На підставі зазначеного неможливо ототожнювати судження і перцепцію. Згідно з виразним свідченням Декарта перцепція є тільки передумовою судження70. Для того, щоб утворилося судження, згідно з Декартом потрібні чотири речі: ідеї, перцепція, вибір волі, підтвердження або заперечення. Волю детермінує або ясність і виразність перцепції, або віра, об’явлена Божою благодаттю71 (хоча Декарт вживає вираз «perception» в подвійному розумінні, немає сумнівів щодо того, що він означає у критерії72).
§ 4. Ідея і перцепція
Перцепція означає сприйняття
Якщо перцепція не належить до класу афектів, принаймні в тому розумінні, в якому вираз «perception» вжитий в критерії істини, і якщо її не можна зачислити до одного класу зі судженням (бо тоді повинні були б існувати істинні і хибні перцепції, тобто такі, які мають ознаки, котрі Декарт резервує винятково для суджень), то ще залишається можливість віднести перцепцію до класу ідей73. Ідея у Декарта означає уявлення, він називає її «tamquam imago rei»74, а також «res ipsa cogitata, quatenus est objective in intellectu»75. Коли, отже, ідея є тотожною з уявленням, то згідно з Арно напрошується розуміння перцепції як акту уявлення. Але і це не вдається, якщо потрібно погодитися, що існують змісти уявлень, які даються за допомогою відчуттів76, тоді як у Декарта уявлювання є дією душі, а не відчуттів.
Може тоді перцепція є рівнозначною з уявленням як змістом уявлення? Цьому суперечить вже сама граматична форма виразу «перцепція», який означає певну дію. Але, що ще важливіше, цьому поглядові суперечить також така обставина: якщо б ідея і перцепція означали те саме, то їх роль у процесі судження була б однаковою. Але насправді усе навпаки. Ідеї є основою судження, вони є предметом, про який щось стверджується чи заперечується, а перцепція є тим, що схиляє волю до судження; вживаючи визначення самого Декарта: ідея є «materia», а перцепція – «ratio», судження77.
Якщо перцепція не є ані афектом, ані судженням, ані ідеєю, то вона не належить до жодного з цих трьох основних класів, які охоплюють собою усі психічні явища і які Декарт перелічує в третій «Медитації». Тому також Брентано говорить про гібридний характер перцепції у Декарта78, оскільки вона усе-таки є психічним явищем. Те, що перцепцію не вдається віднести до жодного з цих трьох класів, можна пояснити тільки припущенням, що Декарт не розпізнав її суті. Отже, що означає «перципувати»? Чи, можливо, Декарт замість «percipere» вживав інші вирази, які у відповідному контексті означали б те саме, але залишали б менше місця для непорозумінь? І дійсно, Декарт у тому самому контексті і значенні, в яких він послуговується терміном «percipere» вживає слова «animadvertere», «apprehendere» i «deprehendere»79
1
Maurycy Straszewski: Dzieje filozofii w zarysie. ^аків, 1895. Т. I, с. 67 n.
2
Franz Brentano: Die vier Phasen der Philosophie und ihr augenblicklicher Stand. Stuttgart, 1895. Verlag der J. G. Gotta’schen Buchhandlung.
3
II том коментаря, с. 283.
4
Там само, с. 540.
5
Р. XIX. (1895), с. 93 n.
6
Доречними можуть бути слова Віктора Кузена, які стосуються цієї проблеми. Ось вони: «Dira-t-on, que le moi, c’est la pensée même, c’est-à-dire la sensation, le jugement etc., reunis dans une unite collective qu’on appele moi? Mais je sens et je sais, certissima scientia et clamante conscientia, que, quoique la pensée, le souvenir, la sensation ne soient pas sans le moi, le moi n’est pas seulement un lien logique et verbal, inventé pour exprimer leur union, mais quelque tant, qu’il est dans chacune d’elles identifique au milieu de leur diversité… Je sais, qu’il nest pas vrai, que la sensation ou le souvenir ou le désir, dans un certain degre de vivacité, deviennent moi, mais que c’est moi qui constitue la sensation ou le désir, en m’ajoutant à un certain mouvement, à de certaines affections sensibles, qui ne s’intellectualisent en quelque sorte et ne deviennent pour moi sensation ou désir qu’autant que j’en prends connais sance» (Fragments philosophiques).
7
«На початку помилки найменші, але в кінці найбільші» (лат.). – Прим. перекл.
8
:Не суди про те, чого не знаєш» (лат.)
9
Надруковане в «Ірис», літературно-артистичному часописі, Львів 1899, т. 5., с. 211—215. Також у відбитку, с. 4. Із книги «Філософські дослідження та статті», Львів, 1927, с. 362—367.
10
«Роздуми про моральні висловлювання та максими» (1665). – Прим. перекл.
11
Лекція, проголошена 12 листопада 1906 [року] у Львові в залі Зірки.
12
День гніву (лат.). Католицька секвенція. – Прим. перекл.
13
Розмаїтість приносить задоволення (лат.). – Прим. перекл.
14
Цей розділ швидше за все написаний у формі тез та є незавершеним. – Прим. перекл.
15
Перекладач висловлюєщиру подяку Поплавській-Мельниченко Юлії Вікторівні кандидату мистецтвознавства, доценту кафедри теорії та методики музичного мистецтва Хмельницької гуманітарно-педагогічноїакадеміїза неоціненну допомогу в перекладі цієї лекції Казимира Твардовського.
16
У польській мові слова «wiedza» (знання) і «widzenie» (бачення) мають спільне походження. В українській мові їхня спорідненість утрачена, хоча її ще можна простежити на прикладі відповідної пари слів «відати» і «видіти», остатнє з яких є діалектизмом. – Прим. перекл.
17
Акт. Т. 15, 55. Доповідь, яка була прочитана в Польській бібліотеці у Відні. Без дати. Імовірно до 1915 року. Текст польською мовою, 24 окремі листки, формату 21x17, почерк від руки односторонній. Написано рукою дружини К. Твардовського.
18
Р. Я. – Ришард Ядчак, упорядник книги Kazimierz Twardowski. Wyborpism psychologicznych i pedagogicznych, Warszawa 1992. – Прим. перекл.
19
Це – відоме з багатьох прикладів – перетворення чогось, що спочатку було засобом, на мету, тим легше і непомітніше відбувається, чим тіснішим є зв’язок, що виникає між засобом і метою. А це відбувається із символом, а також із поняттям і предметом, що їх він символізує. Адже символ репрезентує символізоване ним поняття, символізований ним предмет; звідси легко виникає ілюзія, що він їх заміняє. Але репрезентація і заміщення – це не одне і те ж: посол є репрезентантом (представником) уряду своєї країни, але не є його замінником (субститутом); зате проректор є замісником (субститутом) ректора, але не є його репрезентантом (представником).
20
(Shiller, Wallensteins Tod. II. akt, 2 scena)Шиллер. Смерть Валленштайна (дія ІІ, сцена 2)].21
«Que sont ces choses non seulement nous n’en savons rien, mais nous ne devons par chercher à le savoir. Nous n’en avons pas besoin…» (Poincaré. Science et méthode. Paris, 1908. P. 156).
22
«Une mathematician est une appareil à déduire caractérisé par une absence à peu près absolute de pensée. Il tourne la manivelle de la machine aux algorithms; indéfiniment il en tire, sous tous les aspects imaginables, les vérités – ou le sottises – qui’l a d’abord fourrées dans sa machine. Pour ce petit travail il possède les outils très perfectionnés, don’t la perfection la dispense de penser a ce qu’il fait, et même de penser. Il tourney la manivelle comme l’écureuil dans sa cage, le chien de rotiisseur dans sa roué, le condamné au hard labour dans sa geôle.
Comme il manqué d’esprit de finesse, voire du plus élémentaire bon sense, il ne regarde jamais ce qui’il intreoduit dans la machine; le résultats du sorite, qui reste parfaitement lié, sont parfois d’une absurdité criante qui croit en raison directe du nombre des termes, si bien, que pour ininteligent qu’il soit, il arrive au mathematician (tout arrive!) d’être pris d’un scrupule; mais le fais est extémement rare. Généralement il ne quitte la partie que faute d’huile dans la lampe, au proper comme au figure.