Посилалися в КЗС такі азбуки в конвертах, які опечатувалися червоними сургучними печатками, однак не державними, а особистими відправників. Пересилали шифри досить часто, адже термін їх дії був обмежений і документи, що вийшли з дії, направлялися в КЗС.
Постійно шифроване листування здійснювалося з дипломатичними представниками Росії за кордоном, зокрема: при віденському дворі – Голіциним, Урбіхом, Беклемішевим, Веселовським; при прусському дворі – з Льотом, а потім з Головкіним. Спеціальні шифри для листування з російським двором мали: Матвеєв – посол в Англії, Голландії, Австрії; Куракін – посол в Римі, Лондоні, Нідерландах, Ганновері, Парижі, і багато інших дипломатів, чиї шифри збереглися.
Часто зашифровувалися листи й коронованих кореспондентів – польського короля Августа II, прусського короля Фрідріха, хоча частіше це листування вели міністри і вельможі союзних держав: саксонську – Арнштедт, Флемінг, польську – Шембек, Синявський, Шанявський, Денгоф, данську – Юст Юль. Листування це стосувалося питань міжнародної політики, укладання союзних договорів і військових питань. Шифроване листування прусського короля знаходилося в руках його міністра Кайзерлінга. Існувало таємне листування Росії і Молдавії. Відомі шифровані листи господаря Михайла Раковіци, молдавського «посланця» Георгія Кастріота. Короткочасні дипломатичні місії також супроводжувалися врученням таємної «азбуки» особі, що прямувала з Росії за кордон.
Вищий командний склад армії і флоту також мав шифри для листування з царем. Відомі шифровані листи Петра I до адмірала Апраксіна, фельдмаршала Огильві, фельдмаршала Шереметєва, фельдмаршала-лейтенанта Гольца та їх шифровані відповіді. При цьому Петро І приділяв велике значення якості тайнопису. Так, цар з невдоволенням повідомляв фельдмаршалу Огильві: «Цыфирь вашу я принял, но оная зело к разобранию легка».
У своєму листуванні кореспонденти використовували шифри, призначені для шифрування листування на різних мовах. В основному, у цей період застосовувалися так звані російські, німецькі і французькі шифри, в яких як шифровеличини використовувались букви, склади, слова, словосполучення відповідно російські, німецькі, французькі. Петро I особливо часто використовував французькі шифри.
У одному з листів Огильві скаржився Головкіну, що не зумів прочитати присланих розпоряджень Петра: «Французские цифирные грамотки нихто читать не может, тако не знаю, что на них ответствовать. Прошу. до извольте мне на все мои письма ответ учинить немецкою цифирью, ибо той францужкой нихто не разумеет». Такі ж скарги Огильві адресував і Петру: «… никого здесь нет, который бы французское ваше мог разуметь, понеже Рен ключ от того потерял… Изволте ко мне через цифирь мою писать, чтоб я мог разуметь…».
Петро пояснив, чому він перейшов у листуванні тайнописом з німецької мови на французьку: «Французскою азбукою к вам писали для того, что иной не было. А которую вы перво прислали, и та не годна, понеже так, как простое письмо, честь можно. А когда другую прислал, то от тех пор ею, а не французскою к вам пишем. А и французской ключ послан».
Вручалися шифри для таємного листування і особам, що отримували спеціальне військове завдання від царя. Найбільш близькою особою до Петра I, як відомо, був Меншиков, якому після Полтавської перемоги цар присвоїв чин генерал-фельдмаршала. Шифроване листування між Петром I і Меншиковим стосувалося надзвичайно важливих питань. Так, Петро I у січні 1708 року послав Меншикову шифроване «Рассуждение», яке розглядалося на військовій раді у місті Вільно 3 лютого, і просив його висловитися з даного питання. У іншому випадку Петро вимагав, щоб Меншиков зі свого боку прислав «Рассуждение» цифрою.
Меншиков, у свою чергу, листувався таємною азбукою і з дипломатами Долгорукими, і з підпорядкованими йому особами – генерал-майором Волконським, Боуром, Кропотовим і іншими. Комендант Полтави Келін отримав 19 червня 1709 року, тобто за тиждень до Полтавської битви, шифрований лист Петра I, відправлений до нього в шести примірниках. Цар писав: «Когда сии письма получите, то дайте в наши шанцы сегодня знак, не мешкав, однем великим огнем и пятью пушечными выстрелами рядом… что вы те письма получили».
Таким чином, військова шифрована кореспонденція супроводжувалася ще й умовною сигналізацією. Самі листи пересилалися в порожнистих бомбах, оскільки облога шведами Полтави не давала можливості листуватися іншим чином. Через 2 дні, 21 червня, Келін зумів повідомити Меншикова у шифрованому листі про тривогу, що спостерігалася у Полтаві, у шведському таборі та про перегрупування військ ворога у зв'язку з переходом російської армії на правий берег Ворскли.
Листування, що стосувалося важливих внутрішньополітичних питань, також шифрувалося. Так, спеціальний шифр був розроблений для листування про повстання на Доні у 1707—1708 роках. Ключ до цього шифру мали: Петро I, що стежив за ходом повстання, Меншиков – командувач кавалерією, адмірал Апраксін, який вів будівництво гаваней і флоту на півдні Росії, де розвивалося повстання, підполковник Преображенського полку Долгорукий, призначений начальником всіх озброєних сил, виставлених проти повстанців, і азовський губернатор Толстой, якому була підпорядкована територія, де знаходився оплот від турецької небезпеки – Азовська фортеця.
Таємне листування, для якого були розроблені особливі шифри, велося з адміністраторами прикордонних районів і губерній – з київським губернатором Голіциним і обер-комендантом Нарви Наришкіним.
У 1711 році для внутрішнього управління державою був створений Сенат. Дуже скоро після цього Петро I почав шифрувати свої листи Сенату. Зашифровані частини цих листів зазвичай стосувалися військових питань.
Таким чином, можна сказати, що урядове, загальнодержавне шифроване листування в петровську епоху активно велося у сфері зовнішньої політики та дипломатії, військової діяльності та вирішення внутрішньополітичних питань.
Разом із тим, Петро чудово розумів, що Росія в значній мірі відстала від провідних європейських держав у сфері криптології, тому ліквідувати це відставання можливо було лише перейнявши європейські шифросистеми та запросивши провідних криптологів Європи для роботи в Росії. Спочатку вибір Петра зупинився на одному з кращих фахівців у цій сфері того часу – Лейбниці, однак через смерть останнього криптослужба Росії ще впродовж довгого часу не могла досягти європейського рівня.
3. «Чорний кабінет» XVIII ст.
У часи перебування на російському престолі Катерини I віце-канцлером Росії і, отже, керівником її криптослужби став Андрій Іванович Остерман (1686—1747). У 1708 році він був прийнятий в число перекладачів Посольського наказу та служив у Похідній канцелярії царя. У липні 1710 року він був посланий до прусського і данського королів. Після повернення до Росії він був призначений секретарем Посольської канцелярії.
В утвореній у 1720 році КЗС він зайняв місце таємного радника канцелярії. Посидючість, працьовитість, дипломатичне мистецтво і знання досконало 4-х європейських мов зробили його незамінним для імператриці. 24 листопада 1725 року вона нагородила Остермана званням віце-канцлера з чином дійсного таємного радника, а на початку наступного року він був призначений членом Верховної таємної ради. У листопаді 1726 року Остерман став головним начальником над поштою (пошт-директором), а 1 січня 1727 року отримав орден Андрія Первозванного.