Дзижчання зупинилося. Маріон отримала гарно упаковані стрічки волосся та готові смужки ламінованого.
Рух на вулиці вже зупинився, і лише десь далеко чувся гул відпочиваючих на терасі людей. Не було видно груп хлопців-іммігрантів або псів Ламберта. Маріон не прислухалася до порад Алли, вона не хотіла посилювати міри безпеки, бо так вона постійно відчувала б на собі батьків погляд. У той самий момент, як вона вирішила, щоб Аніта почала збирати докази проти клану для того, щоб його потім шантажувати, витиснути зі справ і контролювати його територію, її погляд був гостріший за звірячі ікла.
На верхньому куті монітору починалися бокові повідомлення про непрочитану пошту: всі за останній тиждень, всі від клієнтів. Почуття тиснули на груди. Норма відклала мамин ноутбук, бо знала, що весь завал сміття перукарні вивалиться перед нею, як тільки вона сяде за нього. Але все ж таки вона була задоволена, бо цей ящик залишився від мами і ніхто інший туди не залазив, бо тітка не знала маминого пароля «Елізабет Сіддал».
Норма увійшла на мамин електронний рахунок. Остання операція була покупкою у продуктовому магазині за день до поїздки до Тайланду. Орендна плата за травень була зроблена ще до подорожі, і на рахунку залишилося двісті п’ятдесят євро. Нормі ніщо не здалося дивним, єдине, що вона зрозуміла, що окрім плати за мамину весняну поїздку з нього вже місяцями не сплачувалися витрати кредитної картки і до поїздки мама не знімала великі суми грошей. Норма спробувала порахувати. Розходи на поїздку перевищували мамину зарплатню. Невже вона взяла позику, про яку не розповіла дочці? Дані банківського рахунку ні на що подібне не вказували.
Історія браузеру була почищена. Серед відправлених листів були лише повідомлення до Маріон, але вони були тільки про заброньований час та робочі зміни. Норма почала досліджувати фейсбук-сторінку перукарні, на якій мама була модератором під іменем Аніта Елізабет.
Акаунт був створений весною, і вона користувалася ним лише для роботи, а всі друзі, за включенням Маріон, були клієнтами. Норма запалила цигарку і міркувала. Ще за декілька годин до рейсу в Тайланд мама підтверджувала час для клієнток. Навіщо вона б це робила, коли планувала вкоротити собі життя?
Повідомлення про непрочитані листи дратували Норму і заважали її роздумам. Вона відключила Інтернет у комп’ютері та у своєму телефоні. Мама вже ніколи не буде онлайн, і за її рослинами вже не треба було доглядати, від цього залишилася лише записка-нагадування на екрані.
Норма поставила фіалку на прилавок і сказала, що вона не вміє доглядати за рослинами. Під її опікою вони просто помирають.
– Це квіти Аніти.
Флористка не чула про долю своєї постійної клієнтки. Їй було лише відомо, що хтось стрибнув під потяг, коли вона була в подорожі на південь, але не знала, що то була Аніта. Жінка присіла та зітхнула. Норма почекала, давши їй час усвідомити, що трапилося, а потім представила увесь вміст маминого балкону.
– Мамі було важливо посадити цей хвойний кущ на задньому дворі.
– Його ще можна пересаджувати, – відповіла флористка.
– Тоді посадіть його поки де-небудь.
Жінка уважно подивилася на рослини: вони були рідкісними для цих широт. Ставши старшою, мама захопилася догляданням внутрішнього дворику їхнього будинку і зробила його охайним. Кущ мигдалю був подарунком від вдячного клієнта незадовго до Тайланду. Норма вже збиралася йти, коли продавщиця дістала щось з-під прилавку.
– Аніта залишила тут свій запасний ключ.
Жінка дала Нормі товстий конверт. Він був запечатаний і зверху нічого не було написано.
– А мама так часто робила?
– Завжди, коли відправлялася у поїздки.
Норма не розуміла. Запасний ключ був у неї, а інший мама мала тримати на роботі.
Вона розірвала конверт. У середині ключа не було. Там була флешка та картка пам’яті.
На екрані мерехтіла відкрита валіза з накиданими до неї речами. Мама тримала камеру в руках і не могла встояти на місці, вона ходила навколо, всюди знімаючи різноманітну пилюку. Норма помітила пакет баранячого філе. Суміш спецій «Гарам масала», мигдаль. Остання спільна вечеря. Відео на картці пам’яті було зняте до того, як мама відправилася у подорож наступного дня. Екран почав дрижати і так сліпив, що очі почали боліти. Норма відвернулася та прочистила горло вином, проштовхнувши ком вниз. Вона шукала мамині послання в неправильних місцях, уявляла, що вона написала дочці, але справа у тому, що мама не була «писемною» людиною. Вона пояснювала речі, коли дзвонила, при зустрічі, у бесіді. Норма мала це збагнути раніше.
«Почавши все це минулого року, я не могла передбачити, до чого воно приведе. Тримаючи камеру в руках перший раз, я думала задокументувати речі, які твоя бабуся могла б пам’ятати. Заради тебе. Але вийшло інакше. Закінчилося тим, що я поїхала в розвідувальну подорож, події якої мали непередбачувані повороти. Сподіваюся, що зможу зібрати достатньо мужності, щоб все прояснити. Якщо у мене не вийде, то в Банкоку я дам тобі ці відеозаписи. Я безумовно дуже хвилююся. Я вже дуже близько і мій настрій, наче у переддень свята».
Мама була збуджена, і вона не залишала побажань усього найкращого Нормі, тому це не було її прощальним повідомленням, і Нормі ще не було так важливо переглянути це відео. Норма натиснула на паузу. Вона відрегулювала настройки екрана, зробивши його темніше, але достатньо світлим, щоб бачити картинку. В роті з’явився смак мигдалю, а в носі був запах смаженої баранини. Задушливе відчуття повернулося до горла і вино його не приховало. Розчісування волосся не покращило самопочуття. Вона глянула на іконку корзини. З відеозаписів може вийти щось, чого вона не хотіла б знати, але, заглушивши неприємне передчуття, вона секунду покрутила в пальцях знайдену в конверті картку пам’яті, на яку мама зробила резервні копії відео, та перейшла на першу. Це був файл, на якому був записаний травень 2012 року. Тільки зараз вона помітила, наскільки мама постарішала за рік. З’явилися нові борозни, очі стали більш впалими, чому не завадили ані зроблене Маріон нарощування вій, ані гелеві нігті, ані зроблена тією ж Маріон зачіска. Вона знову подивилася на список відеозаписів. Кожний файл мав назву: «Нормі». Переглядання їх викликало десятки почуттів.
«Три»
Коли я зустріла Ламберта вперше за багато років, перед очима пролетіли всі спогади. У його погляді я побачила таку саму реакцію. Але ми поводилися, наче всього цього не було, наче у нас не було ані спільного минулого, ані несправедливості щодо Хелени, ані вдачі Маріон. Так було легше для нас обох. А також для Маріон, яка в напруженні чекала на нашу зустріч. Ева порадила мені зберігати спокій, і будь що буде. Ніхто нічого не запідозрив.
09.05.2012
Бабусі не стає краще, прогнози невтішні. Її голова працює лише в моменти просвітлення, і тому я маю говорити з нею про Еву, бо відкладати справу вже нікуди. Перша спроба викликала спалах гніву, а наступна – гнівні сльози. Бабуся твердить, що не знає ніякої Еви, або плутає її з однойменною сусідкою, та приймається мене вичитувати за брови чи зачіску. Медсестра вже попередила, що мої візити призводять до надмірних хвилювань. Але я не здаюся.
Сьогодні спробувала, чи не допоможе світлина. Підійшла до бабусиної тумбочки і взяла сімейну Біблію. У ній знайшла фото і ткнула ним прямо в обличчя, щоб вона зрозуміла, що я мала на увазі цю жінку. Бабуся підскочила і намагалася вихопити його у мене. Я не віддала. Після цього вона почала терти свої скроні, забула, де ми знаходилися і знову повернулася у дитинство, попросивши зачесати її якнайкраще, щоб мати не сварила.