Український народний гумор
Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні
Ніхто не зна – тільки кум та кума, та людей півсела.
Кумівство
Один із видів духовної спорідненості, звичай обрання народженій дитині «других батьків» – її опікунів та покровителів. Корені кумівства сягають часів первіснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирішальною і рідний брат матері брав на себе обов’язки захисту і виховання дитини своєї сестри.
Пізніше християнська церква використала цей звичай і виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення її до віри за допомогою кумів, або хрещених батьків. Хрещення відбувалося в церкві, інколи (в разі хвороби дитини) у батьківській хаті. Рідні та обрані батьки називали одне одного кумом, кумою, а по відношенню до дитини (хресника) вживалися церковні терміни – хрещений батько, хрещена мати.
На Україні ХІХ – початку ХХ ст. побутували дві форми кумівства – індивідуальна і колективна. Перша, типова для більшої частини України, передбачала одну пару кумів; для другої (побутувала переважно на Правобережжі, особливо на Поділлі, у Карпатах) було характерно до трьох, п’яти і більше пар. Серед кумів існувала певна ієрархічність – головними вважались перші (старші) куми, а інші – молодшими. Осіб, які брали участь в обряді та обіді на честь хресника, називали прикумами, підкумами. У куми запрошували різних людей – від близьких родичів до осіб побічної кревності, а також сусідів чи приятелів. Залежно від порядку обрання кумів серед них виділялися кликані, одкупні та стрічені. Кликані (прохані) куми обиралися звичайним порядком: батько новонародженого приходив до заздалегідь намічених людей і, віддаючи їм хліб-сіль, просив бути кумом чи кумою. Відмовлятися в народі не було прийнято. Одкупних кумів брали на заміну кликаних у тому випадку, коли дитина тяжко й довго хворіє, аби запобігти таким чином її смерті. Заміна відбувалася за певним обрядом: новому кумові, в обмін на отримувані від нього гроші, через поріг або вікно подавали хворе дитя. Його тут же вбирали у принесену кумом нову білизну. Стрічені куми (стрітенні, здибані, куми з дороги) – це перші зустрічні люди, яких запрошували у куми. Як правило, так робили в тих родинах, де часто вмирали діти. Стрічені куми вважалися ріднішими за кликаних, одкупних же у народі шанували найбільше.
Народна свідомість менш за все пов’язувала кумівство з церковними догмами. Воно сприймалося як певний прояв колективної сімейної спільності, взаємодопомоги. Між рідними й обраними батьками встановлювалися особливо дружні стосунки. Куми, як правило, вступали в супряжні спілки, приходили на толоки, запрошувалися у свідки (могоричники) при укладанні різних угод. За головування кума чи куми над хрещениками здійснювали обряди вікового (пострижини) та соціального (прилучення до сім’ї, громади, одруження тощо) характеру. Коли в сім’ї не було когось із рідних батьків, хрещені батьки сприяли трудовому вихованню дітей, брали на себе не тільки моральні, а й матеріальні обов’язки. А згодом і хресники повинні були виявляти всілякі знаки поваги та вдячності хрещеним батькам (відвідувати їх на свята, надавати необхідну допомогу тощо).
Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. – К.: Либідь, 1993.Для охрещення дитини треба двох кумів і їх запрошує батько дитини, прийшовши з хлібом. Відмовитися від кумівства не вільно. Якщо діти в батьків скоро вмирають, то проти цього в куми запрошують перших стрічних з вулиці, але тільки не дітей, – такі куми, вернувшись від Хрещення, вносять дитину не через двері, а подають через вікно. Але перед тим, як несуть дитину до Хреста, на роздоріжжі кидають нечистому жертву – відкупне, промовляючи: «На тобі, чорте, плату!»
На Холмщині ще й досі існує звичай пошанування першого кумівства, – такого кума садовлять на солому на санях і везуть від його хати до батьків дитини з пошаною. При кінці обряду такий кум повинен викупитися.
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: іст. реліг. моногр. – К.: АТ «Обереги», 1991.Анекдоти давні і сучасні
– Куме, а то вам руку на війні відірвало?
– Та ні, куме, то як до військкомату тягнули!
– Куме, не покидай свою жінку з дитям. Подивися, як вона бідна плаче.
– Куме, хіба то плач. Ти би видів, як та плакала, що я з п’ятьма дітьми лишив.
– Куме, оце тільки зараз зрозумів, що є два періоди, коли чоловік жінку не розуміє.
– Які?
– Перший: поки не одружиться, другий – після одруження.
– Куме, маєте розміняти сто доларів?
– Не маю, куме, але дякую за комплімент.
Куми наколядувалися – ледве ноги несуть.
– Куме, давай до мене навідаємося, світло горить, може хто є.
Дійшли до вікон, «домашній» кум хукає на шибку, зазирає.
– Куме, глянь ти, чи то я з жінкою забавляюся, чи мороз такий візерунок намалював…
– Кумо, скільки літрів молока дає ваша корова?
– Дванадцять.
– А скільки здаєте до молочарні?
– Дванадцять. Більше не можу, бо ж дітям хоч кілька літрів мушу залишити.
Кум прийшов до кума в гості. Випивають, за-кусюють у садочку під вишнями.
– Куме, а чому це ваш пес так пильно на мене дивиться?
– Не звертайте уваги. Він на всіх так дивиться, хто з його миски їсть…
– Кумо, а ви добре підготували свою Галю до такого важливого кроку, як одруження?
– А то! Маємо двадцять літрів горілки, три кабанці закололи, сорок курей обпатрали…
Кум заходить до кума, аж той із собакою в шахи грає.
– Куме! Ваш Бровко уміє в шахи грати!?
– Та де, куме, вміє! Програє 3:5!
Випивають два приятелі.
– Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять.
Випили. Знову:
– Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять.
Випили. Заходить син.
– Ну що? П’ять?
– Ні, чотири вісімдесят. Одна пляшка була надщерблена…
– Куме, що для вас зробити, щоб ви мене запам’ятали на все життя?
– Позичте мені тисячу гривень…
– Ой, куме, таке у мене відчуття, що мене хтось переслідує…
– І давно?
– Як з в’язниці втік…
Сіли куми випивати. «Домашній» кум наливає собі з однієї пляшки, а кумові з другої.
– А що це ви, куме, мені з іншої пляшки наливаєте?
– Та я, куме, з карбідом не люблю!
Кум до куми:
– Кумо, чи ще ходите до лісу, як колись?
– Хіба що, куме, по гриби.
Кума Івана призначили директором школи. Кум Петро:
– Ну, куме, і як робота?
– Робота могла би бути і нічого, якби не ті капосні діти!
– Де нині працюєш, куме?
– Пожежником.
– І як?
– Що тобі сказати… Начальник у нас приємний. Команда підібралася добра. Зарплата непогана… Але ж, куме, як, не дай Бог, пожежа – хоч з роботи розраховуйся!
Кум лежить п’яний в калюжі. Йде кума, побачила, підійшла. Кум ледь підняв голову з калюжі і до неї:
– Сама ти, кумо, свиня!
– Тю! Я ж ні слова не сказала!
– Але подумала!
Кум Петро іде, тримаючись за паркан. Кум Іван лежить під парканом.
Кум Петро:
– От п’янюга! Валяєшся, як колода!
Кум Іван:
– Чекай, куме, що ти скажеш, коли паркан скінчиться…
Добре куми випили – як завжди. Ідуть, один щось рукою мацає і рахує собі під ніс. Другий запитує:
– Куме, а що ви рахуєте?
– Штахетинки. Нарахую двісті двадцять – буде хвіртка.
– Куме! Та ви ж навкруг діжки ходите!
Кум Федір довів кума Андрія до двору та й пішов додому. Кум Андрій упав – і поповзки до дверей. Аж тут із будки вискочив Сірко та давай гавкати.
– Цить, дурню! Галю розбудиш, то й де тоді будеш ночувати?
Сидять діди на призьбі.
– Куме, пам’ятаєш, як нам в армії давали пігулки, щоб ми до дівчат не бігали?
– Пам’ятаю… То й що?
– Вже починають діяти.
– Куме, що то за дивина, жінка мені зраджує, а роги не ростуть?
– Вони, куме, і не повинні рости, то просто так кажуть, образно, вислів такий здавна…
– Слава Богу! Бо я вже налякався, що кальцію в організмі не вистачає!
Рано-раненько кум Петро на поріг до кума Василя.
– Куме, вип’ємо по сто грамів…
– Здурів, чи що? Шоста ранку!
– Ліпше зранку сто грамів, аніж цілий день нічого!
– Чому такий злий, куме?
– Два зуби вирвав!
– А казав, що один болить.
– Та у того лайдака дантиста здачі не було!