Мені подумалося, що якби раптом усі довідалися, що істина знаходиться там-то і там-то, і її можна побачити на власні очі, то усі кинулися б до неї. І тому щоразу, коли я бачу людей, які йдуть поодинці і кожний у свій бік, серце підказує мені, що шукають вони зовсім не істину. Кожен намагається наблизитися до своєї власної істини, яка віддзеркалює, як правило, його бажання, прагнення, та й взагалі все, що завгодно.
Я побачив перші зірки, які також здійснювали свій рух по небу, і старий вітрильник, що в нерухомості очікував на верфі нового плавання. Мною опанувало дивне почуття. Я зрозумів, що можу бути філософом, не згадуючи ні Геракліта, ні Канта. Звідкись прийшло усвідомлення, що постійний рух речей і живих істот, які шукають чогось, нехай навіть несвідомо, є природним і гідним поваги. Бог є в усьому і в усіх, у кожнім шляху, у кожній надії, у кожній ностальгії. Втратити можливість побачити цю божественну присутність в усьому – це велика помилка. Але ще більша помилка – перестати через це бути філософом. Тому що саме розуміння цієї істини привело мене до тих маленьких прозрінь душі, про які я вам розповідаю, і до багатьох інших усвідомлень, про які мовчу, не знаходячи слів, щоб виразити невимовне.
Раптом я відчув, що з усіма людьми мене зв'язують якісь таємничі узи. Згадуючи про те, що писав великий поет Амадо Нерво, я відчув, що якимось дивним чином усі люди стали моїми братами… Бог… Я сам… Життя… Час… Простір… Все переплелося й об'єдналося в мені.
Я був дитиною, бігав і грався; я був закоханим і йшов, не помічаючи нічого, крім своєї любові; я був літнім чоловіком і сунув, важко пересуваючи ноги, вулицями, якими проходив тисячі разів; я розмовляв німецькою, англійською, французькою, іспанською, італійською, шведською мовами. Я був зіркою, що пливла по небу, і старим кораблем, що застиг на верфі. Ці кілька хвилин я жив великою істиною, непохитною впевненістю, спокоєм і хвилюванням одночасно.
І я зрозумів, що в цей момент був філософом – філософом, яким не можуть зробити ані титули, ні звання, ні книги. Так, просто філософом… І це було так прекрасно! Тому я вам про це і розповідаю.
І якщо багато хто усе ще не розуміє, про що я кажу, нехай це вас не бентежить. Я теж до кінця не розумію. Я просто розповідаю вам про одне невелике відкриття душі, внутрішнє, тонке, але інтуїція підказує мені, що воно є надзвичайно важливим.
Чи не відкрилася в цей момент частка цього забутого мистецтва – великого мистецтва бути філософом завжди і скрізь? Я щиро вірю, що це так. Спробуйте коли-небудь і ви не пошкодуєте.
Філософія, мистецтво та наука від Нового Акрополя
Сьогодні наша мова про філософію, науку та мистецтво з погляду Акрополя – некомерційної інституції. Акрополь – це не просто зібрання друзів, а дещо більше. Акрополь, що існує в чотирнадцятьох країнах світу як ідеологічний рух, прагне відродити в кожному з нас трансцендентальні, одвічні вартості.
Поза всяким сумнівом, сучасний світ відстає, мов той старенький заржавілий годинник, і помалу-малу ми постерігаємо певну спаралізованість, особливо стосовно загальнолюдських вартостей. Людина виказує щораз більшу агресивність, більшу напруженість, більше суперечностей. Цю кризу доконче треба подолати тією самою силою, якою було подолано всі історичні кризи, – силою душі, силою духа, силою розсуду, силою волі, силою любові.
Різні царини діяльності людини мають бути поєднані неперервністю та доконечністю. Вам відомо, що від часів філософа Декарта і донині релігія, наука, мистецтво і політика роз'єднані, роздрібнені, розокремлені; іншими словами, відбулася певна спеціалізація діяльності людини. Корисність такої спеціалізації полягає в поглибленні кожного з цих русел, але вони настільки зглибилися, що перетворилися, радше, на нездоланні прірви, тож ми несамохіть повернулися на доісторичний етап розвитку, де існують табу, де існують тотеми, де існують клани. Власне кажучи, у нас утворилися клани музик, клани літераторів, клани філософів… Новий Акрополь прагне подолати цей етап і досягнути єдності понад усі відмінності.
Хіба наука – це не певні знання та методологія, що дозволяє нам виснувати загальні закони природи? Втім, якщо наука скерована винятково на ірраціональну експлуатацію природи, то тим самим вона породжує ірраціональну експлуатацію людей, природа має бути для науки не тільки об'єктом пізнання її загальних законів, природу треба інтерпретувати, адже це не просто якась символічна сутність «чогось» поза нашим сприйняттям. Скажімо, дерева, що ростуть довкола нас, ботанік може вивчати, класифікувати, може давати їм назви латиною, англійською, іспанською чи німецькою мовами, але головне – навчитися мудрості дерев, позаяк ці непорушні, живі й зелені істоти являють нам мудрість Бога та гармонію Космосу. Завважте, що листя дерев росте так, щоб уможливити йому дихання: зверху – захисний покрив, а знизу – своєрідні легені. Це ознака розуму. Розум є і в корінні, що сягає углиб землі, підтримуючи стовбур та крону. Ми повинні опанувати нову науку, здатну не тільки класифікувати речі, давати назви й матеріальні описи речей, а й передавати їхнє значення та зміст. Чого ми можемо навчитись у дерева? Ми повинні не тільки користати з його плодів, а й повчитися у наших непорушних і спокійних друзів, які вміють укорінюватися в землю, щоб вистояти під час буревіїв, а тінь дають радше для інших, ніж для себе.
Ціла природа – це гімн доброті і щедрості, розуму і волі до перетривання. Багатьом з нас не завадило б повчитись у дерев; повчитись уміння сягати корінням в себе самого, уміння сягати корінням углиб історії, власного народу, аби нас не гнули додолу буревії, що здіймаються в світі; багатьом з нас слід повчитися давати тінь і прихисток будь-кому і будь-коли; багатьом з нас слід повчитися також цієї вертикальної скерованості стовбура дерева. Ще з пуп'янка, тільки наливаючись соками, дерева знають, де знаходиться Небо, а де – Земля, тим часом людям з усім нашим високим інтелектом, з нашими університетами і нашими здобутками іноді бракує цього первісного знання, де знаходиться небо, де земля, де добро, де зло, де життя, де смерть.
Відтак, Акрополь пропонує науку, яка не тільки вивчає, не тільки анатомує, робить розтин природи, а й здатна інтерпретувати природу і допомагати нам самим у природний спосіб прилучитися до неї. На Сході кажуть, що розшматованого кота годі скласти докупи, бо він мертвий. Піддавши довколишню природу холодному і формальному аналізу, дуже складно зробити потім якийсь синтез. Формальний синтез зробити можна, але до життя ми її не повернемо. Поділивши знання на різні складники, переділки та монополії, неможливо буде, попри всі наші намагання, відновити це знання. Ми живемо у перелатаному світі, у світі позицій, у світі домовленостей. Натомість ми пропонуємо концептуалізацію науки, щоб вона була не звичайним нагромадженням різних фактів, а новою наукою для нової людини, новою інтерпретацією природи.
Мистецтво є прадавнім виявом духа. Перша людина була митцем; перша людина залишила своє послання, свій знак, карбовання, мальовання, скульптури, що засвідчило її чутливість до краси та гармонії. Мистецтво, яке не відпо відає канонам краси та гармонії, мистецтво, яке не є до певної міри метаісторичним, мистецтво, яке не зможуть зрозуміти прийдешні генерації, – не мистецтво, а хіба що вправне ремесло. Мистецтво – це Парфенон, що не потребує інтерпретації. Якби ми й не розумілися на античному мистецтві і не вивчали давньогрецьку архітектуру, не знали назв ордерів і фронтонів, все одно ми здатні зачаровуватися красою та гармонією і розуміти зміст цього кам'яного лісу. Завдання мистецтва не тільки являти наше буденне життя, завдання мистецтва – відображати безперервність нашого життя. До нас були люди, і після нас будуть люди. Мистецтво має бути золотим ланцюгом, який єднає минуле з майбутнім і розкриває те найкраще, що ми маємо.