Іван Виговський.
Невідомий художник. XIX cт.
Серед тих українських шляхетских прізвищ, які взяли найактивнішу участь у повстанні Хмельницького, була і сім’я Мазеп.
Мазепи походили з білоцерківських бояр. У 1572 р. «земянин київський» Михайло Мазепа отримав від Сиґізмунда-Авґуста ІІ землі по р. Кам’яниці (Михайло Мазепа в цьому привілеї йменувався «шляхетнім»)3 і «хутор на Каменице», пізніше названий Мазепинцями4. Михайло Мазепа був батьком Адама Степана, син якого – Іван Мазепа – і є героєм нашої розповіді.
Доля Мазеп дуже схожа з іншими православними шляхетськими родами, тими ж Хмельницькими або Виговськими. Освічені, талановиті, володіли невеликими, але міцними господарствами. Вони мали всі підстави претендувати на помітну роль у своїй країні, але піддавалися переслідуванню польської влади і були не в змозі реалізувати свої можливості. Звідси – звернення до козацтва і участь у козацьких повстаннях.
Біографія Івана Мазепи повна неточностей, міфів і фальсифікацій. Навіть у найпопулярніших працях про нього (як-от монографія Миколи Костомарова), навіть у сучасних наукових українських довідкових виданнях зустрічаються містифікації й помилки. Це, зокрема, відноситься до легендарного Федора Мазепи, полкового судді, який нібито брав участь у повстанні Северина Наливайка у кінці XVI ст. і був страчений поляками у Варшаві. Фігура цього псевдородича згадується багатьма біографами І. Мазепи, тоді як він був усього лише вигадкою автора «Історії Русів» – літературно-пропагандистського твору кінця XVIII століття5.
Микола Костомаров
Северин Наливайко
«Літопис Самовидця».
Титульна сторінка київського видання 1878 року.
Обкладинка книги «Історія русів»
І все ж Мазепи справді козакували. Так, сучасний подіям «Літопис Самовидця», писав, що Мазепи «у війську значні». Батько Івана – Адам Степан Мазепа6 – був вхожий у вищі польські кола. Про це свідчить один цікавий факт. Будучи засудженим на інфамію7 і страту за вбивство якогось польського шляхтича Я. Зеленського (швидше за все – під час наїзду8 – звичайного явища тих часів), Мазепа-батько зумів отримати охоронний лист від самого короля за підписом Єжи Оссолінського, великого коронного канцлера Речі Посполитої9. Сталося це в 1645 році, приблизно тоді, коли захисту в короля домагався й інший український козакуючий шляхтич – Богдан Хмельницький. Владислав IV, як відомо, сподівався використати козаків у боротьбі зі свавільними магнатами, звідси й покровительство Мазепі в обхід рішень трибуналів.
Портрет Єжи Оссолінського. Б. Стробел. Близько 1635 р.
Відомо, що Мазепи підтримали повстання Хмельницького і зайняли високе становище в рідному Білоцерківському полку. У 1654 році там числилися Мирон і Юско Мазепи, і обидва присягнули на вірність російському царю10.
Батько Івана – Адам Степан Мазепа – був білоцерківським отаманом11. Одразу після присяги царю в Переяславі в 1654 р.12 він разом зі своїми родичами, теж українською шляхтою Білоцерківського полку Трущинськими і Мокієвськими (які присягнули цареві13), зробив безпрецедентну спробу закріпити елітне положення шляхти серед козаків. Від імені української шляхти вони подали російським воєводам проект розподілу старих польських воєводств і урядів14.
Факт сам по собі дуже показовий, який свідчить, що Мазепам зовсім не були чужі ідеї державності й участі в управлінні власною країною.
Один з популярних міфів про Мазепу, закладених ще в петровській антимазепинській пропаганді й підхоплених Костомаровим, – це його нібито «пропольські» і навіть «прокатолицькі» симпатії15. На наш погляд, Мазепи навпаки – яскраво виражений приклад войовничого українського православ’я, в найкращому розумінні цього слова.
Герб Білоцерківського полку
Звинувачення в уніатстві й навіть протестантизмі звучали з метою виправдати богословськи необґрунтовану анафему.
Між іншим, навіть Самійло Величко, який недолюблював з особисих причин Мазепу, у своєму літописі характеризував його як «шляхтича козакоруского»16.
Глибокий інтерес Івана Мазепи до православного богослів’я, величезні кошти, які він жертвував на будівництво православних церков і монастирів, мали серйозну сімейну традицію. Найяскравішою фігурою тут була мати Івана – в дівоцтві Марина Мокієвська. Взагалі мати Мазепи, що відіграла дуже велику роль в його житті, яку він пережив усього лише на рік (вона дожила приблизно до 90 років), була видатною особистістю. На відміну від Московської держави, де жінки вищого суспільства у більшості випадків нудьгували в теремах, в Україні XVII століття вони частенько грали значну роль у політиці. Деякі схильні бачити в цьому спадщину традицій Київської Русі, інші – західний вплив.
Батько і брат Марини були старшинами у Хмельницького й загинули в боях з поляками – батько під Чортковим (1655 р.), а брат – під Охматовим («Дрижиполе») у тому ж році. Сама вона була активним діячем української православної церкви – зокрема, «сестрою» Луцького православного братства. В його реєстрі є такий запис: «Марина Мазепина, подчашина черниговска»17.
Марина Мазепа (Марія Магдалина).
Портрет кінця XVII – початку XVIII cт.
Патріарх Адріан
Після смерті чоловіка в 1665 р. вона прийняла постриження під ім’ям Марії Магдалини і незабаром стала настоятелькою найвпливовішого жіночого монастиря – Вознесенського в Києво-Печерську. Згодом вона поєднувала цю посаду з іншою: ігуменя Успенського монастиря в Глухові. У 1688 і 1692 рр. вона їздила до Москви зі старицями та слугами, отримала там дари: об’яр, байберек, камку і сукно, а також пожертву на її монастирі18. Добилася пані Мазепа від самого патріарха Адріана дозволу перенести глухівськой монастир у відлюдніше місце19, а від Петра I отримала села і млин для Вознесенського монастиря20. Прибутки її обителям йшли про запас. В очолюваних нею монастирях, особливо в київському, великого розвитку досягли вишивки сріблом, золотом і шовками21. Марія Магдалина була жінкою з твердим, рішучим і владним характером. До самої смерті вона дуже сильно впливала на сина, про що мова піде далі.
Вплив Марії Магдалини видно і у випадку з її дочкою, сестрою Івана Олександрою. Вийшовши заміж після смерті першого чоловіка за польського аристократа Яна Войнаровського – київського земського суддю, ловчого овруцького й писаря володимирського, Олександра незабаром покинула чоловіка через релігійні розбіжності (він був католиком) і віддалилася в Печерський монастир до матері. Ми ще говоритимемо, який шквал невдоволення і який тиск на Мазепу-гетьмана викличе цей вчинок його сестри у Польщі.
У складний і суперечливий період козацьких воєн мало хто наважувався захищати свої релігійні переконання. Тому така послідовність і завзятість Мазеп заслуговує поваги.
Портрет царя Олексія Михайловича.
Невідомий художник. Кінець 1670-х – початок 1680-х років
Про участь Адама Мазепи у війнах Хмельницького після 1654 р. ми нічого не знаємо аж до моменту, коли померлого Богдана Хмельницького змінює новий гетьман – український шляхтич Іван Виговський. В Україні починається сумний період так званої Руїни. Внутрішні негаразди, боротьба за владу різних угрупувань старшини, невдоволення «черні», що прагнула потрапити до привілейованого козацького стану, ускладнюються втручанням сусідніх держав. Річ Посполита і Туреччина вирішують, що це слушний момент підпорядкувати своїй владі Україну, а Москва намагається урізати права гетьманів, заграючи з їх політичними опонентами і черню. Результат виявляється прямо протилежний планам оточення Олексія Михайловича: Іван Виговський підписує з Річчю Посполитою Гадяцький договір, що декларує створення триєдиної держави – Польщі, Литви і Князівства Руського22. Україна повинна була отримати широку автономію, власний сейм, монету та інші привілеї. Серед посланців Виговського на польський сейм, який повинен був затвердити Гадяцький договір, був і Адам Мазепа23. Він – прибічник «державного угрупування» козацької старшини, що бажала сама управляти своєю країною. Разом зі Виговським Адам Мазепа отримує нагороди від сейму (зокрема, підтвердження своїх прав на Каменицю, тобто – зняття інфамії)24. У привілеї Яна Казимира 1659 року «шляхтичеві й жовнірові» Адаму Мазепі на село Мазепинці підкреслювалося, що це давалося з урахуванням заслуг самого Адама перед гетьманом Іваном Виговським і «враховуючи, що його син Іван знаходиться при Нас для послуг нашої Речі Посполитої». Але поляки відкидають значну частину умов Гадяцького договору і відштовхують від себе Україну.