Залишалося тільки зняти панель, перевезти її до будинку Варда й приготуватися до остаточної реставрації портрета і встановлення його в кабінеті Чарльза на третьому поверсі, над електричним коминком. Чарльзу доручили спостерігати за перевезенням, і 28 серпня він привів двох досвідчених робітників із декораторської фірми Крукера до будинку в Олні-корт, де коминок і панель дуже обережно розібрали для завантаження в машину, що належала фірмі. Після цього в стіні залишився шматок відкритої цегляної кладки, де починався комин; там молодий Вард зауважив заглибину величиною близько квадратного фута, яка містилася безпосередньо позаду голови портрета. Зацікавившись, що могла б означати або містити ця заглибина, юнак підійшов і зазирнув туди. Під грубим шаром пилюки та сажі він знайшов якісь розрізнені пожовклі аркуші паперу, товстий зошит у цупкій обкладинці та кілька зотлілих шматків тканини, в які, вочевидь, і загортали документи. Вард здув пилюку та попіл із паперів, узяв зошит і поглянув на заголовок, написаний на обкладинці почерком, який навчився впізнавати в Інституті Ессексу. Зошит називався «Щоденник і нотатки Джозефа Карвена, джентльмена з Провіденса, родом із Салема». Варда дуже збентежила ця знахідка, і він показав зошит робітникам, котрі стояли біля нього. (Тепер вони присягаються в автентичності знайдених паперів, і доктор Віллетт повністю вірить їхнім словам, доводячи, що в юнака в ті часи ще всі були вдома, хоча в його поведінці вже помічалися дуже великі дивацтва.) Всі інші папери також були написані почерком Карвена, й один документ (можливо, найважливіший) мав багатозначну назву: «Тому, Хто прийде пізніше – Як Він зможе подолати час і простір сфер».
Інший був написаний шифром, тим самим, як сподівався Вард, що й манускрипт Гатчинсона, який він досі не зміг розгадати. Третій, на радість молодого дослідника, судячи з усього, містив ключ до шифру; а четвертий і п’ятий були адресовані відповідно «Едварду Гатчинсону та Джедедії Орну, есквайру, або їхньому спадкоємцеві чи спадкоємцям, а також особам, котрі їх представляють». Шостий та останній документ називався «Джозеф Карвен: його життєпис і подорожі, де зупинявся, кого бачив і що дізнався».
3
Зараз ми підходимо до того періоду, відколи, як стверджують психіатри з академічної школи, почалося шаленство Чарльза Варда. Знайшовши папери свого прапрапрадідуся, він одразу ж переглянув певні місця і, цілком імовірно, знайшов щось украй цікаве. Але, показуючи робітникам заголовки, він, здавалося, особливо ретельно намагався приховати від них сам текст і виявляв неспокій, який навряд чи можна було пояснити історичною чи генеалогічною цінністю знахідки. Повернувшись додому, він повідомив про цю новину з розгубленим і збентеженим виглядом, немов бажаючи переконати всіх про надзвичайну важливість знайдених документів, не показуючи їх самих. Він навіть не ознайомив батьків із заголовками записів, а просто сказав їм, що знайшов кілька послань, написаних Карвеном (здебільшого шифром), які варто дуже ретельно вивчити, щоби збагнути, про що в них ідеться. Навряд чи він показав би робітникам навіть заголовки, якби не їхня відверта нахабність. У будь-якому разі, він, без сумніву, не мав наміру виявляти особливу потайність, яка могла б викликати підозру батьків і змусити їх зумисне повертатися до цієї теми.
Усю ніч Чарльз Вард просидів у своїй кімнаті, читаючи знайдені папери, і навіть на світанку не обірвав своїх студій. Коли мати його покликала, щоби дізнатися, що трапилося, він попросив принести сніданок нагору. Вдень він з’явився лише на короткий час, коли робітники прийшли встановлювати коминок і портрет Карвена в його кабінеті. Наступної ночі хлопець спав уривками, не роздягаючись, позаяк продовжував гарячково мізкувати над розгадкою шифру, яким був записаний манускрипт. Уранці мати побачила, що син працює над фотокопією рукопису Гатчинсона, який раніше часто їй показував, але, коли жінка спитала, чи не може йому допомогти ключ, згаданий у паперах Карвена, юнак заперечив. Удень, облишивши працю, він, немов зачарований, спостерігав за робітниками, котрі закінчували монтувати портрет у рамі над вибагливим пристроєм у коминку, де велике поліно вельми реалістично «палало» електричним вогнем, і підганяли бічні панелі, щоби вони не особливо вибивалися із загального інтер’єру кімнати. Передню панель, на якій був написаний портрет, підпиляли та встановили так, аби позаду утворилося щось на кшталт стінної шафи.
Після того як робітники пішли, Чарльз остаточно переселився до кабінету та розташувався там, зиркаючи то на розкладені перед ним папери, то на портрет, який витріщався на нього, немов його власний зістарілий вигляд у дзеркалі, що нагадував про минуле століття. Батьки Чарльза, згадуючи згодом поведінку сина в той час, повідомляли цікаві деталі щодо його спроб приховати предмет своїх досліджень. У присутності слуг він рідко ховав якийсь із документів, що вивчав, бо цілком справедливо припускав, що складна й архаїчна базгранина Карвена буде їм невтямки.
Однак у товаристві батьків він виявляв велику обережність, і хоча згаданий манускрипт був написаний шифром, тобто складався з купи загадкових символів і невідомих ідеограм (як і рукопис, названий «Тому, Хто прийде пізніше»), він накривав його першим-ліпшим аркушем паперу. На ніч хлопець міцно замикав усі папери до старовинної шафи, що стояла у його кабінеті. Так само чинив щоразу, коли виходив із кімнати. Незабаром він набув постійних звичок, установивши для себе певні години роботи. Довгі прогулянки юнака припинилися, і, здавалося, він займався лише паперами. Початок навчання в школі, де Чарльз вчився у випускному класі, став для нього неабиякою завадою, і він неодноразово заявляв, що після закінчення не вступатиме до коледжу. Казав, що мусить зайнятися надзвичайно важливими спеціальними дослідженнями, які, за його словами, дадуть набагато більше знань, ніж усі університети світу.
Природно, витримати таку напругу впродовж багатьох днів, ні на що не відволікаючись, могла лише людина, котра завжди була більш-менш старанною, схильною до науки та самоти. Вард же був природженим ученим-відлюдником, тому батьки не стільки дивувалися, скільки жалкували про його строгу самотність і скритність. Водночас і батько, і мати визнали дивним, що син не показав їм жодного аркуша зі знайденого скарбу і не сказав нічого путнього про дані, які вдалося отримати.
Цю таємничість він пояснював своїм бажанням зачекати, аж поки не зможе подати своє відкриття, як щось цілісне. Але в міру того, як без подальшого зрушення минали тижні, між ним і його сім’єю виріс мур, що зміцнювався неприйняттям матір’ю подальших досліджень сина.
У жовтні Вард знову став відвідувати бібліотеки, але вже не через старовину. Тепер він шукав літературу з чаклунства та чародійства, окультизму та демонології. І коли бібліотеки Провіденса вичерпали себе, хлопець сів на потяг до Бостона, щоб там покопирсатися в скарбах великої бібліотеки на Ко-плі-сквер, Віденерівської бібліотеки Гарварду та Зінонської дослідницької бібліотеки, де були доступні рідкісні праці на потрібну тематику.
Шукач купив і швидко заповнив цілий ряд полиць дивними, власноруч зібраними матеріалами. Упродовж Різдва він вдався до серії поїздок містами, зокрема побував у Салемі, щоб ознайомитися з деякими матеріалами Ессекського інституту.