Зазвичай людина оселяється на місцях давніших поселень, особливо коли прагне зробити чогось вартного. Відтак, ми не можемо твердити, що перші люди з'явилися в однім краї, а потім перебралися деінде, бо на це немає доказів. Власне, нам нічого не відомо про походження людини. Теорій існує багато, але я, як філософ, не хочу їх зараз торкатися, бо вони надто суперечливі. Скажемо так: теорій багато, і кожна з них має слушність, адже, як казав Сократ: «Я знаю тільки те, що нічого не знаю». У пошуках істини візьмімо собі за принцип: знати те, що ми знаємо, і знати, чого ми не знаємо, інакше, замість того, щоб вибудовувати теорії та міркування на реальних фактах, ми будемо змушені пристосовувати реальність до теорії.
Багато хто з нас від того вже втомився, бо ми стали очевидцями нещодавніх невдач. Згадайте-но відомий череп з Пілтдауна, який у часи останньої світової війни зберігався в броньованій камері Британського музею, позаяк існувало побоювання бомбардування. Цей череп вважався втраченою ланкою, рештками істоти, яка існувала в період між примітивними мавпоподібними та першою людиною.
Що ж сталося із славнозвісним черепом з Пілтдауна? Коли його перевірили вуглецем-14 та радіофтором, виявилося, що то була звичайнісінька витівка студентів. Вони припасували до щелепи мавпи череп африканця і поклали поруч кілька наконечників стріл з неоліту, обробивши їх перед тим кислотою, аби зістарити, тож було схоже, що вони належать до найдавнішого, примітивного етапу роботи з еолітичними каменями – «каменями аврори». Про цей череп, що невідь-де дівся, давно забули, як забули багато псевдознахідок, які після детальнішого вивчення виявились підробками. Отож, хочу зазначити, що ми не знаємо і не можемо жодним чином стверджувати, яке походження людини, як вона виникла і коли вона виникла.
Під поглядом новочасних знань не можемо ми стверджувати, і коли виникла цивілізація. Щодо цього в минулому сторіччі теж було зроблено хибні висновки. У книжках з історії цивілізацію визначали так: «Цивілізація – це культура, явлена в цегляних спорудах». Справжня дурниця! В такому разі місто з цементу та сучасних матеріалів не є ознакою цивілізації. Слід мати ширший, гнучкіший підхід і розуміти, що одна річ – технічний прогрес, і зовсім інша – прогрес культурний.
Існували народи, які досягли високого рівня культурного розвитку, хоча й не мали таких технологій, як ми тепер, але в інших аспектах самовираження далеко нас випередили. Звісно, якщо взяти до уваги всіляку машинерію й техніку, наша цивілізація сягнула значно далі, ніж давньогрецька. Проте, під поглядом чистої філософії, абстрактних понять, мистецтва, естетики й етики, очевидно також, що стародавні греки зробили куди більший поступ.
Ми здебільшого тільки переймаємо, переінакшуємо, опрацьовуємо елементи, які нам залишили стародавні греки, і досі захоплюємося їхніми витворами. Втім, створити щось подібне неспроможні. Іншими словами, ми можемо копіювати, але не можемо створити новий архітектурний орден, такий, як доричний, іонічний чи коринфський, ми здатні хіба що реставрувати їх. Новочасне мистецтво кінця ХІХ-го – початку XX сторіч якраз і свідчить про неспроможність людини XX сторіччя створити нову, цілком відмінну від вже відомих, естетичну форму.
Отож, за відправну точку ми беремо, сказати б, не відання про походження людини, не відання про витоки культури та про різні краї, де «зародилася» культура, де постала культура. Немає сумніву, що на наші історичні писання досі впливає концепція історії під оглядом культур Середземномор'я. Дотепер ми надто мало знаємо, скажімо, про культури Китаю.
У краї, який ми сьогодні називаємо Китаєм, буйно розквітали різні цивілізації, які тисячі років тому вже знали метали, мали писемні пам'ятки, унормували мови, розробили символіку.
У нашій Америці теж доводиться раз-у-раз змінювати існуючу хронологію. Я бував у Чавіні, де новознайдені керамічні вироби, призначені для жертвоприношень, повністю змінили хронологію Чавіна, яку довелося змістити більш як на тисячу років назад. Те саме відбувається в Мексиці та в інших краях. Тобто немає жодних сумнівів у тому, що походження людини сягає сивої давнини і що з прадавніх часів вона використовувала виражальні засоби та символи.
То що таке символ? Це слово, що походить з давньогрецької мови, прийшло до нас через латину і в довільному перекладі означає – мусимо це сказати, щоб надалі уникати непорозуміння, – «я несу»; тобто символ – це така собі місткість, вмістище. Символ може являти собою певний естетичний елемент, але має і певний зміст. Річ у тім, що в багатьох випадках зміст символів безповоротно втрачено, і нам лишилася сама їхня форма.
Відвідуючи перуанські музеї і роздивляючись на старожитності, що належать до прадавніх цивілізацій, ми не знаємо напевне, що перед нами. Скажімо, деякі керамічні фігурки мають назви «Бог-кажан», «Бог-тюлень», «Бог-шакал», але ми сумніваємося, чи це Боги, чи уособлення сил Природи, чи звичайні зображення тварин. Існує велика ймовірність того, що ми хибно тлумачимо зміст цих символів, – попри ретельні дослідження, особливо берегових культур, – адже, втративши тяглість культури, ми втратили і змогу тлумачити символи.
Це й не дивно. Якщо я напишу на дошці Н
2
Не дивно, що іноді те саме відбувається, коли історики натрапляють на стародавні символи, зміст яких незрозумілий через брак спадковості культури, і ми й гадки не маємо, що вони означають.
Зустрічаємося ми і з феноменом людської культури, який суперечить теорії лінійної еволюції, тож не завжди і не обов'язково більш розвинені культури є найближчими в часі; часто-густо більш розвинені культури – це культури давніші, які більш розвинені з технічного і мистецького погляду. Скажімо, тут, у Перу, що ви вважаєте досконалішим: глек культури Мочіка чи глек інків? Певне, глек культури Мочіка, хоча це індіанське плем'я жило раніше за інків.
Що краще: керамічні вироби з Чавіна, зразки котрих зберігаються в музеї Святого Марка, – яскраві, напрочуд гарні, випалені в печах за температури понад тисячу градусів, оздоблені абстрактними символами, які зачаровують і відзначаються вишуканістю візерунків, – чи подібна кераміка культурного шару Чурахон, що датується трьома, чотирма чи п'ятьма тисячоліттями пізніш? Остання навіть не до порівняння.
Класичним прикладом може слугувати Єгипет. Там ми побачимо величну символьну культуру часів перших династій, походження якої нам невідоме, позаяк теорії про походження цих символів та культур від протокультур Сахари не витримують критики. Культури неоліту й мезоліту, і навіть палеоліту на теренах сучасного Єгипту були значно менше розвинені, ніж культури палеоліту в Європі, скажімо в Іспанії та Франції.
Нараз за царювання Менеса в Єгипті постає велика цивілізація. За часів перших династій побудовано великі піраміди; за часів перших династій обробляли найтвердіші камені, такі, як діорит і сланці; за часів перших династій створено складну і багатющу, під релігійним, метафізичним та онтологічним поглядом, міфологію, яку згодом назвуть Книгою Пірамід, Книгою Мертвих.
З плином часу і згідно з еволюційними законами, як ми їх розуміємо, Єгипет мав би сягнути вищого рівня розвитку. Але що ми бачимо? Справжній занепад! Навіть за часів Рамесидів, коли Єгипет намагається повернути колишню велич, це стає лише подобою відродження, наслідуванням давніх форм, компіляцією давніх знань, відродженням, подібним до нашого Відродження або до неокласичної епохи за першого приходу до влади Наполеона Бонапарте, коли не було створено чогось справді нового.