15
Адам був перший, кому Бог відкрився. Але він не знав, що Бог всюдисутній і знає все, тому й сховався від Бога і намагався спокутувати свій гріх перед ним, так ніби перед ним була людина. Тому Бог і був відкритий йому згідно з його поняттям, тобто: як не всюдисутній і такий, що не знає Адамового місця перебування і гріха. Адже Адам чув, або здавалося йому, ніби чує, що Бог гуляє по саду, кличе його і питає, де він, потім питає його з приводу його сором’язливості, чи не їв він від забороненого дерева. Адам не знав жодного іншого атрибута Бога, крім того, що Бог – творець усіх речей. Каїну Бог був відкритий також за його поняттям, тобто: як такий, що не знає людських справ. Та Каїнові для спокути свого гріха і не треба було мати більш вивищеного знання про Бога. Лаванові Бог відкрив себе як Бог Авраама, тому що він вірив, що всякий народ (natio) має свого особливого Бога («Буття», 31:29). Авраам також не знав, що Бог всюдисутній і передбачає всі речі. Бо, щойно він почув присуд содомітам, він попрохав Бога не приводити його до виконання, не довідавшись, чи всі гідні тієї покари. Авраам-бо говорить («Буття», 18:24): «Може, є п’ятдесят праведних у цьому місті». Й іншим Бог не відкривався тому ж. В уяві Авраама він-бо говорить [у вірші 21] так: «Зійду ж я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до мене… а як ні – то (справу) побачу». І божественне свідчення про Авраама («Буття», 18:19) нічого не містить, окрім одного послуху та того, що він своїх домашніх навчав справедливого й доброго, але воно не говорить, щоб він мав про Бога високу думку.
Мойсей також недостатньо розумів, що Бог всюдисутній і що всі людські дії спрямовуються тільки за його рішенням. І хоча Бог сказав йому («Вихід», 3:18), що ізраїльтяни будуть його слухатися, проте він має сумнів і заперечує («Вихід», 4:1): «Таж вони не повірять мені, і не послухають…» Тому і йому Бог був відкритий як байдужий до майбутніх людських дій і як такий, що не знає про них. Бо він дав йому два знамення і сказав («Вихід», 4:8): «І станеться, коли не повірять тобі, і не послухають голосу першої ознаки, то повірять голосу ознаки наступної. І станеться, коли вони не повірять також обом тим ознакам… то ти візьмеш води з Річки» і т. д. І справді, якби хто захотів без упередження розібрати міркування Мойсея, то явно побачив би, що думка Мойсея про Бога зводилася до того, що він – істота, що він завжди існував, існує і завжди буде існувати. Саме з цієї причини він і називає його іменем Єгова, яке гебрейською мовою виражає ці три часи існування
16
якзПотім він вірив і вчив, що ця істота (ens) так відрізняється від усіх інших істот, що жодне зображення якоїсь видимої речі не може її виразити; і що її не можна бачити, не так через невідповідність (rei repugnantiam), як через людську слабкість; і крім того, що вона з погляду могутності є істотою особливою або унікальною (unicum). Він припускав також, що є істоти, які (без сумніву, за велінням і наказом Бога) заступають місце Бога, тобто істот, яким Бог дав авторитет, право, і могуть керувати народами, піклуватись і дбати про них. Але про цю істоту, яку [гебреї] зобов’язані були шанувати, він учив, що вона є найвищим і верховним Богом, або (скористаюся гебрейським висловом) Богом Богів. Тому в «Пісні Виходу» (15:11) Мойсей сказав: «Хто подібний тобі серед богів, о Господи?», а Їтро (18:11): «Тепер я знаю, що Господь більший за всіх богів», тобто нарешті я змушений погодитися з Мойсеєм, що Єгова більший за всіх богів і володіє особливою могутністю. Але чи вірив Мойсей, що ці істоти, які заступають місце Бога, були ним створені? В цьому можна сумніватися, позаяк про творіння і їхній початок, наскільки нам відомо, він нічого не сказав. Крім того, він учив, що ця істота привела в порядок із хаосу цей видимий світ («Буття» 1:2) і вклала в природу насіння і, таким чином, над усім має верховне право і верховну могуть («Повторення Закону», 10:14, 15), і що за цим верховним своїм правом і могутністю вона обрала гебрейський народ (nationem) і певну країну (plagam) у світі («Повторення Закону», 4:19; 32:8, 9) тільки для себе. Решту ж народів і регіонів [істота] віддає піклуванню інших богів, нею поставлених, і тому вона називалася Богом Ізраїля і Богом Єрусалима («II книга Параліпоменон», 32:19).
Інші боги називалися богами інших народів, і з цієї причини юдеї вірили, що той регіон, який Бог обрав собі, вимагає особливого культу божества, цілком відмінного від культу інших регіонів, навіть більше: що саме він не може терпіти культу інших богів, властивого іншим регіонам; вірили, що ті народи, котрі асирійський цар переселив у землю юдеїв, шматуються левами, тому що вони не знали культу богів тієї землі («II книга Царів», 17:25, 26 тощо). Тому, на думку Абен-Езри, і Яків, коли захотів вирушити на батьківщину, сказав синам, щоб вони приготувалися до нового культу і залишили чужих богів, тобто культ богів тієї землі, в якій вони тоді перебували («Буття», 35:1, 2). Також і Давид, бажаючи сказати Саулові, що він через переслідування змушений жити поза вітчизною, сказав, що він від спадку Божого усунутий і відправлений на служіння до інших богів («І книга Самуїлова», 26:19). Нарешті, Мойсей вірив, що ця істота, або Бог, має своє місце мешкання на небесах («Повторення Закону», 33:27). Ця думка була найпоширенішою серед поган [Ethnicos], Якщо ми звернемо тепер увагу на одкровення, [які були дані] Мойсееві, то побачимо, що вони були пристосовані до цієї думки. Справді, оскільки він вірив, що природа Бога допускає ті стани, про які ми говорили, тобто: милосердя, прихильність тощо, то саме тому Бог і відкрився йому згідно з цією його думкою і під цими атрибутами («Вихід», 34:6, 7), де розповідається, яким чином Бог явився Мойсеєві, і Десять Заповідей («Вихід» 20:4, 5). Потім, у главі 33:18, розповідається, що Мойсей просив у Бога, щоб той дозволив йому бачити його.
Але оскільки Мойсей, як було вже сказано, ніякого образу Божого не сформував в умі (а Бог, як я вже показав, відкривався пророкам тільки в залежності від стану їхньої уяви), то саме тому ні в якому образі Бог і не явився йому. І це, кажу, трапилося тому, що образ Бога не піддавався уяві Мойсея. Хоч інші пророки, а саме: Ісая, Єзекіїль, Даниїл та інші, свідчать, що вони бачили Бога. З тієї причини Бог відповів Мойсею: «Ти не зможеш побачити лиця мого», – а оскільки Мойсей вірив, що Бог видимий, тобто що це по відношенню до божественної природи не містить у собі жодного протиріччя (бо інакше він і не просив би ні про що подібне), то Бог тому додає: «Бо людина не може побачити мене – і жити». Таким чином, він дає думці Мойсея відповідну підставу. Бо він говорить не те, що це містить у собі протиріччя стосовно божественної природи, як воно є насправді, але що це не може статися внаслідок людської слабкості.
Далі, щоб відкрити Мойсеєві, що ізраїльтяни через поклоніння тельцю (vitulum) стали схожими на решту народів, Бог говорить у «Виході» (33:2, 3), що він пошле ангела, тобто істоту, яка замість верховної істоти піклувалася б про ізраїльтян, бо сам він не хоче лишатися серед них. І, таким чином, для Мойсея нічого не лишалося, завдяки чому йому було б відомо, що ізраїльтяни миліші Богові, аніж решта народів. Бо і їх Бог також доручив піклуванню інших істот, або ангелів, як видно з вірша 16 тієї самої глави. Нарешті, оскільки вони вірили, що Бог перебуває на небі, саме тому Бог відкривався як такий, що сходить з неба на гору. І Мойсей також сходив на гору, щоб порозмовляти з Богом. Цього йому не треба було б робити, якби він міг однаково легко уявляти Бога, який перебуває всюди.
Ізраїльтяни майже нічого не знали про Бога, хоча він їм і відкрився. Це вони показали більш ніж достатньо, коли через кілька днів склали тельцю божественну шану і поклоніння й увірували, що він і є тим Богом, який вивів їх із Єгипту. І, звичайно ж, не слід вірити, що люди, які звикли до забобонів єгиптян, грубі, пригнічені жалюгідним рабством, хоч якось розважливо мислили про Бога, або що Мойсей навчив їх чогось іншого, крім способу життя. До того ж він учив не як філософ, який бажає домогтися, щоб вони зрештою керувалися свободою духу, але як законодавець, сподіваючись змусити їх жити добре під тиском сили Закону. Тому для них добра поведінка або справжнє життя, служіння Богові і любов до нього були радше рабством, аніж справжньою свободою, ласкою і даром Бога. Адже він наказував любити Бога і дотримуватися його Закону із вдячності до Бога за послані доброчинства (тобто звільнення з єгипетського рабства тощо). І потім, він лякає їх погрозами, на випадок, якщо вони відступлять від тих правил; і, навпаки, обіцяє численні блага, якщо вони збережуть їх. Отож він вчив їх таким же чином, як звичайно батьки вчать ще зовсім нерозумних дітей.