Отож, про село.
З енциклопедичного довідника «Полтавщина», стор. 277–278:
«Заїчинці (до XIX ст. Зайчинці) – село Семенівського району, центр сільської Ради народних депутатів, якій підпорядковані Бакумівка, Серединне, Тройняки.
Розташоване на лівому березі нижньої течії р. Хоролу, за 22 км від райцентру і залізничної станції Веселий Поділ.
У 1760 році предводитель дворянства Хорольського повіту Василь Родзянко мав у Заїчинцях 435 душ.
З 1781 року село хорольської сотні налічувало 142 хати, з 1787-го – 444 жителі. Синові В. Родзянка – Гаврилу належало 592 душі (треба розуміти, значно згодом. – В. Ч.). У 1863-му в селі був селітряний завод, ще через два роки – двокласне земське училище, пізніше – парафіяльна школа.
Радянську владу встановлено у 1918 році. У 1930 році виник перший колгосп «Перемога» (після війни – «Радянська Україна»): зерно, буряки, тваринництво, спеціалізація по вирощуванню насіння багаторічних трав. Є будинок побуту, середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, дитсадок, будинок культури, бібліотека (10 820 одиниць зберігання). Уродженцем с. Заїчинець є укр. письменник-гуморист В. Л. Чемерис. Гостюючи у Родзянка А. Г. у Веселоподільському маєтку, село 1845 року відвідав Т. Г. Шевченко, 1967 року споруджено пам’ятник В. І. Леніну».
Цікава статистика про динаміку населення с. Заїчинець за тим же довідником: 1787 рік – 444 жителі, 1859-й – 1157, 1863-й – 1090, 1885-й – 1229, 1900-й – 1368, 1910-й – 1329, 1990-й – 723 жителі.
Року 2004-го в райцентрі вийшов літературний альманах, що його уклали Євген Бутенко та Микола Зінченко (автор книжки «Фортеця над Сулою»), (щира дяка патріотам мого краю!) «Прозаїки та поети Семенівщини» – за сприяння голови Семенівської райдержадміністрації Віталія Назаренка та завідуючої районним народним музеєм Любові Мизанько. Так от, як свідчить В. К. Назаренко, «вдалося розшукати 31-го письменника і літераторів-земляків (15 прозаїків і 16 поетів), які в різні часи жили і працювали (і – народилися, додамо од себе) в районі, частина яких і нині проживає на рідній землі».
Членами Національної спілки письменників України (крім автора цих рядків) стали поети Василь Бондар, с. Бурбине (1923–1969), співак і поет, заслужений артист України Віктор Женченко (нині киянин), Іван Перепеляк, харків’янин, голова ради Харківської організації НСПУ – обидва з с. Оболонь, що на річці Крива Руда за 25 км від Семенівки, поет Микола Шудря (с. Паніванівка), Надія Супруненко (с. Новоселиця).
А ще на теренах району народилися, виросли, жили й працювали (а дехто й нині живе й працює) такі творці красного письменства:
• Євген Бутенко – багатолітній голова колгоспу, автор багатьох книг – сатира і гумор, роман, публіцистика, краєзнавство;
• Іван Василенко (с. Очеретувате) – кандидат технічних наук, краєзнавець;
• Олексій Жигаленко (с. Слюзівка) – автор книг народознавчого характеру;
• Іван Капустянський (с. Жовтневе) (1894–1939) – автор багатьох літературно-критичних праць про творчість С. Васильченка, Г. Сковороди, Л. Глібова, І. Франка, П. Панча, П. Тичини та інших, репресований за тоталітарних часів і знищений;
• Микола Корж (с. Оболонь) (1919–1985) – автор понад 200 праць краєзнавчої спрямованості;
• Іван Кравченко (с. Біляки) – автор книги дотепних народних оповідань, билиць і жартів «Спіймав батько зайця»;
• Леонід Павленко (селище Семенівка) – автор книги повістей, легенд, оповідань «Біла лілея»;
• Федір Рома (1918–1986) (с. Очеретувате) – автор книги «Мужніла молодість в боях»;
• Дем’ян Семенов, редактор районки в 1934–1936 рр., загинув у 1944 році, автор збірок оповідань «Гнів народу», повістей «Вызов брошен», «Пласти в огні» та нарисів;
• Петро Шевченко (с. Очеретувате) – автор спогадів про минуле;
• Іван Гилюк (народився на Поділлі, закінчив семенівську середню школу) – поет, автор збірок «Освідчення», «Осяяння»;
• Володимир Гладкий (с. Оболонь) – член полтавської спілки літераторів, поет, автор багатьох поезій та поем;
• Олексій Дудник (с. Вербки) – автор багатьох поетичних збірок;
• Микола Ляпаненко (с. Карпиха) – автор багатьох поезій і пісень;
• Олександр Мещерський (1822–1913) – автор поезії про село Веселий Поділ;
• Анатолій Пахомов, член Національної спілки журналістів, автор поетичної збірки «Удари серця»;
• Діас Письмак (с. Федорівка) (1940–1999) – поет і прозаїк, за життя так і не видав жодної збірки;
• Григорій Соколовський (с. Богданівка) – військовий редактор, поет;
• Клавдія Теряник (с. Іванівка) – поетеса, авторка збірки «Любові ластівка червона»;
• Іван Чепурний (с. Оболонь) (1962–2002) – поет. Автор збірки віршів «Торкаю нервом білий світ»;
Василь Шугало, поет, автор збірки «Неопалима купина»; є в ній зокрема й така поезія, присвячена нашим малим полтавським батьківщинам:
Тут згадується – і це зрозуміло, – поетова Дем’янівка, але таким же рідним, таким чудовим селом є для мене Заїчинці, як і для кожного його рідне село на нашій славній малій полтавській батьківщині. А решта… Решта не суть важливо. Гарно сказав Василь Шугало в одній із своїх поезій:
P. S. А ще ж у районі – с. Веселий Поділ – народився сам (САМ!!!) Леонід Глібов.
А ще раніше народився в селі Бакумівці (майже поруч з моїми Заїчинцями!) Думитрашко-Райч Тимофій Іванович – український поет середини XIX ст., автор збірника ліричних віршів «Бандура. Думи і пісні Тимофія Думитрашко-Райча. Випуск перший», 1858.
У районі у 1904 році вчителював у селі Брусове Степан Васильченко. Олесь Гончар працював кореспондентом семенівської райгазети «Розгорнутим фронтом» (1936), себто після навчання у Харківському технікумі журналістики проходив виробничу практику. І навіть видрукував у райгазеті чи не один з перших своїх віршів «Яблунька».
Ну, а решта… Решта, як писав Віктор Гилюк:
Так ось, село моє, як і зазначено в довіднику «Полтавщина», «розташоване на лівому березі нижньої течії р. Хоролу» – правої притоки Псла (басейн Дніпра), що тече Придніпровською низиною в межах Сумської та Полтавської областей. За даними УРЕ, довжина Хоролу 301 кілометр (в межах Полтавщини – 241 км).
У часи, коли половці шарпали руські землі, а русичі, як то зазначено у Володимира Мономаха, гнали половців за Хорол – він був тоді великою рікою з дуже швидкою водою, що так і неслася. (Назва Хоролу – слов’янська, і означає «швидкий».) За мого дитинства Хорол (звичайно ж, у нашому краї) майже заріс очеретами, перетворившись на ряд озер та плес. Принаймні в Семенівському районі, між селами Біляки – Заїчинці, Кривенки – Чаплинці–Бакумівка. І все ж по весні він ставав повноводим і буйним, широко розливався, підступаючи аж до перших хат села, і від нього тоді захищалися дамбою, як то трапилося по весні сорок першого. Траплялося й по війні. На території Семенівського району, поспішаючи до Псла, Хорол у нашому краї вигинається велетенським луком – у тому вигині і знаходиться моє село. Воно на півострові, в долині старого річища Хоролу. За багато віків Хорол не раз міняв русло, доки й не утворив долину, що в повінь заливається водами, а влітку можна в багатьох місцях перейти Хорол мілководдям, або очеретяними плавнями.
Отож, у долині старого річища й знаходяться Заїчинці, з усіх боків оточені Хоролом, його луками, плесами й озерами і, звичайно ж, очеретами. Чого-чого, а очеретів, розкішнихпрерозкішних, наче паліччя, тут завжди було задосить, а самі плавні в багатьох місцях були просто непроходимі.
З’являється в нашому селі Хорол зі сходу, збоку села Біляки, тече, оточений луками і плавнями, огинає село дугою по ходу сонця. На протилежному його березі, високому й горбистому, розташовані села Білогуби, Кривенки, Василівка, Чаплинці. Біля хутора Чаплинці Хорол знову припадає до Заїчинець, себто замикає петлю – там дерев’яний міст, єдиний в наших краях, через нього й веде дорога в Семенівку. Але за селом, за колгоспними фермами і садом, попід високою горою, Хорол повертає на захід і там, де він повертає, – єдиний сухопутний шлях із села – дві ґрунтівки, одна на Миргород, друга на Хорол-місто. А річка Хорол, повернувши на захід, тече далі попід селом Бакумівка, залишаючи наші, заїчинські володіння. Отож, село наше розташувалося на півострові, оточене плавнями, очеретами, луками, островами і з гори здається райським куточком у долині.