Богдан Хмельницький з полками (позначені булавами).
Малюнок ХVIII ст.
Самовидець говорить також про наїзд чигиринського підстарости Чаплинського на хутір Суботів, який належав Хмельницькому. Це ніби стало поштовхом до повстання. Ось як про це говорить літописець: «…натрапили на одного чоловіка, в якого відняли пасіку, яка всій землі Польській спричинила біди».[98] Власне, самовидець говорить про цей наїзд буквально двома фразами, не концентруючись на деталях. Для нього то був один із численних епізодів рейдерського захоплення чужої власності.
Заради об’єктивності Самовидець відзначав, що люди «на Україні», власне на Придніпров’ї, «жили обфито», заможно. Але їх обурювало те, що тепер треба було більше ділитися з державцями, ніж раніше. Тобто однією з важливих причин повстання Хмельницького стало намагання влади встановити більший контроль за козацьким регіоном і змусити козаків віддавати частину своїх прибутків
Автор наїзд на хутір Суботів трактує в аспекті правовому й економічному – як зазіхання представника влади на власність козака. Цей епізод губиться на фоні майже детективної розповіді про те, що король Владислав надав козакам якийсь привілей, але його приховала козацька старшина, зокрема Ілляш Ормянчик. Однак Хмельницький зумів викрасти цей документ у Ілляша й подався з ним на Запоріжжя, де підняв повстання.[99]
У міркуваннях Самовидця щодо причин Хмельниччини є чимало плутаного, суперечливого. Але то була одна з перших спроб раціонально обґрунтувати це питання, розглянувши комплекс причин.
Ставлення Самовидця до Хмельницького стримане. Він не прагне його героїзувати. Хоча на початку оповіді в кількох словах дає цьому діячу позитивну характеристику, відзначаючи, що той добре розумівся «в справах козацьких військових», був у «письмі біглий», а також брав участь у дипломатичних козацьких місіях.[100]
Одна з важливих причин стриманого ставлення Самовидця до Хмельницького – це те, що той став союзником татар. Адже літопис має антимусульманську спрямованість. Автор неодноразово демонструє несприйняття представників мусульманського світу (татар і турків). Він проти їхнього втручання в справи українські. Таке втручання, на його думку, веде до «спустошення християнства». Звідси осудливе ставлення літописця до козацьких гетьманів, що опиралися на допомогу невірних, зокрема Хмельницького.
Самовидець, описавши перемоги козацьких військ під проводом цього козацького вождя, говорить про масове покозачення, яке почало відбуватися на українських землях: «І так народ посполитий на Україні, почувши про поразки військ коронних та гетьманів, зараз же почав збиратися в полки – і не лише ті, які козаками були, але й ті, хто ніколи козацтва не знав».[101] Ця козацька лавина, говорить літописець, нищила все чуже: «…козацтво по різних містах розійшовшись, полковників, сотників собі понаставляли, і якщо десь знаходилася шляхта, слуги замкові, жиди і якісь міські урядники – усіх убивали, не щадили ані жінок і дітей їх, маєтки грабували, костели палили, обвалювали їх, ксьондзів убивали, двори й замки шляхетські, й двори жидівські пустошили, не лишаючи ні одного цілого. Рідко хто в тій крові на той час рук своїх не вмочив і того грабунку маєтностей не чинив».[102] Самовидець з почуттям болю описує нещастя, які впали на українські землі у часи Хмельниччини. Іноді, заради красного слова, йде на перебільшення. Та все ж намагається не відходити від фактів. Пише, що деякі заможні люди, аби уникнути бід, приставали до козаків. Що великі погроми козаки вчинили в таких містах, як Ніжин, Чернігів, Стародуб, Гомель, Немирів і Тульчин. При цьому шляхтичі часто видавали козакам євреїв, сподіваючись врятувати себе. Але, знищивши євреїв, козаки бралися до шляхтичів. Деякі євреї, аби врятувати себе, приймали православну віру. Самовидець констатує: «І так на Україні (мається на увазі Подніпров’я. – П. К.) жодного жида не лишилося, а жінки шляхетські стали козацькими жінками».[103]
Не оминає автор літопису злодіянь, які чинили на українських землях татарські орди. Говорячи про розгром шляхетського війська під Пилявцями, зазначає: «А багато з панів та шляхти у неволю пішли, інших же було багато вбито, бо орда не брала полону задля того, щоб не обтяжуватися…»[104] Говорив Самовидець і про погроми, вчинені козаками й татарами на Галичині, Волині, Поліссі, Холмщині.
«І хто може, – писав він, – порахувати ті численні збитки в людях, що орди позабирали, а маєтності козаки побрали, бо в той час не було милосердя серед народу людського».[105] При чому, зазначав літописець, жертвами в цих краях були не лише євреї і шляхтичі, а й прості люди: «Не лише жидів губили та шляхту, а й посполитим людям, що в тих краях жили, така ж біда була, багато з них у неволю пішли, а найбільше ремісники молоді, які собі голову голили по-польськи…» Описує Самовидець і жахливе мародерство, яке чинили козаки: «Костели римські пустошили, склепи з трунами відкопували, мертві тіла з гробів викидали і, обідравши їх, у тому одіянні ходили».[106]
Описуючи військові дії, що відбувалися на українських землях у 1649 р., зокрема бої під Збаражем і Зборовим, Самовидець знову звертає увагу, що «людей татари в неволю забрали, і козаки маєтності побрали, і міста значні спустіли».[107]
У Літописі загалом дається позитивна оцінка Переяславської ради. Самовидець з повагою говорить про московського царя. Це зрозуміло. Літописець, як і багато інших авторів того часу, стояв на позиціях роялізму. Він з повагою говорить про польського короля. Сприймає також московського царя як законного монарха. До того ж російський цар був православний, що в очах літописця піднімало рівень позитиву цього правителя.
Негативно літописець говорить і про молдавський похід Хмельницького в 1650 р., трактуючи його як такий, що був спрямований проти християн. Він вважає, що за часів Василія Лупу Молдавія (Волоська земля), де мешкали християни і де «Русь почала брати гору», стала жити багато й спокійно. Цьому позавидували татари, які хотіли зменшити кількість християн. І ось тоді хан кримський з гетьманом Хмельницьким несподівано зі всіма потугами козацькими й татарськими напали на Молдавію й знищили її.[108] Отже, цей похід козаків з татарами виглядає як звичайнісінька грабіжницька війна, здійснена проти православного люду. Єдиним виправданням може бути хіба що «сватання Хмельницького», який змусив Василя Лупу віддати дочку за сина Тимоша Хмельниченка.
Різкий осуд Самовидця союзу Хмельницького й татар звучить у оповіді про Берестецьку битву 1651 р. Про саму цю подію в літописі говориться мало. Сказано, що кримський хан відмовився воювати, покинувши козаків. І, відповідно, ті змушені були відступити. Літописець з іронією говорить про цю ситуацію: «А недоброю є дружба вовка з бараном, як і християнина з бусурманином».[109]
Самовидець, розповідаючи про інші події, не перестає твердити про шкідливість союзу козаків та ординців. Наприклад, розповідаючи про події 1652 р., говорить таке: «А гетьман Хмельницький, ставши під Кам’янцем-Подільським, багато шкоди спричинив: поза Львовом і по Волині, спустошивши краї й наповнивши ясиром орду, повернув до Чигирина й відпустив ординців».[110]
Сама ж війна Московії проти Речі Посполитої, яка почалася після Переяславської ради і в якій приймали участь козаки, подається як конфлікт, спричинений утисками православних – це ніби була ідейна, релігійна війна. Правда, Самовидець не забував нагадати, що козацька старшина під час Переяславської ради взяла «велику плату його царської величності соболями»,[111] а козацьке військо отримувало плату «копійками золотими».