Ну ти даєш! зашепотів Макс. Хіба не знаєш, що Буцефал зранку не в гуморі?
Дмитро не відповів. Звичайно, він це знає.
Тюхтій, змахнув рукою Макс.
А тобі лише позубоскалити, буркнув Дмитро і виклав на стіл кілька зошитів.
Макс, з виглядом ображеної чесноти, приклав руки до грудей.
Я само милосердя. Не переймайся. Зараз Олечка Павлишина ще більше отримає.
Немов у відповідь на його слова, двері відчинились і до кабінету забігла Олечка. Рожевощока і перелякана.
Петро Олексійович, я
Що, Олю?! Що знову?! голосом мученика обізвався зі свого кутка викладач.
Вибачте, я запізнилась!
Я помітив це, Олечко. А ще я помітив, що ви запізнюєтесь з істинно німецькою пунктуальністю! Просто геніально запізнюєтесь на чверть години кожного дня. Меншого ви просто не можете собі дозволити! Я, здається, скоро почну вдаватись до заходів!
Але, Петро Олексійович
Ніяких «але», Олю. Ідіть на своє місце. Від завтрашнього дня запізнення більш як на три хвилини буду карати з середньовічною жорстокістю. Тебе, Міщенко, це теж стосується!
Оля, ще більш рожевощока, аніж хвилину тому, пішла до свого столу, намагаючись не помічати сяючих посмішок одногрупників. Хоча могла б звикнути. Вистава, яка мала місце щойно, проходила без перерв і значних змін сценарію протягом багатьох місяців.
Дмитро зітхнув і зручніше примостився, намагаючись стати непомітним для Буцефала. І потерпів цілковите фіаско.
Пане Міщенко, не бажаєте розповісти нам тему домашнього завдання?
Дмитро мужньо витримав Максове поплескування по плечу, після чого поплентався до дошки.
Отже, що ви можете повідомити нам про внутрішню політику великого гетьмана після підписання трактату у Зборові? Буцефал не говорив, він смакував слова.
Суд, вирок і страта не зайняли більше трьох хвилин. Буцефал з задоволенням вліпив Дмитру двійку і, дивлячись поверх своїх окулярів, сказав:
Просто феноменальна недбалість. Ви, молодий чоловіче, вперто ігноруєте мене і мій предмет. І не який-небудь предмет, а історію! Те минуле, без якого немає майбутнього. Адже ще древні казали Буцефал посипав латиною, і Дмитро відверто занудьгував.
А для вас, я бачу, мої слова лише пустий звук? лиховісно притишив голос Петро Олексійович. Під час заліку я знайду можливість продемонструвати, що ви чините не зовсім пристойно.
Дмитро відчув, що з нього досить.
Послухайте, Петре Олексійовичу, а ви не перебільшуєте значення вашого предмету у моєму наступному житті?
Що? глипнув очима Буцефал, замовкнувши на півслові.
Я маю на увазі той факт, що на дворі XXI сторіччя. А гетьман Хмельницький і його політика це лише порох на архівних полицях. Я розумію, що історію потрібно знати, але ставитись до неї як до фетишу не надто розумно.
До фетишу?! вражено прошепотів Буцефал.
Саме це я мав на увазі. Тож чи не краще мені, як людині, котра готується стати інженером-програмістом, звернути свою увагу на більш актуальні речі?
Буцефал від несподіванки навіть зняв окуляри.
Але Як ви смієте?! промимрив він.
Дмитро змахнув рукою і пішов на своє місце.
Я й не сподівався на ваше розуміння.
Ох і пожалкуєте ви про свої слова і недбале ставлення до історичної науки, молодий чоловіче! зарипів за спиною голос Буцефала.
Якби ж Дмитро міг знати, що чує цієї миті справжнє пророцтво!
Розділ 2
14.30 03 жовтня 2017 р. Україна. м. Дніпро
Все розпочалось за годину до закінчення пар. Саме у той момент, коли Дмитро сидів за монітором у компютерному класі й заглибився у цифрові джунглі мови для програмування під назвою C#. Поряд, щось мугикаючи собі під ніс, трудився за монітором свого компютера Макс.
Тоді й прийшло повідомлення. На Фейсбук.
Дмитро клацнув «мишкою» на ярлику нового повідомлення, виводячи його на екран.
«Привіт. Нам потрібно зустрітись».
Дмитро поглянув на сторінку дописувача фото відсутнє, імя Іван Іваненко ні про що не говорить. Якась маячня. Невже хтось з однокашників вирішив зайнятись дурними жартами? Ну, так легко його не візьмеш.
«Я вже зустрічаюсь з чарівною дівчиною. І не надто полюбляю таємничих незнайомців».
Дмитро натиснув клавішу «Enter» для відправки повідомлення і почав потай спостерігати за присутніми у кабінеті. Хто ж почне клацати клавіатурою? Клацали двоє Андрій Петренко і Макс. Кандидатуру Петренка Дмитро відкинув одразу цей худий, немов велосипед, «ботан» про почуття гумору знав не більше, аніж вчені про поверхню Марса. Макс, точно він! Зареєструвався під новим «ніком» і блазнює. Користується тим, що з одного робочого місця важко побачити те, що робиться на моніторі іншого. Дмитро відкрив вікно повідомлень до Макса і заклацав клавішами: