Всего за 105 руб. Купить полную версию
Шоколадний сандей, сказав він темношкірому офіціанту.
Ще щось? Булочку із беконом?
Гаразд.
Булочки йому засмакували, і він ковтнув цілих чотири, а потім ще подвійний шоколадний десерт і аж тоді відчув приємне полегшення. Кинувши оком на прапорці, шкіряні вимпели і плакати дівчат, які рясно вкривали стіни, він вийшов і почимчикував далі по Нассау-стрит, заклавши руки в кишені. Поступово він почав розрізняти старшокурсників від вступників, хоча першокурсникам належало ходити в уборах лише з понеділка. Були й такі, хто аж занадто напоказ вдавали тутешніх (то, вочевидь, були першокурсники). Новачки прибували із кожним поїздом, їх одразу поглинав натовп у білих костюмах, без капелюхів і навантажений книжками. Здавалося, єдина функція цієї юрби сновигати вгору і вниз вулицею, випускаючи завіси сигаретного диму. Десь до обіду Еморі усвідомив, що тепер новоприбулі дивляться на нього як на випускника. Він відчайдушно намагався виглядати загадково-значливим і водночас скептичним: після детального аналізу довколишніх облич такий вираз здавався йому найбільш доречним.
О пятій годині він відчув настирливу потребу обмовитись із кимсь. Він завернув додому, щоб подивитись, чи хтось уже приїхав. Піднявся хисткими сходами, потім ретельно оглянув кімнату: намагатись причепурити її якось, окрім як прапорцями і знімками дикої природи, годі було й сподіватися. Хтось постукав у двері.
Заходьте!
У дверях зявилось довгасте обличчя із сірими очима і компанійською посмішкою.
Молоток є?
Ні, вибач. Може, у господині щось таке є?
Незнайомець зайшов до кімнати.
То ти мешканець цього притулку?
Еморі ствердно кивнув.
Це страхітливий хлів та ще й за такі гроші!
Еморі не міг не погодитись.
Я оце думав переїхати до кампусу, сказав він, але, кажуть, там мало першокурсників, і вони якісь лякливі. Та й що там робити? Хіба що вчитись.
Сіроокий вирішив зазнайомитись.
Мене звати Голідей.
Блейн.
Вони потисли один одному руки. Еморі посміхнувся:
Де ти готувався?
В Андовері, а ти?
У Сент-Реджисі.
Справді? В мене там кузен вчився.
Вони трохи поговорили про кузена, а потім Голідей сказав, що зустрічається з братом о шостій, щоб повечеряти.
Приєднуйся, перекусимо разом.
Гаразд.
Отак Еморі й познайомився із Берном Голідеєм (сіроокого звали Керрі) протягом скромного обіду, що складався із рідкої зупи і блідих овочів. Вони почали розглядати інших першокурсників (ті сиділи або невеликими групками і виглядали доволі скуто, або більшими компаніями і почувались, ніби у себе вдома).
Кажуть, університетська їдальня препогана, сказав Еморі.
Є такі чутки. У всякому разі, однаково треба платити, зїси ти там щось чи ні.
Це ж паскудство!
Ошуканство!
У Принстоні доведеться все ковтати на першому курсі. Майже як у школі.
Еморі погодився.
Але справжнє життя таки тут, наполягав він. Я б не вступив у Єль навіть за мільйон.
І я теж.
Ти вже знаєш, чим будеш займатись? запитав Еморі в Керрі.
Я ще ні. Берн хоче працювати у «Принці». Знаєш, є така щоденна університетська газета?
Так, знаю.
А ти щось для себе обрав?
Загалом, так. Хочу спробувати грати за команду першого курсу.
А ти грав у Сент-Реджисі?
Трохи, додав Еморі з удаваною скромністю, але я так жахливо схуд, ганяв до знемоги.
Ти зовсім не худий.
Я був доволі моцний минулої осені.
Он як!
Після вечері вони пішли в кіно, Еморі із захопленням прислухався до дотепних коментарів хлопця, який сидів попереду, а також до диких вигуків, що лунали в залі.
Йуху!
«Мій любий ти такий міцний і сильний, але такий ніжний»
У клінч![4]
У клінч давай, у клінч!
Цілуй, цілуй її швидше!
А-а-а-а!
Якась компанія почала горлати «Біля моря», і всі із запалом їх підтримали. І враз усе перетворилось на суцільну какофонію під тупіт ніг, а далі на безкінечний недоладний спів:
О-о-о-о!
Працює люба на заводі,
Варить мармелад.
І все було б гаразд,
Але мене, кохана, не дури,
бо знає кожен з нас,
Всю нічку довгу мармелад не вариш ти.
О-о-о-о!
Виходячи із кінотеатру в тисняві натовпу, вони кидали і ловили на собі допитливі погляди. Еморі вирішив, що треба поводитися так, як поводили себе старшокурсники у передньому ряду: закинувши руки на спинки крісел, уїдливо і гостро, але водночас із домішкою поблажливості, коментувати фільм.