Водночас фактом є те, що існують ненаукові, ірраціональні переконання і навіть можна сміливо стверджувати, що величезна більшість виплеканих людиною переконань – це, власне, такі ірраціональні переконання, що зовсім ще не означає, що вони є нераціональними. До прийняття та підтримки такого роду переконань людину схиляють певні інтелектуальні інстинкти, впливи оточення, особисті переживання, навички нашого мислення, різного роду уподобання та інші чутливі моменти. Аджє такі впливи, безперечно, діють, коли це стосується, наприклад, формування політичних переконань. На чиюсь належність до тієї чи іншої політичної партії логічні доведення впливають тільки позірно або дуже малою мірою, бо головну роль тут відіграють емоційні чинники. Подібно до цього буває, коли йдеться про погляд на світ і життя. Одному «пасує» краще цей погляд, другому – інший погляд; однак ніхто не зможе шляхом наукової аргументації довести правильність власного та помилковість чужого погляду, оскільки та помилковість не є результатом обтяжливих внутрішніх суперечностей певного погляду або його неузгодженості з усталеними результатами наукових досліджень.
Попри це філософські погляди на світ і життя є надзвичайно цінними для їхніх прихильників, бо вони є дороговказами для їхнього пристосування до світу, людей і до самих себе. І кожен має право прийняти той погляд на світ і життя, який йому «відповідає», тільки б цей погляд не мав внутрішніх суперечностей, не суперечив науці й був зрозумілий; такий погляд може бути йому дуже помічним, може прямо вирішувати його долю. Тільки потрібно пам’ятати, що такий погляд є особистою справою для тих, які його поділяють, що неможливо показати його об’єктивну вартість, що він не має характеру знання загалом, а тим паче наукового знання. З цього випливають два наслідки. По-перше, плекання такого особистого, хоч може й не власного, але від інших прийнятого погляду на світ і життя зовсім не повинно входити в колізію з методичною дослідницькою працею, яка спрямована на здобуття об’єктивного знання в царині філософських наук, до яких ми зараховуємо, наприклад, логіку і психологію, відмежовуючи їх від філософії в значенні метафізики; тому в науковому опрацюванні тих філософських проблем, які входять у сферу логіки, психології тощо, можуть брати участь прихильники різних філософських систем у значенні метафізичних поглядів на світ і життя. По-друге, позаяк у переконаннях, з яких складається філософський, тобто метафізичний, погляд на світ і життя, не міститься об’єктивне знання, якщо вони не є пізнанням, не потрібно для того позірного знання шукати і добачати окремих джерел у так чи інакше названих позарозумових здатностях людини, у «практичному розумі», в «інтуїції» тощо. Як виникають ці ірраціональні переконання, це нам, в принципі, пояснює психологія, але розтлумачуючи їхню ґенезу, зовсім не розкриває їхньої об’єктивної вартості.
Показаний спосіб пристосування філософського, тобто метафізичного, погляду на світ і життя – як комплексу певних особистих переконань – до об’єктивного, а особливо наукового знання міг наразитися на закид, що є штучною конструкцією, яка не має нічого спільного з реальністю. Адже будь-які наші переконання претендують на об’єктивність, тому ми не можемо, плекаючи який-небудь погляд на світ і життя, визнавати його слушність тільки для себе самих і заперечувати його знаннєвий характер. Такий закид ґрунтувався би на непорозумінні. Адже, по-перше, невизнання за певним поглядом об’єктивної вартості не рівнозначне твердженню, що той, хто сам його притримується, не приписує йому – хоч і не слушно – такої вартості. По-друге, можна ж, приписуючи своєму власному поглядові об’єктивну вартість, абсолютну істинність, все-таки вважати його особистим поглядом у тому значенні, що буде визнано неможливість логічного доведення тієї істинності, а тим самим неможливість змусити інших прийняти цей погляд.
Отож, критицизм не виступає проти таких особистих поглядів на світ і життя, вважаючи їх приватною справою людей, які підтримують ці погляди. Критицизм відкриває полеміку, щоб спростувати переконання, немов би людський розум здатний сформувати науково обґрунтований погляд на світ і життя, котрий через це, безперечно, мав би об’єктивну вартість. А приймаючи тезу, що людський розум тією здатністю не володіє, критицизм веде до принципового скептицизму, згідно з яким усякі спроби створення такого наукового, раціонально обґрунтованого погляду на світ і життя від початку приречені на неуспіх. Виходячи з такого стану справ, критицизм уважає всі метафізичні системи поглядами, з якими наука не має та не може мати нічого спільного.
Але чи таке пристосування наукового критицизму до всякого без винятку філософського, тобто метафізичного, погляду на світ і життя справді є правильним? Напевно, філософський погляд на світ і життя є ненауковим поглядом хоча б тому, що не буває сформульованим із науковою точністю й не припускає логічного обґрунтування. Та чи наука дійсно нехтує всілякими такого роду поглядами або чи, нехтуючи ними, чинить правильно? Є сфери, де ними не нехтують. Існує, наприклад, народне цілительство, сукупність поглядів на лікувальний ефект певних процедур, певного зілля або інших ліків. Такі погляди мають винятково ненауковий характер – ті, хто їх поділяє, не вміють ані належно їх формулювати, ані методично обґрунтовувати. Однак у цих народних лікувальних підходах знаходиться не одне зерно правди, яке з плином часу здобуває наукова медицина, котре – якщо дозволено так сказати – вводить у сферу науки та котре вона пізніше вносить як здобуток у скарбницю свого найстрогішого об’єктивного знання. Отже, народне цілительство зовсім не позбавлене вартості для наукової медицини; тому таке лікування не можна назвати ненауковим у тому значенні, наче б воно містило речі, які суперечили би науці; адже воно є ненауковим, передусім з позиції наукової методології, але воно водночас є донауковим, бо є давнішою від наукової медицини стадією розвитку поглядів на лікування. Неважко й з іншими прикладами такого роду; достатньо вказати на співвідношення первинних, народних правових поглядів і науки права або на зв’язок народних передбачень погоди з науковими метеорологічними прогнозами. У всіх цих випадках маємо справу з поглядами, без сумніву, ненауковими, та не менш безсумнівно, донауковими, значну частину яких наука, мірою свого розвитку, відкидає, але іншу частину з плином часу починає визнавати, а визнавши, робить своєю власністю. Доки не висловиться наука, доти людина послуговується донауковими поглядами в тих випадках, коли їй ще бракує наукових поглядів, але в яких відчуває нагальну потребу мати взагалі який-небудь погляд.
Отож, багато чого говорить за те, що подібним чином ми можемо дивитися на відношення філософських, тобто метафізичних, поглядів на світ і життя, до того ідеалу, яким є науковий погляд на світ. З цього погляду метафізичні системи виглядають як справді ненаукові, але водночас як і донаукові погляди, а отже, такими, якими наука не повинна, без винятку, легковажити або спростовувати. Адже в цих ненаукових поглядах на світ і життя може критися не одна істина, до котрої, щоб виявилося усе її значення, потрібно тільки наукового підходу. Це наукове схо-плення істин, які криються в метафізичних системах, не може бути здійснене з позиції наукового погляду на світ і життя, через те, що ми не маємо такого погляду; тож тому його здійснюють окремі спеціальні науки відповідно до свого зацікавлення цим питанням, цим поняттям, цим твердженням. Приклади нам постачає історія наук в їхньому відношенні до метафізики; може достатньо пригадати про демокрітівське поняття атома та про аристотелівські поняття акту і потенції, введені в обіг науки фізикою, або про цілком метафізичну концепцію несвідомих психічних фактів Ляйбніца, пізніше введену в науковий обіг психологією. Здійснюючи науковий аналіз певних, спершу метафізичних, поглядів, окремі науки разом працюють також і над структурою наукової картини світу і життя, то до такого загальнонаукового погляду схиляються й самі творці метафізичних поглядів, бо вони у своїх задумах враховують результати спеціальних наукових досліджень, то, знову ж таки, виникає між ними певна співпраця: спеціальні науки беруть певні ідеї, поняття і тези з метафізичних систем і повертають їх метафізичним системам у науковому вигляді. А мірою розвитку цього процесу, філософський погляд на світ і життя щораз далі виходитиме за межі ненаукової та донаукової стадії і, таким чином, поступово наближатиметься до наукової картини світу та життя.