Всего за 105 руб. Купить полную версию
Ще вчора, закінчивши свого листа до вас, я у свою чергу отримав листа від божественної святенниці. Надсилаю вам його; ви побачите, що в нім вона дає мені – найбільш для себе зручним способом – дозвіл писати їй, але зате квапить мене з від’їздом. І я зрозумів, що не можу його особливо відкладати, не зашкодивши собі.
Мене, одначе, мучило бажання дізнатися, хто ж міг писати їй проти мене, але я не був упевнений у тому, що5 саме мені слід зробити. Я намагався підкупити покоївку, щоб вона випорожнила для мене кишені своєї пані: їй неважко було б зробити це ввечері, а вранці вона могла б акуратно покласти все на попереднє місце, не збудивши ані найменшої підозри. За цю нікчемну послугу я запропонував їй десять луїдорів, але наткнувся на занадто чесну або занадто боязку тупицю: її не похитнули ні моє красномовство, ні гроші. Я продовжував умовляти її, коли подзвонили до вечері. Довелося залишити її в спокої, і щастя ще, що вона обіцяла мені зберегти нашу розмову в таємниці; я, як ви самі розумієте, навіть на це не особливо розраховував.
Ніколи ще не був я в такому поганому настрої. Я відчував, що сам себе скомпрометував, і ввесь вечір докоряв собі за необережний крок.
Пішовши до себе й не знаходячи спокою, поговорив я зі своїм єгерем: як щасливий коханець він мусив мати певний вплив на свою милу. Я хотів, щоб він умовив цю дівчину або зробити те, що я просив, або промовчати щодо мого прохання. Але він, зазвичай ні в чому не сумніваючись, тут буцімто засумнівався в успіху і висловив із цього приводу судження, що здивувало мене своєю глибиною.
«Пан віконт краще за мене знає, – сказав він, – що, коли спиш із дівчиною, то примушуєш її робити лише те, чого їй самій хочеться, а змусити її робити те, чого вам хочеться, – до цього частенько ще дуже далеко».
Ах, ум негідника, бува, мене лякає.[27]
«За цю я ще й тому не ручаюся, – додав він, – що, на мою думку, в неї є інший коханець, а зі мною вона водиться лише від сільської нудьги. І коли б не те, що вже дуже хочеться мені зробити послугу вам, добродію, я б більше одного разу й не побував у неї. (Цей хлопець – справжній скарб!) Що ж до мовчання, – додав він іще, – який сенс просити її про нього, коли вона може без ніякого ризику нас обдурити? Заговорити з нею про це ще раз означало б навести її на думку, що це дуже важливо, і викликати в ній іще більшу охоту підладитися до своєї пані».
Чим справедливішими були ці аргументи, тим більше я бентежився. На щастя, гульвіса розбалакався, а оскільки він був мені потрібний, я йому не заважав. Розповідаючи мені свою інтрижку з цією дівчиною, він, між іншим, згадав, що її кімната відділяється від кімнати її пані лише тонкою перегородкою, крізь яку можна почути будь-який підозрілий шум, і що тому щоночі дівчина приходить до нього. У мене негайно ж виник план, який я повідомив йому і який ми успішно здійснили.
Я дочекався другої години ночі і, як ми з ним домовилися, попрямував зі свічкою до кімнати, де відбувалося побачення, – під приводом, ніби я кілька разів марно викликав його дзвінком. Повірений мій, що чудово розіграв свою роль, зображував цілу сценку: його застукали на гарячому, він у відчаї, розсипається вибаченнями; все це я перервав, відправивши його зігріти воду, яка нібито мені була потрібна. Педантичній же служниці було тим більше соромно, що негідник, який іще додав до моєї вигадки від себе, переконав її перебувати в одежі, що до пори року цілком підходила, але ні в якому разі нею не виправдовувалася.
Розуміючи, що чим більш приниженою буде почуватися ця дівиця, тим легше я доб’юся від неї свого, я перешкодив їй змінити і позу, і вбрання і, наказавши слузі чекати мене в моїй кімнаті, всівся поряд із нею на ліжко й почав заздалегідь приготовану промову. Мені необхідно було втримати владу, яку обставини дали мені над нею, і тому я зберіг холоднокровність, гідну стійкості Сципіона:[28] не дозволивши собі з нею ані найменшої вільності, на що вона могла сподіватися, враховуючи її миловидність і слушну нагоду, я завів з нею ділову розмову так само незворушно, начебто розмовляв із чиновником.
Умови мої зводилися до того, що я сумлінно збережу все в таємниці, якщо назавтра приблизно в цей же час вона принесе мені вміст кишень своєї пані. «До речі, – додав я, – вчора я вам пропонував десять луїдорів, – обіцяю вам їх і сьогодні: не хочу зловживати становищем, у якому ви опинились». Як ви самі розумієте, ми чудово дійшли згоди, після чого я пішов, дозволивши щасливій парочці надолужувати втрачений час.
Свій же час я присвятив сну, а на ранок, бажаючи мати привід, щоб не відповідати на лист спокусниці, поки не прогляну її паперів, чого не міг би зробити до наступної ночі, вирішив вирушити на полювання і був відсутній майже весь день.
Після повернення мене прийняли досить холодно. Маю підставу вважати, що тут позначилось уражене самолюбство: як це я не поквапився скористатися часом, який залишився мені, особливо після написаного мені ласкавішого листа. Гадаю так тому, що, коли пані де Розмонд злегка докорила мені за тривалу відсутність, моя спокусниця заперечила дещо їдким тоном: «Ах, не докорятимемо панові де Вальмону за те, що він віддається єдиному задоволенню, яке може тут знайти». Я поремствував на таку несправедливість і скористався нагодою запевнити дам, що їх товариство мені надзвичайно приємне і що я навіть пожертвував заради нього важливим листом, який мав написати. До цього я додав, що вже багато ночей страждаю безсонням і що мені спало на думку – чи не поверне мені сон фізична втома. При цьому погляди мої красномовно говорили і про зміст листа, і про причини безсоння. Протягом усього вечора я старався зберегти ніжно-меланхолійний вигляд; здається, мені чудово вдалося приховати за ним нетерпляче очікування тієї години, коли я дізнаюся про таємницю, яку від мене так наполегливо приховують. Нарешті, ми розійшлися по своїх кімнатах, і через якийсь час вірна служниця принесла мені обумовлену нагороду за моє мовчання.
Заволодівши цим скарбом, я приступив до ознайомлення з ним із відомою вам обережністю, бо вкрай важливо було, щоб усе залишалося в тому вигляді, як воно було. Спершу я натрапив на два листи від чоловіка – нелегкотравну суміш із подробиць судового процесу та подружніх звірянь; у мене вистачило терпіння прочитати ці листи від початку до кінця, але я не виявив жодної згадки про мене. Я з досадою поклав їх на місце, але роздратування моє лагідніло, коли в руках у мене опинилися старанно зібрані клаптики горезвісного діжонського листа. На щастя, мені спало на думку пробігти його очима. Судіть про мою радість, коли я помітив виразні сліди сліз моєї привабливої святенниці. Признаюсь, я піддався юнацькому пориву і розцілував цього листа із запалом, на який уже не вважав себе здатним. Продовжуючи так вдало почате обстеження, я знайшов усі свої листи, зібрані разом і розкладені за числами. Але найприємніше здивувало мене те, що там виявивсь і найперший, якого, як я вважав, невдячна мені повернула: він був старанно переписаний її рукою, до того ж нерівним, тремтячим почерком, що явно свідчило про солодке хвилювання її серця під час цього заняття.
Досі я був увесь охоплений любов’ю, але незабаром її змінила лють. Як ви гадаєте, хто хоче погубити мене в очах обожнюваної мною жінки? Яка фурія, на вашу думку, настільки злостива, що могла замислити таку підлість? Ви її знаєте: це ваша приятелька, ваша родичка, пані де Воланж. Ви не уявляєте собі, яких тільки диявольських мерзотностей не написала їй про мене ця мегера. Вона, вона одна порушила душевний світ цього ангела в образі жінки. Через її поради, через її зловредне підбурювання я змушений від’їжджати; словом, це заради неї жертвують мною! Так, без сумніву, треба спокусити її дочку, але цього недостатньо, – її саму треба погубити, і якщо вже за віком своїм ця клята жінка поза небезпекою, треба уразити її в тій, до кого вона прихильна.