Треба зупинити деміфологізацію. Нам потрібні нові міфи. Друзі, нам потрібно відтворити культуру, що відкриє нам красу, яка дасть нам можливість жити по-справжньому – так, як нам би хотілося. Нам потрібний світ більш усвідомлений, багатший образами. Подивіться на наші будинки, хоча б на ті, що розташовані в цьому районі, – красиві й добротні. На нових будинках уже немає балконів, прикрашених різьбленням. Сьогодні все робиться заради комфорту. Коли ми хочемо винайняти квартиру, то вже не запитуємо, чи є бібліотека або зала для малювання; нас цікавить метраж кухні чи ванної кімнати, тому що наша цивілізація – цивілізація ванних кімнат. Нас турбує, чи добре працює холодильник, тому що ми створили цивілізацію, де найважливіше – зберегти трохи холодної закуски.
Наших прадідів і прабабусь більше турбувало інше: чи достатньо освітлена зала, щоб писати картини, та чи є в будинку місце, де можна почитати книгу. Внаслідок демі-фологізації ми нічого не цінуємо, ніщо не є для нас справжньою цінністю. Прапори перестали бути прапорами, вони перетворилися для нас на оздоблену тканину. Ми профанізували наших героїв і наші символи. Ми аналізуємо життя і настанови Ісуса, намагаючись з’ясувати, чи не виникли вони через те, що він був закоханий у Марію Магдалину, чи, можливо, в Іуду. При такому підході, що не щадить нічого святого, ми залишаємося без дому, без родини, без батьківщини, без Бога, без Христа, без філософії.
Одна з проблем сучасності – самотність. Ми самотні і, немов загублений серед моря човен, з кожним днем усе більше ламаємося, підточуємося зсередини й ззовні, тому що ми втратили символи, втратили здатність йти слідом за великими, слідом за святими. Якби не залишилося жодної великої людини, жодного святого, то ми повинні були б їх придумати тут і зараз, щоб розповідати про них нашим учням, нашим дітям, новим поколінням, щоб вони могли йти дорогою життя з піднесеною головою. Нехай сьогодні немає Фермопіл, ми повинні їх вигадати й відтворити в нашій поезії, у нашій літературі. Нехай кожен знає, що це не просто скелі. Нехай кожен знає, де велике, а де мале, де глибоке, а де поверхове. Нехай кожен знає, що є духовні й моральні цінності, які важать набагато більше від того, що виміряється кількісно. Хоча сьогодні немає ані королів, ані святих, ми мусимо їх вигадати, щоб знову знайти почуття честі, властиве Сідові, всім відомому Сіду Завойовнику. Одного разу сам король встав перед ним навколішки: «О, Сіде! Я так багато грішив, наробив силу-силенну помилок!» На що Сід відповів: «О, пане, мій король не повинен ставати навколішки ні перед ким. Мого короля судитиме Бог, а не я». Безсумнівно, ця людина мала почуття честі.
Сьогодні ми судимо всіх і вся. Сьогодні ми не знаємо, хто такий король, не знаємо, що означає шанувати когось і йти за кимось, не знаємо навіть, що означає залишатися самим собою. Наші храми стоять порожні. Ми йдемо до храму, щоб почути слова про Бога, про безсмертя душі, про причини існування всього живого, а нам говорять про контрацепцію. Ми йдемо до психолога, щоб він допоміг нам дати раду нашим проблемам, а він говорить, що ми, напевно, закохані у свою бабусю. Кожен займається справами, які не належать до сфери його компетенції. Ус е це схоже на те, якби дерева раптово почали бігати, захлинаючись гавкотом, а на тілі собаки зненацька виросли б гілки з квітами. Все переплутане, скрізь мішанина.
Нам потрібні нові міфи, здатні ушляхетнити наші душі; нам потрібні нові, живі приклади. Потрібно, щоб з’явилося нове покоління людей, що буде кращим і добрішим. Нам варто знову помандрувати з Дон Кіхотом на лани Кастилії. Нам треба переконатися, що ми можемо перемагати велетнів і перетворювати їх на вітряки. Нам треба уявити себе поруч з Леонідом, почути його слова про бенкет із Плутоном, і відчути, що триста спартанців можуть встояти перед мільйонною армією персів. Нам потрібно знову спуститися з Гільгамешем на дно океану, щоб знайти там чарівну рослину безсмертя. Ми мусимо звернутися до глибин своєї душі, щоб зуміти відтворити нове суспільство, нову батьківщину, батьківщину людей кращих. Ми повинні зробити це заради дітей, і не тільки задля тих, які вже є, але й задля тих, що з’являться завтра. Це наш історичний обов’язок перед суспільством. Ми повинні відтворити Акрополь, знову звести «Верхнє Місто» із властивою йому красою, з його міфами, героями і святими. Втративши міфи, красу, святих і героїв, ми перестаємо бути людьми й перетворюємося на гуманоїдів. Ми повинні відчувати й уміти висловлювати нашу внутрішню віру. Людина відрізняється від тварини, й не тільки тим, що в неї немає хвоста. Людина відрізняється від тварини своєю вірою і внутрішнім життям. Людина відрізняється від тварини, тому що її очі наповнюються сльозами перед красою заходу сонця, тому що вона може прочитати вірші і передати їх іншим. Людина відрізняється від тварини, тому що розуміє музику й своїм виконанням може донести до інших її красу. Людина відрізняється від тварини, тому що крім сексу їй потрібна любов, і вона здатна любити всією душею. Людина відрізняється від тварини тим, що для неї честь вища, ніж сила, тим, що вона може допомогти слабкому підвестися. Людина відрізняється від тварини тим, що схиляє коліна не для того, щоб дотягтися до годівниці, а тому що вірить у Бога, у вищу силу, що перебуває в її серці, що звертається до неї із самої глибини душі: «Бог існує!»
Про людину
Потрібність доброчесних людей
Саме на цьому моральному аспекті, що випливає із внутрішньої чистої природи, із самого єства, наголошував у більшості своїх творів Платон і, понад двадцять сторіч потому, Кант та його наступники.
Жоден філософ цього не заперечував, жоден мислитель не ставив під сумнів таку потребу. Але після занепаду античного світу цю безперечну істину обумовлювали богословськими, політичними та соціальними, а то й просто економічними причинами.
З розвитком науки і механіки механістичне розуміння речей розповсюджується на метафізику, поступово затягуючи індивіда у трясовину – «культ процесів» і їх виникнення.
Таким чином, доброта і доброчесність, властиві людині, зумовлюються її релігією, родиною, географічним, расовим походженням і багато чим іншим, чим можна було б списати цілі сторінки з деталізованим переліком упереджень та спрощень.
Людство дало себе затуманити програмами й системами, формами, а не змістом. Оскільки етична платформа дала тріщину, люди вдаються до доволі утопічних формул рецептурного довідника, адже, уявивши зло як щось реальне, – яке вже не є простою відсутністю добра, а незаперечною присутністю, – люди впадають в екзорцизм усіх ґатунків, знеособлений у надіндивідуальному. Єство відступає на другий план, підпорядковуючись механізму, який гіпотетично, за допомогою конфесії чи розуму, має створити досконалу людину, виходячи з її власних недосконалостей.
Власне це намір звести кам’яну міцну й надійну стіну з глиняної цегли, у певному вигляді й порядку, сподіваючись, що «магія» сукупності змінить природу індивідуального та окремого і перетворить цеглу на камінь.
Духова масовість сторіччями передувала сучасним конвеєрам, бо, нехтуючи реальність, вважалося, що, згромаджуючи часткове з частковим, постане досконале доброчесне створіння, подібне до своїх попередників. Ба більше, допускалася еволюція форм, заснована на невдачах і успіхах досвіду. А найголовніше, що окрему особу було відтручено заради сукупності людей, які буцімто були чистим винаходом систем, людей, яким ті системи уможливлювали виживання за умови пристосування і втрати своєї особистості.