Всего за 149 руб. Купить полную версию
– Але капітане…
– Що «капітане»? Я не капітан. Я головлікар палати вбогих і криворуких. Саме час самому топитися.
– Капітане, можна хоч судно оглянути.
– Та що вже тепер оглядати. Всі, хто нам потрібен був, – тю-тю, витекли. Ручкою вам тільки, йолопам, помахали. На огляд півгодини.
Їм вистачило і десяти хвилин, щоб виявити притулок Риль.
Глава 2
Чоловіча рука міцно вчепилася в плече дівчини і, як цуцика, витягла на палубу.
Риль опинилася в оточенні похмурих фігур, закутаних у чорні плащі. Вони мовчки розглядали знахідку. Та ж, опинившись на палубі, що продувалася вітром, обхопила плечі, намагаючись зігрітися. Вигляд у неї був досить жалюгідним: мокра туніка прилипла до шкіри, майже нічого не приховуючи, босі ноги, вкриті гусячою шкірою, пританцьовували від холоду на місці, колись шикарні каштанові локони злиплися в паклю, на щоці красувалася велика подряпина. Обламані нігті і здерті в кров руки довершували образ жертви трагічних обставин. Навіть за дуже великого бажання прийняти її за злодійку було важко. Мабуть, це зрозуміли й незнайомці.
– Капітане, ми тут пасажира знайшли, точніше пасажирку, – відкинув капюшон один з них, відкриваючи молоде, чисто виголене обличчя з пронизливими блакитними очима.
Комір на капюшоні прокашлявся, з коробочки, підвішеної на край коміра, почувся вже знайомий дівчині голос: «Ви що там, налигалися, хвости оселедцеві? Які баби вам там ввижаються?»
Молодик почервонів і почав виправдовуватися: «Капітане, ми дійсно ба… дівчину знайшли. Вона на палубі ховалася».
Рація задумалася, а потім голосом капітана наказала: «Тягніть її сюди, та обережніше, а то притягнете мені невідомо кого на корабель. Хіба можна щось хороше знайти на цьому могильнику!»
Обличчя молодика посуворішало. Він окинув пильним поглядом Риль, намагаючись виявити в ній загрозу, несподівано зітхнув, зняв плащ і накинув їй на плечі.
У цей момент терпіння бурі закінчилося, і вона з подвоєною люттю накинулася на корабель. Перша ж хвиля дісталася до палуби, намагаючись змити з неї нахабних людців і вдосталь погратися з ними, а може, навіть отримати в своє вічне володіння.
Щастя було таким недовгим! Варто тільки було дівчині з насолодою закутатися в теплий плащ, вдихнути терпкий чоловічий запах, як щось різко штовхнуло її в груди, виливши на неї тонни води, і потягли по палубі.
Риль відчайдушно замахала руками, намагаючись зачепитися за що-небудь, щоб не бути змитою за борт. Марно! Під пальцями відчувалося лише повітря.
Раптово чиясь рука вхопила її за комір і висмикнула з потоків води. Кашляючи і тремтячи під сильними поривами вітру в мокрому наскрізь одязі, Риль мало що розуміла з того, що відбувалося. Палуба сказилася під її ногами, і лише жорстка хватка чоловіка не давала дівчині втратити рівновагу.
– Стає небезпечно. Ходімо. Більше ми тут нічого не знайдемо, – долинули голоси крізь шум.
«Втопити мене вирішили, не інакше!» – майнула панічна думка, коли Риль потягли на борт. Дівчина забилася – марно, чоловік обхопив її за талію і легко підняв над бортом. Переляканий зойк, і вона стрімко заковзала по величезній трубі вниз.
Одним кінцем труба кріпилася до борту корабля, другим йшла прямо в воду. Її рятівники або викрадачі, розберемося пізніше, припливли на смішному підводному кораблику. Довга, схожа на змію, яка щойно пообідала, штуковина висіла під водою. Прозора труба йшла прямо в її черево. На тому кінці дівчину зловили, поставили на ноги і мовчки, контролюючи кожен рух, повели коридором.
Провідник штовхнув Риль в крихітну комірчину, замкнув за нею двері. Камера була близько метра в довжину і стільки ж в ширину. Більшу частину займав тапчан, на який і сіла дівчина, підібгавши під себе ноги, щоб хоч якось зігрітися. Плащ остаточно промок, втома брала своє, і Риль занурилася в якусь дивну дрімоту. Крізь заціпеніння вона почула, як повертається замок у дверях, але сил отямитися не було. Її потрусили, гукнули, потім просто підняли на руки і кудись понесли.
Яскраве світло різонуло очі. Дівчину опустили на стілець, що стояв у центрі круглої з низькою стелею кімнати, трохи притримали, коли вона стала завалюватися на бік.
– Хто ти і що ти робила на кораблі Аграли?
Риль зіщулилася. Близько десятка чоловіків, одягнених в однакову чорну з синіми смужками на рукавах і комірі форму, пильно розглядали її.
– Та що з нею говорити? – тут же підскочив один з них, сережка у вигляді срібного півмісяця хитнулася в такт. – Катувати треба! Ви на її обличчя подивіться! Відразу видно – продажна тварюка. Придавити, та й край.
– Заспокойся, Харзере, тобі слово не давали, – поставив його на місце капітан. Риль одразу впізнала його за голосом, та й вишитий якір на плечі кітеля не залишав сумнівів, хто перед нею. – Ти можеш говорити? Можеш пояснити свою присутність на кораблі Аграли?
Риль знизала плечима. Правда була занадто неймовірною і небезпечною, щоб її викладати, не знаючи, якою мастю грає противник. Але ж щось шукали вони на тому кораблі? А може, не що, а кого? Версія не гірша за інші, чому б і ні.
– А що ви там робили? Шукали когось?
Наступної миті Риль опинилася в повітрі, а рука Харзера міцно стискала її горло.
– Відповідай, де вона, тварюко! Поки я з тебе все твоє чаклунство не видушив. Почну кишки випускати, одразу заговориш, – кричав він їй в обличчя, не перестаючи стискати пальці.
Риль вже не сипіла і не намагалася розчепити залізні пальці зі свого горла, вона покірно повисла на руці цього божевільного. Світ втратив свою різкість, навіть голос мучителя затих.
Раптово хватка зникла, і Риль з усього маху впала на підлогу. Цілюще повітря наповнило легені.
– Я останній раз тебе попереджаю, твоя високосте, ще раз втрутишся, і ти у мене своїм ходом за нами підеш, і плювати мені, яке в тебе походження.
– Найвище, – буркнув Харзер, піднімаючись з підлоги. На дівчину він не дивився. – Добре. Але я доповім, куди слід, що ти панькаєшся з темними, капітане.
– Та хоч намалюй, головне – не заважай, – беззлобно відмахнувся той.
Риль за час їх суперечки трохи прийшла до тями, перестала хрипіти і розкривати рот, як викинута на берег риба.
Всередині неї все клекотіло від злості. Нехай він хоч тричі високість, душити її нікому не дозволено. До того ж зараз багато що залежить від того, як вона себе поведе – залишиться тремтячою переляканою дівчинкою чи…
Риль встала і попрямувала до дверей. Двоє матросів тут же заблокували їй дорогу. Мовчки повернулася, демонстративно взяла стілець, приставила до стіни, сіла, насунувши на голову капюшон. Все, вона втомилася, замерзла і, здається, захворіла, і плювати їй на цей допит. Відповідати на питання душителя вона не збирається.
– Я так розумію, співпрацювати ти відмовляєшся, – присів поруч з нею навпочіпки капітан, – і що нам треба зробити, щоб це виправити?
– Капітане! – обурено завив Харзер.
– Замовкни, – гаркнув той, остаточно виходячи з себе.
– Гарячий чай, карта, сухий одяг і душ, – сиплим голосом відповіла Риль.
– І все? – здивувався капітан. – Я був упевнений, що ти забажаєш як мінімум половину королівської скарбниці.
– А що, у короля пристойна скарбниця? – зацікавилася дівчина.
– Не те слово, – посміхнувся капітан, – він готовий віддати все, що завгодно, за повернення дочки. Чай зараз принесуть, карта тут. Душ і одяг будуть пізніше. Усе?
– Поки – так, – кивнула, – до скарбниці повернемося пізніше, – і не без задоволення почула, як збоку заскреготав зубами від люті Харзер.
Для того щоб підійти до столу, довелося зібрати залишки сил. Невже вона дійсно захворіла? Як невчасно!
Риль кинула уважний погляд на розкладену карту. Задумливо провела пальцем по лініях материків, намалювала карлючку на блакитному плямі океану. Поруч хтось поставив паруючий кухоль з темно-коричневим напоєм. Пахло смачно, але абсолютно незнайомо. На жаль, довгоочікуваний напій їй поки не доступний, хіба що зробити маленький ковток на пробу. Все одно доведеться переходити на місцеву їжу і воду, а це можна буде зробити тільки якщо пробувати.