу! Проте, з другого боку, сімейство Федосових неабияк витратилося на ремонт, бо в’їжджати в нові хороми, щоб нюхати запахи попередніх власників, які в’їлися в побілку, стінну фарбу, штукатурку і шпалери, – це не зовсім comme il faut31, як колись казали в Інституті шляхетних дівиць. Отже, без освіжаючого ремонту було не обійтися. Та й якщо Зінаїда Євдокимівна збиралася жити тут цілий рік, дачний будиночок треба було нашпигувати відповідним чином. А це означало нові витрати.
Особливих проблем з цим не було. Рухоме майно й різноманітний коштовний мотлох, дбайливо знесений додому її першим чоловіком – Пилипом Арсеновичем при арешті в жовтні 1937 року спочатку конфіскували, але як винагороду за співпрацю зі слідством половину повернули потім. Увесь дріб’язок вдалося вивезти із собою в евакуацію, а там вберегти. Та й другий її чоловік – товариш Федосов – у повоєнні роки старався потішити дружину чим міг. Тому принаймні з меблями проблем не мало виникнути, меблів у київській квартирі було навіть з надлишком. Лишалося небагато: якнайвигідніше продати частину сімейного «золотого запасу» і цим коштом оплатити ремонт та переїзд – ото й усі проблеми…
Хоча… Як з’ясувалося згодом, не всі. Зовсім навіть не всі! Бо якщо раніше Зінаїда Євдокимівна переважно скуповувала у надійних перевірених ювелірів те, що впало в око, то тепер, навпаки, широким жестом викинула на продаж невеличку часточку власної колекції. Надійні перевірені ювеліри не могли скупити одразу все, натомість вони порекомендували дружині поважного пенсіонера-чекіста деяких своїх клієнтів.
От саме поміж цих клієнтів, як з’ясувалося згодом, затесалася паршива вівця на ім’я Ірма. Це була залізнична провідниця років 20—25, на вигляд нібито без особливих прикмет… якщо не враховувати фіолетову газову косинку, яку вона не знімала з голови, навіть попри літню спеку. Але ж хіба можна запідозрити когось у підступних намірах, тільки ґрунтуючись на такій дрібниці?! Зінаїда Євдокимівна й не запідозрила…
Хоча якщо розібратися, то трохи дивним видавався шлях, яким вона потрапила до клієнтки. Адже до ювеліра Ірма прийшла зовсім не для того, щоб купувати: нібито прибираючи чергове купе, вона знайшла простенькі сережки-пусети32 із «самоварного» золота, очевидно, загублені якоюсь роззявою-пасажиркою – отож і шукала, кому б їх продати з вигодою. Природно, за всіма правилами коштовну знахідку треба було здати до міліції… але дівчина конче потребувала грошей, отож і знехтувала службовою інструкцією.
І вже переговоривши з ювеліром про предмет своєї зацікавленості, раптом різко змінила поведінку, побачивши у нього срібні сережки-підвіски з невеличкими гранатами. Згодом ювелір пригадав навіть, що Ірма трохи відсахнулася, та й очі її якось дивно звузились. Проте наступної ж миті дівчина защебетала соловейком.
Виявляється, гроші їй таки були потрібні… тільки не зовсім для себе: наближався день народження найкращої подружки – от саме їй на подарунок вона і збирала копієчку до копієчки, карбованець до карбованця! Ні-ні, сережки-підвіски з гранатами залізничній провідниці навряд чи по кишені, але якби ювелір розповів, хто здав йому ці прикраси!.. А раптом саме там і подарунок для подружки знайдеться?!
1
У Кабалі відповідає таким поняттям, як «зв’язок», «осягнення», «пізнання», «співпричетність», «усвідомлення».
2
Принцип логіки, приписуваний середньовічному філософу Вільяму Оккамському (Вільгельму з Оккама, що в англійському графстві Суррей), який обмежує кількість припущень мінімально необхідною. В оригіналі формулюється наступним чином: «Різноманіття не слід припускати без необхідності».
3
Розуміння.
4
Сила.
5
Мудрість.
6
Милість.
7
Перемога.
8
Трохи перекручена цитата з української народної пісні «Ой під вишнею, під черешнею».
9
Фільварок (фольварок, польськ. folwark) – панський хутір, багатогалузеве господарство, орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж (рідше на тваринництво і сільськогосподарські промисли), на територіях зі складу колишньої Речі Посполитої аж до XIX ст. На Правобережній Україні і в Галичині фільварки зберігалися подеколи до революції 1917 року, а в Польщі – подеколи аж до Другої світової війни.
10
Саме так із жовтня 1952 року почала офіційно називатися Партія.
11
Станції київського метрополітену «Політехнічний інститут» і «Завод «Більшовик» (нині «Шулявська») становили другу чергу станцій метро, відкриту 5 листопада 1963 року, тоді як перша черга – станції «червоної» лінії від «Вокзальної» до «Дніпра» (за винятком теперішньої «Театральної») склали першу чергу, відкриту 6 листопада 1960 року.
12
Перша лінія київського електричного трамваю була відкрита 1 (13 за новим стилем) червня 1892 року, тоді як у Москві – 25 березня (6 квітня) 1899 року. В столиці Російської імперії – Санкт-Петербурзі – регулярний рух електричного трамвая розпочався аж у 1907 році.
13
Етиловий спирт (лат.).
14
Побутовий нагрівальний прилад, що працює на гасі.
15
Перекручена цитата з «Гайдамаків» Тараса Шевченка.
16
Цей Указ був ухвалений 23 липня 1951 року, хоча й не публікувався офіційно.
17
Йдеться про спеціальну Постанову Ради міністрів СРСР від 19 липня 1951 року «Про заходи щодо ліквідації жебрацтва в Москві та Московській області та посилення боротьби з антигромадськими, паразитичними елементами».
18
Наповнення Сталінської премії забезпечувалося коштом гонорарів, нарахованих за публікацію його праць (із закордонними включно). Оскільки Йосип Сталін помер, не залишивши заповіту, то після 1954 року Сталінські премії не присуджувалися. Натомість у 1956 році була заснована Ленінська премія, а в 1966 році – Державна премія СРСР.