Незважаючи на значну перевагу радіозв'язку в порівнянні з проводовими засобами зв'язку, для яких були необхідні постійні повітряні лінії великої довжини, майже весь зв'язок вищого військового керівництва того часу базувався на використанні повітряних ліній зв'язку та окремих проводів. Часткова відмова від радіозв'язку було обумовлена тим, що стало відомо про успіхи білогвардійських служб радіоперехоплення та дешифрування. Саме тому зв'язок Штабу РВР зі штабами фронтів і армій здійснювався по окремих проводах через польові телеграфні контори, як правило, з використанням апаратів Бодо, Юза та Уітстона. Телефонний зв'язок застосовувався на невеликі відстані, в основному, в оперативній ланці.
17 серпня 1920 року РНК було прийняте рішення про закупівлю за кордоном першої АТС та монтаж її в Кремлі. 20 вересня 1921 року фірма «Сіменс» поставила замовлене устаткування, однак технічної документації у пакувальних ящиках не виявилося. Крім того, АТС була 3-проводовою, як і усі на Заході, тому протягом 1922 року її довелося самотужки переробляти на 2-проводовий режим роботи. 17 лютого 1923 року перша АТС ВЦВК була введена в дію. Це був початок системи АТС-1, яка стала відомою як «вертушка». На відміну від звичайної телефонної мережі, де у той час з'єднання відбувалося через телефоністку, абоненти з'єднувалися один з одним за допомогою АТС і дискового номеронабирача.
В середині серпня 1921 року були затверджені положення та інструкції управлінь і установ ВЦВК, в яких було визначено місце та функції кожного підрозділу найвищого законодавчого органу держави. Згідно «Положенню про підвідділ зв'язку», останній був підпорядкований Управлінню справами ВЦВК і забезпечував функціонування «верхнього» і «нижнього» комутаторів, а також АТС Кремля, роботи з монтажу якої у той час вже велися. Це означало, що будь-які розпорядження організаційно-технічного характеру (зокрема підключення телефонних апаратів до мережі ВЦВК) могли виходити тільки від керівника справами ВЦВК або його заступника.
Зміна штатній чисельності підвідділу зв'язку (вона зросла до 31-ї одиниці за рахунок введення посад механіків з обслуговування АТС Кремля) і ускладнення виконуваних завдань в результаті введення в його підпорядкування Кремлівської АТС не вплинули на зміну статусу підвідділу. По мірі налагодження роботи АТС підрозділ піддавався неодноразовим скороченням. Так, рішенням комісії зі скорочення штатів службовців апарату ВЦВК від 7 травня 1923 року підвідділ зв'язку був скорочений на 3 одиниці зі встановленням штату у 26 одиниць.
Крім істотних зрушень в якісних і кількісних характеристиках інфраструктури електрозв'язку країни, 1920-і роки ознаменувалися цілим рядом реорганізацій структур спеціального зв'язку уряду. Це було обумовлено, перш за все, утворенням СРСР, внаслідок чого на порядок денний встало завдання розмежування повноважень законодавчих і виконавчо-розпорядчих органів влади РРФСР і новостворюваних аналогічних союзних органів. У структур, покликаних забезпечувати зв'язком вищі ешелони влади, обсяг завдань в цей час істотно зріс.
По мірі створення загальносоюзних органів управління вони ставали абонентами урядової мережі зв'язку. Поки йшло становлення союзних органів влади, а потім – робота комісій з розмежування повноважень між союзними і республіканськими органами влади, технічні служби владних структур РРФСР несли тягар турбот щодо забезпечення функціонування та обслуговуванню як своїх, російських органів, так і всесоюзних. Це вимагало від нечисленного підвідділу зв'язку ВЦВК постійної і кропіткої роботи. Разом з тим, штат його продовжував залишатися таким же.
Робота з розмежування функцій союзних і республіканських органів, результати якої безпосередньо торкнулися підвідділу зв'язку ВЦВК, була розпочата у 1923 році заходами щодо скорочення штатів технічних і допоміжних служб ВЦВК і впорядкуванню їх діяльності. Проміжним результатом цих зусиль з'явилося скасування 1 грудня 1923 року Управління справами ВЦВК і Управління Кремлем і будинками ВЦВК з передачею їх функцій знов організованому адміністративно-господарському відділу (далі – АГВ) ВЦВК.
АГВ, у свою чергу, складався з трьох підвідділів: адміністративного, господарського і житлово-експлуатаційного (далі – ЖЕП). Статус підвідділу зв'язку знижувався, він ставав відділенням зв'язку у складі ЖЕП. Услід за загальною реорганізацією установ ВЦВК було проведене також істотне їх скорочення. Якщо до цього ЖЕП налічував у своєму складі 563 людини, то після реорганізації – тільки 185. Примітно, що цей процес не торкнувся підрозділу зв'язку Кремля.
У грудні 1924 року штат відділення зв'язку був навіть збільшений і доведений до 34 одиниці. А 7 липня 1926 року АГВ ухвалою секретаріату Президіума ВЦВК був перейменований у господарський відділ (далі – ГВ). Відділення зв'язку на той момент налічувало в своєму складі 33 людини, а всього у 1926 році у ГВ працювало 210 співробітників. Начальником відділення, як і раніше, був М.Ф.Андреєв.
До 1928 року всі організаційні узгодження між республіканськими та союзними органами державної влади були завершені. Відділення зв'язку ВЦВК передавалося у ведення союзного ЦВК, а штати його збільшувалися за рахунок механіків і монтерів АТС, внаслідок чого чисельність відділення була доведена до рівня, необхідного для нормального функціонування урядової мережі зв'язку. Організаційно цей підрозділ, знов реорганізований у підвідділ зв'язку, додавався цивільному відділу Управління Коменданта Московського Кремля (далі – УКМК) НКО, службовці якого вже у той час перебували на службі в ОДПУ.
В результаті наступних реорганізацій підвідділу, в структурі УКМК у 1935 році був утворений відділ технічного зв'язку, який у 1936 році був переданий разом з УКМК до складу НКВС. В майбутньому, у 1946 році відділи зв'язку УКМК і Головного управління охорони (далі – ГУО) НКВС були об'єднані в єдиний Відділ урядового зв'язку ГУО МДБ СРСР, на який була покладена відповідальність за організацію міського урядового зв'язку в Москві.
Наприкінці 1920-х років в умовах політики жорсткої централізації, що проводилася вищим партійно-державним керівництвом СРСР, дозріла найгостріша необхідність у вдосконаленні системи управління державою та його найважливішими інститутами. При цьому функцію телекомунікаційної основи управління повинна була реалізувати система відокремленого елітного спеціального зв'язку, яка б дозволяла забезпечити не тільки оперативність переговорів, але і конфіденційність передаваної по її каналах інформації.
Завдання створення подібної системи зв'язку з 1 грудня 1929 року було покладене на Оперативний відділ (далі – ОВ) Секретно-оперативного управління (далі – СОУ) ОДПУ, у складі якого для цього було утворене 4-е відділення. Саме цей підрозділ, крім забезпечення усіма видами зв'язку підрозділів ОДПУ та контролю телефонної мережі, прийняв на себе відповідальність за організацію і створення мережі міжміського високочастотного (далі – ВЧ) телефонного урядового зв'язку. Начальником відділення до 7 червня 1936 року був Іван Юрійович Лоренс. НКВС також не залишилось осторонь цього завдання, де у 1928 році за розпорядженням Сталіна була створена група секретного зв'язку.
Зв'язок називався ВЧ, тому що по проводах передавався струм високої частоти, модифікований звуковим сигналом від мембрани мікрофону телефонного апарату. Такий сигнал, як і сигнал радіозв'язку, не сприймався людським вухом без відповідної обробки, тому сприяв конфіденційності переговорів і не піддавався простому перехопленню, оскільки звичайним телефонним апаратом підслухати було неможливо.