Начальник чекав на природню лють, нестабільну поведінку, яка б проілюструвала причини звільнення та заспокоїла б його совість. Норма відчула, як кутикули волосся відкриваються, наче у гарячому душі, але заборонила собі задовольнити очікування чоловіка. Скроні і лоб його були дуже шкірястими, так що можна було ткнути туди ложкою та вона б там і залишилася. Сальні залози працювали дуже старанно весь день, і настільний вентилятор не міг поліпшити його стану. Норма встала, щоб піти, взяла зі столу ручку начальника та написала у фірмовий блокнот: «Ducray Sabal»[2].
– Це допоможе із проблемним волоссям. Не думаю, що керівництво, яке не дотримується правил гігієни, має хороший імідж начальника.
Вона зупинилася навпроти двері торгівельного центру «Ітакескуста» і помітила, що вся тремтить. Мама б засмутилася через звільнення більше за неї. Вона б назвала це смугою невдач у спробах дочки прикріпитися до якогось робочого місця. Вона пригадувала всі ті рази, коли опинялася в подібних ситуаціях, а також всі ті обставини, в які вона потрапляла через своє волосся, над якими вони потім разом жартували. Так, наприклад, хтось колись раптово побачив волосся іншої довжини, біля якогось колеги воно почало різко завиватися, а колись умови були неможливими для стрижки і вона мало не піймалася. Більше таких жартів не буде.
Норма почула, як хтось гукнув її ім’я відразу, як вийшла з магазину і направилася в сторону дому. Вона інстинктивно зупинилася та відразу пожалкувала про це. Зуби Макса Ламберта блищали з-під старого маркізу кабака «Култапалма», засмага зробила так, що вони виділялися білизною, наче фірмова американська посмішка. Єдиною причиною зупинки Норми була звичайна ввічливість, бо вона не знала цього чоловіка і хотіла продовжити свій шлях, але Ламберт, очевидно, добивався іншого, спритно стрибнувши в сторону Норми і підігнавши свій крок під її ритм.
– Ось тобі і несподіванка! – сказав Ламберт. – Я очікував на твій дзвінок!
Не дивлячись на те, що пакет паперових рушників, який повисав на її пальцях, не вказував ні на що інше, окрім повернення додому, відкрити двері, які вже синіли за кілька метрів від неї, в компанії цього чоловіка було неможливо. Норма минула вхід до свого під’їзду і просто йшла вперед. Тераса пабу «Хейнахатту» ставала все ближчою. Ламберт зробив ще кілька швидких кроків і випередив її.
– Чи можу я пригостити тебе пивом або іншим літнім напоєм?
– Ні, дякую. На жаль, я не в настрої спілкуватися.
– Інколи про речі треба говорити. У тебе є хтось, з ким ти можеш полегшити тягар свого серця?
Крок жінки постійно прискорювався, і, здавалося, це чоловіка не дратувало. Вони оминули колону пабів так швидко, що мало не змусили зустрічних людей вивертатися, собак – піднімати свої носи, а жінок – тримати міцніше свої сумочки.
Це був епізод, який чудово підійшов би до комедійного шоу літнього вечора і викликав би сміх аудиторії, якби тільки настирлива поведінка чоловіка не почала б здаватися переслідуванням. Норма не розуміла, чого він хотів. У Ламберта не могло бути ніяких справ до неї. У мами вдома вона не знайшла нічого, що пояснило би його інтерес до неї. Тому її волосся закликало поспішати, бо воно хотіло втекти від нього. Вони підходили до пам’ятника матері-трудівниці, потім до вулиці Стуренкату. Норма намагалася почути, чи не наближається трамвай, у який можна було б стрибнути. Може, це було стосовно її батька? Якщо Рейо Росс чув про смерть її матері, то чому він вибрав своїм посланцем зовсім незнайому Нормі людину – колишнього чоловіка Хелени? Навіщо взагалі він захотів би з нею зв’язатися?
Спека зовсім перекрила дихання, і вона вже не могла більше прискорювати свій хід. Вона притулилася до краю трамвайної зупинки та перевела дух. Почуття було важким, волосся відступило зі скронь і стало в’юнким. Вона заштовхнула свій подвійний хвостик під плаття.
– Я думав, що ти живеш на вулиці Ваасанкату, поверхом вище Аніти. Чи нижче? У Аніти був гарний дім, – сказав Ламберт.
Спека зробила частину сорочки на його грудях липкою. Хекання, промоклий від поту одяг та поспіх до зупинки в одному такті зробили так, що вони виглядали, наче батько й дочка, які запізнювалися на сімейний вечір і їхнім завданням було принести випивку. Молода пара, що прийшла на зупинку і чекала на трамвай, не побачила нічого смішного, та й інша пара, котра пройшла повз зупинки скандинавською ходьбою, не дивилася на них скоса. Вирівнявши своє дихання, Норма зрозуміла, що сказав Ламберт: він був у мами вдома.
– Я думала, що ви були лише друзями дитинства.
– І дитинства також.
Ламберт дістав невелику коробку сигар і запропонував їй. Норма похитала головою та подивилася на розклад руху. Наступний через вісім хвилин. Таксі приїхало б швидше, вона вмить набрала номер. Але все ж таки не подзвонила. Телефон повернувся до сумочки. Чого йому треба?
– Це ж стосується батька, так?
Лоб Ламберта напружився.
– Будьте добрі, залиште мене в спокої. Такі привітання можете передати йому, – сказала Норма.
Мама сказала б те саме. Нічого особистого. Якнайбільше нейтральності, як можна ввічливіше. Мамині фрази вилітали самі по собі і Нормі, очевидно, вдалося вибити Ламберта з колії, причому досить влучно, і вона самовдоволено вирівняла спину. А чого той чоловік від неї очікував? Думав, що вона кинеться щось беззв’язно гомоніти або запропонує випити святкового шампанського?
– Рейо дуже засмучений через те, що у вас такі відносини. Він дуже за тобою скучив.
Норма закусила губу і встигла проковтнути запитання, про яке не хотіла думати. Воно просто пролетіло в голові. Яким був батько? Той чоловік знав, а вона – ні. Вона вже не може отримати від мами відповідей на запитання, які її завжди цікавили. Вона не отримала від Рейо Росса нічого, окрім прізвища.
– Як я вже сказав раніше, можемо поговорити і про ці речі також десь у зручному місці, – сказав Ламберт.
Тон його голосу був досить невпевненим, і Норма жахнулася його впливу. Не дивлячись на те, що безлад в її голові був схожий на небезпеку, яка йшла від чоловіка поряд, вона хотіла все ж почути, що Ламберт міг розповісти про Рейо Росса, і їй спало на думку прийняти запрошення, бо один келих не зробить зла. Але відразу за цією ідеєю вона відчула, як напружилися корені її волосся, наче хтось потягнув її за голову, і це повернуло її до здорового глузду.
– Не хочу нічого знати про батька.
– Сумно про це чути, але у моєї справи немає нічого спільного із твоїм татом. Я вже багато років не бачив Рейо. Наша остання спільна поїздка була десь років десять тому.
Щоки Норми почервоніли. Даремно було б і думати, що батькові цікаво почути, як у неї справи. Якщо йому було байдуже три десятки років, то що могла змінити смерть мами?
Несподівано Ламберт досить розмашистим жестом стукнув себе по лобі, що виглядало, як сцена із німого кіно.
– Почекай! Невже мама тобі не розповідала? Мені на думку й не спало, що треба представити себе більш детально. Аніта була моєю співробітницею – я власник перукарні, де працює Маріон.
Під натиском спеки Норма присіла на лавку, а Ламберт швидко вмостився поряд з нею. Про це мама не розповідала. Скоріш за все вона не знала, хто володів перукарнею. Іншого пояснення не могло й бути. Мама не могла б так вчинити з Хеленою. Сморід від горіння пластикового пакета погіршувався запахом поту, запхнутий під плаття хвостик виступав верхньою частиною, наче пухлина, і Норма відчула, як у роті почала збиратися слина. Її нудило.
– Не дивно, що ми не зустрічалися раніше. Я багато подорожував, хоча інколи і з’являвся у перукарні, – продовжував Ламберт. – За словами Маріон, Аніта останніми днями була якоюсь відчуженою, навіть сумною.