Наведені міркування Гумільова мають гіпотетичний характер. Однак літописна легенда про данину хозарам, безперечно, свідчить, що поляни були підкорені Хозарським каганатом. Імовірно, вони були роззброєні – аби не чинили завойовникам опору. Київ певний час був хозарською факторією на шляху «із варяг у греки». Про це є й інші свідчення на сторінках «Повісті минулих літ». Наприклад, говориться, що «хозари брали з полян, і з сіверян, і з вятичів; брали вони по білій вивірці – стільки від диму»58. Якщо довіряти цій інформації, то виходить, що хозари встановили контроль над слов’янськими племенами, котрі проживали на теренах нинішньої Київщини, а також у басейнах рік Десна й Ока. Брали вони данину хутром, яке цінувалося на ринку. Обтяжливу данину, судячи з усього, вони не накладали. Для них більш важливими були торгові шляхи, які проходили Дніпром, Десною та Окою.
Про те, що Київ належав хозарам, говориться також у літописній розповіді про Аскольда і Діра. Там читаємо наступне: «Ідучи мимо, узріли вони (Аскольд і Дір. – П. К.) на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони [тамтешні жителі] сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам»59. Судячи далі з контексту твору випливає, що саме ці можновладці, зібравши варягів, визволили полян від хозарської залежності й почали правити в полянській землі.
Більше джерел про те, як поляни звільнилися від хозарської залежності, ми не маємо. Тому доводиться вірити «Повісті минулих літ». Із неї можемо лише зробити висновок: військово-торгівельні корпорації варягів, які намагалися контролювати торгові шляхи Східної Європи, почали витісняти звідти хозар, зокрема із Подніпров’я.
Це робив князь Олег (?—912). Під 885 р. у літописі сказано: «Послав Олег [послів] до радимичів, питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж сказали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали»60. Радимичі, які належали до слов’янських племен, проживали між Дніпром та річкою Сож. Зараз це переважно терени південно-східної Білорусі.
Сильного чи то смертельного удару Хозарському каганату завдав князь Святослав (?—972). Спочатку в «Повісті минулих літ» говориться про те, що цей князь вирішив підпорядкувати собі вятичів, які платили данину хозарам: «І пішов він на Окуріку і на Волгу, і знайшов вятичів, і сказав їм: «Кому ви данину даєте?» Вони ж одказали: «Хозарам. По шелягу од рала даєм»61. Із цього запису випливає, що Святослав намагався взяти під контроль частину волзького торгового шляху, де господарями були хозари.
А під 965 р. у літописі читаємо наступне: «Рушив Святослав на хозар. Почувши ж [про це], хозари вийшли насупроти з князем своїм, каганом [Іосифом?]. І зступилися [війська] битися, і сталася битва межи ними, [і] одолів Святослав хозар і город їхній [столицю Ітіль], і [город] Білу Вежу взяв»62.
Це повідомлення часто трактується як загибель Хозарської держави. Проте сумнівно, що так було. Згаданий похід Святослава мав, радше, не завойовницький, а грабіжницький характер. Ніде чітко не сказано, що руський можновладець оволодів хозарськими землями. Після цього походу князь спрямував свої походи в південно-західному напрямку, на Дунай, де навіть збирався заснувати нову столицю. Як бачимо, його приманювали не багаті хозарські міста, котрі на той час почали деградувати, а перспективний дунайський регіон.
Умовний портрет князя Святослава Ігоровича з Царського титулярника, XVII ст.
Далі в «Повісті минулих літ» зустрічаємо фрагментарні згадки про хозар. Під 1023 р. є згадка, що коли була усобиця між Ярославом і Мстиславом, то останній ходив проти свого суперника «з хозарами і з касогами»63. Тобто можна припустити, що на той час хозари зберігали свою державну організацію, але знаходилися в союзних чи навіть васальних відносинах із руськими князями.
Ще одна згадка про хозар в літописі припадає на 1083 р. Там говориться, що князь Олег зайняв Тмуторокань і посік хозар64. Отже, хозари проживали неподалік Тмутороканя, тобто поряд із Таманським півостровом. Нарешті під 1106 р. у «Повісті минулих літ» говориться про воєводу Іванка Захаровича, який був хозарином. Він служив руському князю Святополку65. Це, власне, остання згадка в руських літописах про хозар.
Згадується ще в «Повісті минулих літ» про жидів хозарських, які приходили до князя Володимира й пропонували йому юдейську віру66. Але цей епізод стосується переважно україно-єврейських, а не україно-тюркських стосунків.
Загалом у руських літописах дається таке уявлення про хозар. Це – войовничий народ, який підпорядкував полян та інші слов’янські племена. Однак київські князі увільнили слов’янське населення від хозарської залежності, підпорядкувавши його собі. Також вони завдали хозарам нищівної поразки. І після цього хозари опинилися в залежності від русів. Принаймні в легенді про данину хозарам, яку давали поляни, є натяк на те, що тепер хозари платять данину. Хозари також перебували на службі в руських князів.
При цьому, коли ведеться мова про хозар, не йде мова про їхнє юдейство. Натомість у «Повісті минулих літ» є поняття «жиди хозарські», котрі хотіли нав’язати юдаїзм князеві Володимиру (960? —1015). Отже, хозари й жиди хозарські – це не одне й те саме.
Не виключено, що від хазарів руські князі перейняли титул кагана, розглядаючи себе як продовжувачів хозарської державної традиції. Існує навіть думка про існування Руського каганату67. Одним із головних джерел для доведення функціонування Руського каганату є Бертинські аннали. У цій франкській хроніці розповідається про візантійське посольство, яке прибуло в Інгельгейм до двору імператора Людовіка І Благочестивого 18 травня 839 р. У складі цього посольства був народ рос, про якого повідомляється, що правитель його називався каганом68. Інформація про те, що правитель русів іменувався каганом, зустрічається також у арабських джерелах69. Каганом двічі називається князь Володимир у «Слові про Закон і Благодать» Іларіона70. Тобто це не є опискою. Так справді іменувалися верховні правителі на Русі. Каганом також називали Ярослава Мудрого. Про це, зокрема, свідчить одне з графіті Софійського собору. Там було написано: «Спаси, Господи, кагана нашого»71.
Існує чимала література про Руський каганат. Щоправда, незначна кількість джерел не дає змоги дати відповідь, чи він справді існував і що представляв собою. З цього приводу зустрічаємо широкий спектр думок. І все ж можемо з певністю твердити, що тюркський титул кагана носили руські князі. І для них це був титул верховного правителя. Звідки вони взяли його – від авар чи хозар? Останнє видається більш певним. Але як би не було, можемо однозначно констатувати: тюркські традиції державотворення мали вплив на Русь-Україну.
«Печеніг – ворог русича»
У 1981 р. на екрани Радянського Союзу вийшов фільм «Ярослав Мудрий», знятий на кіностудіях імені Олександра Довженка й «Мосфільм». Це був своєрідний кіноепос, який ніби мав висвітлити вершинні моменти в історії Київської Русі. В центрі фільму – фігура князя Ярослава Мудрого, за часів правління якого ця держава досягла піку могутності.
Одним із епізодів фільму – навчання дітей у школі. Учитель диктує учням фразу «Печеніг – ворог русича», яку вони мають записати. Саме печеніги й постають у фільмі як найбільші вороги Русі. І завершальним епізодом фільму є перемога русичів над ордою печенігів під стінами Києва. Відповідно, в підручниках у нас печеніги (зрештою, як і інші тюркські етноси) трактуються ворогами русів. Печенігами називали об’єднання кочових, переважно тюркських племен72.