Та була одна дрібничка: Рустам майже нічого не знав про дерев’яну архітектуру. У студентські роки він не надавав особливого значення такому нетривкому й неграндіозному матеріалу, як дерево. Це не зашкодило неодноразовим зустрічам із замовником і врешті-решт за півроку таки переконати його, що він, Рустам, – єдиний архітектор і підрядчик у всій країні, який може виконати таку специфічну роботу. Рустам виграв таки конкурс на побудову дерев’яної церкви неподалік портового міста.
Невдовзі контракт підписали, завдаток виплатили, і молоде подружжя загуляло по кафе і ресторанах. Час ішов, гроші танули, а проект просувався мляво. Коли стало очевидно, що робота не йде – Рустам зажурився. Днями сидів над складними розрахунками, перестав голитись, та робота не клеїлась. Клієнт дзвонив щодня і вимагав остаточний проект до затвердження. Рустам перестав слідкувати за собою, погано спав, перетворився на худорлявого виснаженого привида.
Його молода дружина Жиммергуль відчувала: щось відбувається з її життєлюбним баранцем. Гроші розтанули, а проектом і не пахло. На всі її розпитування Рустам тільки відповідав: «Не хвилюйся, зробимо». Та Жума мало вірила в його оптимістичні прогнози, тож коли Рустам увечері йшов на традиційну прогулянку, вона роздивлялась його розкидані креслення спочатку з цікавості. Жиммергуль була недурна і скоро зрозуміла, що Рустам просто нічого не тямить в роботі з таким специфічним матеріалом, як дерево. Він робив довжелезні розрахунки, які ніяк не вкладались у схему.
Жума пішла в бібліотеку. Вона замовила всі можливі книжки про дерев’яну архітектуру і почала їх сумлінно штудіювати. Далі зробила ксерокси саме з тих сторінок, які могли допомогти Рустамові в його загальмованому проекті. Якось вранці, ніби мимохіть, Жума підклала потрібну інформацію на робочий стіл своєму неголеному, засмученому генієві в дірявих шкарпетках:
– Тут мені трапилось дещо про дерев’яну архітектуру, може, тобі знадобиться, – скромно і ненав’язливо промовила розхвильована неминучим провалом чоловіка Жума й пішла на кухню готувати плов.
Рустам буркнув у відповідь щось нерозбірливе й повернувся до своїх нескінченних розрахунків. Протягом дня він кілька разів зиркнув на Жумині ксерокси. Тоді взяв їх, погортав із саркастичною посмішкою. За дві години Рустам ксерокси таки прочитав і поклав ніби й не чіпав. Тоді глянув на креслення й замислився.
За сніданком він раптом підхопився:
– Евріка! Ось воно! Придумав!
– Слава Богу, – з полегшенням зітхнула Жума, а оскільки була ревною християнкою, перехрестилась.
З новим завзяттям Рустам узявся за проект. Через три дні й три безсонні ночі остаточні креслення нарешті були готові. Замовник їх затвердив, і почали набирати бригаду.
Навесні загуло будівництво. Рустам сам працював по чотирнадцять годин на добу (ще одна притаманна баранцям риса – трудоголізм), але й робітникам не давав передишки. Вони вважали його ненормальним, й іноді ховались від нього, як від напасті. Та Рустам знаходив тисячі способів примусити людей працювати: умовляннями і погрозами, особистим прикладом і ласкавим дружнім словом. Робота просувалась на диво швидко, вже через півроку церква височіла посеред галявини, тільки що без бань.
Креслення бань виявились неправильно розрахованими, незважаючи на постійні Жумині панегірики талантові свого чоловіка, що досі його окрилювали. Двічі Рустам виганяв п’ятиметровий каркас, і двічі його доводилось розбирати. Робота майже припинилась. З червоними очима Рустам сидів уночі над кресленнями, а його щаслива від несподіваної передишки бригада вже третій тиждень покурювала марихуану на запустілому будівельному майданчику.
Жиммергуль в паніці зрозуміла, що на цьому дежавю може скипітися блискучо розпочата кар’єра її чоловіка… Перевтомлений Рустам скнів над паперами і ніяк не готовий був зізнатись у власнїй безпорадності.
Під виглядом студентки, яка пише роботу на тему дерев’яної архітектури Східної Європи, Жума звернулась до десятків федерацій і спілок, щоб роздобути потрібну інформацію. Вона витратила всі свої особисті заощадження на кур’єрів і швидкісну пошту. Рустам тим часом танув на очах від власного безсилля, заростав щетиною і не спав ночами. За два тижні, коли вже весь проект перебував під серйозною загрозою, поштою прийшов жовтий конверт. У привітному листі невідомий каліфорнійський професор бажав успіху з дисертацією студентці архітектури Жиммергуль і залучав детальний опис розрахунків зведення дерев’яної бані певних розмірів. Жума від щастя навіть пустила сльозу.
Увечері Жума прошмигнула в майстерню і тихенько поклала папери на стіл своєму чоловікові.
– Тут дещо прийшло поштою. Я не розберу. Напевно, це твоє… – і так само тихенько вийшла.
Рустам, на межі нервового зриву, жбурнув папери в кошик для сміття і знову занурився з головою в море своїх записів. Через півгодини він витягнув ту кляту пошту з кошика і переглянув, далі почав вивчати детальніше.
На ранок без жодної тіні сумніву у власній геніальності, молодий архітектор радісно повідомив:
– Тепер усе. Я це зробив.
Жума знову з полегшенням перехрестилась і подумки подякувала святому Миколаєві, а заодно й Магомету, за те, що в голові її чоловіка таки залишилась крихта здорового глузду. Оповитий солодким передчуттям успіху Рустам похапцем поголився і помчав на об’єкт.
Через два місяці дерев’яні бані встановили на місце, а ще через три – весь проект було успішно завершено. Раділи всі – замовник, Рустам, Жиммергуль і робітники. Газети зарясніли похвальними публікаціями. Приїздили експерти з усіх усюд оцінювати роботу. Ніхто не знайшов жодної хиби. Преса була в захваті, Рустам ледве тримався на ногах від перевтоми, але шпацирував у хвилях компліментів щасливий і гордий. Його зовсім не хвилювало, що на успішне завершення цього замовлення він витратив втричі більше сил, ніж це б зробила будь-яка інша нормальна людина на його місці. До слова, і кошти він витратив більші, ніж потрібно, тобто сам собі суттєво зменшив гонорар… Але такі дрібниці Рустама не обходили – його хвилював результат.
Дивовижної краси дерев’яна церква височіла на пагорбі неподалік портового міста й приємно пахла свіжим деревом. Хто б не глянув на неї – всім вона подобалась. Зарплати були виплачені, кар’єра успішно розпочата. Рустам взяв вірну Жиммергуль і поїхав з нею на канікули в Париж. Бо хто б що говорив, але є в баранців ще одна незаперечна риса – широта і цілісність натури.
Пірати ХХІ віку
Літак зібрався в потужний згусток м’язів і легко стрибнув у повітря. В утробі весело ворухнулось дитинча. Це була його перша повітряна подорож, і Есмеральда мріяла, як її син колись стане великим мандрівником.
Шлях авіалайнера пролягав по чистому безхмарному небу, на вісімнадцяту довготу північної півкулі – острів Сент-Томас. На п’ятому місяці вагітності Есмеральда взяла собі на тиждень відпустку й вирішила полетіти на Карибський острів – побути на самоті із собою і своєю майбутньою дитиною.
Уже за три години із сірих туманів, холодних травневих дощів і небувалих повеней Північної Америки літак приземлився в мініатюрному аеропорту острова, обніженого ласкавим лазуровим морем, у розкоші квітів, запаху сонця і швидкоплинних, як сон, дощів. Дитинча знову весело заворушилось, ніби у передчутті острівної пригоди.
Автобус підхопив Есмеральду і швидко доправив у готель, де прямо від балкона починався пляж; прозора вода, схожа на якісь фантастичні бірюзові акварелі, лоскотала зір і тіло. Пальми тільки-но починали викидати на пісок химерні суцвіття полудневої тіні, як павичі своє дивовижне пір’я.