Ну що, каструлю до бою! з посмішкою на веснянкуватому обличчі заявив рудий Андрюс і, обвівши всіх змовницьким поглядом, простягнув руку, схопив за горло пляшку бальзаму «Три девятки». Перевіримо свою вдачу?
Чарки наповнилися напоєм бурштинового кольору.
Рената роздала ручки й аркуші паперу, вирвані з кишенькового нотатника. Кожен написав щось на своєму аркуші, згорнув його і кинув у каструлю.
Ось тепер можна! Андрюс акуратно взявся за ніжку своєї чарочки. За удачу!
Присутні за столом «торкнулися» один одного поглядами і пригубили тягучий, міцний бальзам.
Я перша! заявила Інґрида і тут же витягнула з каструлі згорнутий папірець. Поклала його біля себе на стіл, не розгортаючи.
Потім уже витягли по фанту і Клаудіюс, і Вітас із Ренатою, й Андрюс, і Барбора.
У вітальні раптово стало тихо. Тільки годинник на стінці жартівливий, подарований Ренаті друзями шість років тому на повноліття, в якому стрілки рухалися порожнім циферблатом, а цифри, немов зірвавшись зі своїх місць, «лежали» внизу купою одна на одній, тільки цей годинник своїм цоканням не давав тиші нагоди стати абсолютною. Але й гості, хоч і затамували подих, але довго так всидіти не могли, і тому мить кімнатного затишшя була короткою, але вона встигла надати моменту хвилюючої врочистості.
Папірці зашелестіли. Хтось полегшено зітхнув. Здається, Андрюс.
Клас! захоплено прошепотіла Барбора.
Рената обернулася до Вітаса, який сидів поруч, і, всміхаючись, похитала грайливо головою.
Це, вона показала пальчиком на свій розгорнутий фант, твоє місто! А моє у тебе! Віддай!
Решта зі сміхотливим подивом в очах дивилися, як Рената та Вітас обмінялися фантами.
А ви що, різні написали? Барбора подалася вперед, намагаючись розгледіти, що ж там було написано на їхніх фантах.
Різні, але вони поруч! пояснила Рената. Несуттєво! Важливо, що удача нам усміхнулася! Я навіть не вірила!
Це ж ніяка не миттєва лотерея! махнув рукою рудий Андрюс. Ну й якби навіть я витягнув чужу мрію?! Мені вона не потрібна! Мені потрібна своя! Я б її повернув. В обмін на мою, певна річ!
На нашу! виправила його Барбора. А вам, вона зиркнула на Ренату та Вітаса, мабуть, ще зарано їхати! Рената хоче до Венеції, а він у Рим! Ви ще не «синхронізувалися», як ми, дівчина озирнулася на Андрюса.
Барбора взяла його фант, потім свій, підняла їх так, аби всім було видно. На обох різними почерками було написане одне і те саме слово «Париж».
Побачити Париж і померти! проспівала грайливо Інґрида.
Вмирати не обовязково, Барбора кинула на неї самовпевнений, трошки зарозумілий погляд. А ось приїхати, побачити і перемогти це так! І клімат там, до речі, набагато мякший, ніж у вашій улюбленій Англії!
А ми не до Англії, миролюбно відповів за свою подругу Клаудіюс. Ми до Лондона! А в Лондоні погода залежить від того, скільки у тебе на банківському рахунку грошей!
Ой, гадаю, що наша гуска вже готова! вигукнула Рената, справді вчасно згадавши про залишену в духовці страву. Я миттю!
Вона вийшла в кухню. Відчинила дверцята духової шафи з трохи потемнілого жаростійкого скла, зазирнула всередину. Тепла, смачна, ароматна хвиля зупинила її думки. І вже не думала Рената про Барбору, котра так любить встрявати в суперечки через дрібниці. Не думала і про свої з Вітасом суперечки про мету та сенс їхньої уявної мандрівки. Та й не важливе місто, в яке хочеш потрапити! Важливо розуміти, що сама подорож це і є життя. Та й подорож не закінчується, коли потрапляєш в місто своєї мрії та стаєш його щасливим жителем!
Рената натягнула на руки грубі кухонні рукавички, витягла з духовки деко з гусятницею, опустила його на плиту. Гуска була, без сумніву, готова! На дні духовки стояв зачинений чавунний казанок із ведераями.[2]
Варто було б твого діда до нас запросити! запропонував Андрюс, дивлячись на апетитну запечену птицю.
Звісно, закивала Рената, обовязково!
Чарки знову наповнилися бальзамом і стало їх тепер на одну більше для діда Йонаса.
У повітря кімнати, вже заповнене ароматом запеченої гуски, влився новий теплий кминний аромат ведераїв. І погляди друзів одразу ж втупилися в чавунець із картопляними ковбасками, що тільки-но зявився на столі.
Дід Йонас, зайшовши, відразу ж сів на вільне місце. Витягнув свої окуляри з кишені домашнього, мішкуватого піджака. Всадив на ніс і нахилився вперед, вирішивши ретельніше розгледіти головну страву вечері.