І на радощах, що небеса ощасливили його Соломонією, велів в усіх московських церквах в усі тамтешні дзвони радісно дзвонити, а жебракам щедро давати милостиню, аби молилися за здравіє Василія та Соломонії…
Соломонія таки принесла Василеві оберемок щастя, але стільки ж (якщо не більше) й нещастя. І матиме Василій клопіт із нею превеликий, але…
Але – згодом, а поки що він із нею, наче Адам із Євою, в раю-едемі розкошує.
І слухають вони Сирін – птаху райську, яка має людський вигляд, а співом своїм бере в полон, і людина тоді відчуває неймовірну радість.
Щоправда, тільки щасливі та радісні люди можуть чути чарівний спів Сирін. Ось тільки заковика: зникає цей птах так само швидко, як слава та успіх…
Частина перша
Вигнання княгині Соломонії
І шлюб із першою жоною Соломонією Сабуровою у Василія III, попри бурхливу радість перших років спільного життя, врешті-решт, виявиться таким, якого князь аж ніяк не чекав – невдалим. І причини того були вагомими: за 20 (двадцять!) років спільного з нею життя і любощів у них так і не з’явилися діти. Бодай одне – спадкоємець…
Великий князь і велика княгиня, занепокоєні відсутністю нащадка, до чого тільки не вдавалися: постійно їздили на богомілля, прикладалися до всіх чудотворних ікон Русі, але все було марно. Чомусь Господь не посилав їм спадкоємця – за які такі гріхи? Не інакше, як Соломонія чимось не догодила Всевишньому. І тоді Василій III таки зважився на нечуване – розлучення.
Як підкреслювалось і наголошувалось: із причини «неплодства» княгині.
За М. Карамзіним
«Тогда великий князь, свободный от дел воинских, занимался важным делом семейственным, тесно связанным с государственною пользою. Он был уже двадцать лет супругом, не имея детей, следственно и надежды иметь их. Отец с удовольствием видит наследника в сыне: таков устав природы; но братья не столь близки к сердцу, и Василиевы не оказывали ни великих свойств душевных, ни искренней привязанности к старейшему, более опасаясь его как государя, нежели любя как единокровного. Современный летописец повествует, что великий князь, едучи однажды на позлащенной колеснице, вне города, увидел на дереве птичье гнездо, заплакал и сказал: «Птицы счастливее меня: у них есть дети!» После он также со слезами говорил боярам: «Кто будет моим и русского царства наследником? братья ли, которые не умеют править и своими уделами?» Бояре ответствовали: «Государь! неплодную смоковницу посекают: на ее месте садят иную в вертограде». Не только придворные угодники, но и ревностные друзья отечества могли советовать Василию, чтобы он развелся с Соломониею, обвиняемою в неплодии, и новым супружеством даровал наследника престолу. Следуя их мнению и желая быть отцом, государь решился на дело жестокое в смысле нравственности: немилосердно отвергнуть от своего ложа невинную, добродетельную супругу, которая двадцать лет жила единственно для его счастия, предать ее в жертву горести, стыду, отчаянию нарушить святой устав любви и благодарности. Если митрополит Даниил, снисходительный, уклончивый, внимательный к миру более, нежели к духу, согласно с великокняжеским синклитом признал намерение Василиево законным или еще похвальным, то нашлись и духовные, и миряне, которые смело сказали государю, что оно противно совести и церкви. В числе их был пустынный инок Вассиан, сын князя литовского Ивана Юрьевича Патрикеева, и сам некогда знатнейший боярин, вместе с отцом в 1499 году неволею постриженный в монахи за усердие к юному великому князю, несчастному Димитрию. Сей муж уподоблялся, как пишут, древнему святому Антонию: его заключили в Волоколамском монастыре, коего иноки любили угождать мирской власти; а престарелого воеводу, князя Симеона Курбского, завоевателя земли Югорской, строгого постника и христианина, удалили от двора: ибо он также ревностно вступался за права Соломонии. Самые простолюдины – одни по естественной жалости, другие по Номоканону – осуждали Василия».
Бездітність монархів на Русі була не таким уже й рідкісним явищем, а отже, проблемою з проблем.
Бездітним виявиться і син Івана Грозного Федір Іванович – йому судитиметься увійти в історію останнім представником династії Рюриковичів. Федора Івановича ще називали (не без підстав) «блаженним». По смерті свого батька Івана IV виявився його єдиним спадкоємцем, тому й став царем Русі. Хоча сам Грозний називав його «постником и молчальником», «более для кельи, нежели для власти державной рожденным» – між іншим, сам же такого сина й породив.
Федір був «росту малого, дрябл телом, лицом бледен; всегда улыбался, но без живости; двигался медленно, ходил неровным шагом от слабости в ногах; одним словом, изъявлял в себе преждевременное изнеможение сил естественных и душевных».
Польський посол тих років писав про руського царя:
«Хотя про него говорили, что у него ума не много, но я увидел, как из собственного наблюдения, так и из слов других, что у него вовсе его нет».
Федір тільки значився царем, а фактично всіма державними справами тоді заправляв Годунов. А щодо Федора, то він цілком і повністю віддавався своїм дивацтвам: «Простой, тихий, чрезвычайно набожный (це й зіграє з ним злий жарт. – В. Ч.), очень ласковый и милостивый царь. Вставал около четырех часов утра и весь день проводил в молениях, службах, ласковых беседах с боярами и в нежном ворковании с супругой. Любил царь вкусно и сытно поесть. После обеда отдыхал три или два часа – меньше в том случае, если ходил в баню или отправлялся смотреть кулачные бои. Вечера проводил с шутами, карлами и карлицами. После ужина молился перед сном и умиротворенный отходил ко сну».
Він був настільки релігійним, що вважав подружні стосунки гріховними. І як результат – помер бездітним 1598 р. З його смертю на троні московському урвалася династія Рюриковичів, яка правила Руською державою 736 років, починаючи від легендарного Рюрика.
8 куль і 106 шабельних ударів – на двох, – що буває, коли королева виявиться безплідною
Вставна новела
Це трапилося 1903 р. у Белграді.
Спадкоємець сербського престолу Александар Обренович (син короля Милана і королеви Наталії), ставши королем (батько-король зрікся престолу на користь сина) того року одружився. Все б нічого – не може король на троні бути холостим, але Александар оженився зі скандалом – ледь чи не на всю Європу, не кажучи вже про своє королівство. Адже претендентка на королівське серце й руку (її звали Драга) аж ніяк не могла стати дружиною монарха. Що з того, що Драга була вродливицею, вдатною на розум, успішно музичила, вільно спілкувалася французькою, а на довершення до всього ще й писала вірші та оповідання, публікуючи їх у сербській пресі. Що з того, адже Драга була простого роду (онука хліботорговця), а така простолюдинка не могла стати жоною монарха і королевою. Окрім того, вже була вдовою (чоловік її помер). І до всього була аж на 15 років старшою за молодого короля!
Яким зіллям вона обпоїла королевича, який щойно королем став? Якими чарами зачарувала? Не інакше, як відьомськими…
Тож і не дивно, що намір Александара одружитися з такою всіх обурив. Проти його забаганки виступили батьки Александара, міністри, чиновники і генерали.
І навіть правлячі династії Європи були шоковані наміром Александара. Батько Александара, екс-монарх Милан, зробив кілька спроб відрадити сина од такого женіння на простолюдинці, але той затявся на своєму. Тоді батько вирішив скинути сина з престолу і для цього почав готувати переворот, але син поспішив оголосити батька поза законом і дозволив будь-якому «чесному сербу» розстріляти його на місці! Батькові довелося тікати з Сербії. Не винісши душевних переживань, екс-монарх помер, а синок його тим часом одружився з Драгою та поспішив оголосити її королевою усіх сербів.