Кашпар узявся екіпірувати учасників майбутнього чемпіонату і забезпечити виступ у ньому авторитетної чеської команди.
І вже зовсім сенсаційним вважалося переманювання невгамовним Тананаєвим з Петербурга в Київський політехнічний інститут відомого російського голкіпера Василя Оттена. Відбулося це ще восени 1910 року, всього вісім років після першого офіційно зафіксованого в світі переходу гравця за гроші, що стався в Англії. Тоді Елф Коммон перейшов з клубу «Шеффілд Юнайтед» до «Сандерленду» за 500 фунтів стерлінгів. Оттена ж спокусила стипендія і навчання в Київському політехнічному. Вже ранньої весни 1911-го відкриті тренування воротаря з Петербурга на Сирці множили число шанувальників нової гри мало не в геометричній прогресії.
Найперший відомий київський футбольний воротар, голкіпер збірної Росії 1911 року Василь Бернардович ОТТЕН.
І тут трапилося непередбачене. В п'ятницю, 25 березня 1911 року, гімназисти, що ганяли м'яча на одному з численних лужків між Пушкінським садом та іподромом, виявили в канаві біля огорожі скакового товариства труп, прикритий свитою. У пошуках м'яча, що кудись залетів, на мертвяка натрапив 15-річний Боря Торський. Він і повідомив про страшну знахідку околодочного наглядача Москаленка… Оскільки це було третє загадкове вбивство в районі Лук'янівки за неповний тиждень, газети підняли шум і дружно озброїлися на міських служителів порядку. Зокрема зажадали розчистити територію і поставити там охорону. Довго плакав Боря, проте батько не пускав його на футбол до тих пір, поки до Києва не приїхав легендарний Сергій Уточкін.
Відомий авіатор і велогонщик, до того ж завзятий футболіст, Уточкін 16 і 17 квітня здійснював показові польоти при величезному зібранні публіки. Але через сильний вітер його літак при перших двох спробах протримався в повітрі лише кілька хвилин. Потім справа пішла веселіше. А за три дні Уточкін надовго підкорив серця киян, зробивши декілька великих кіл над Печерськом з пасажирами на борту. Це сталося майже за два з половиною роки до «мертвої петлі» поручика Нестерова над сирецьким стрільбищем…
У перерві між польотами професор Делоне умовив Сергія Ісайовича провести показове футбольне тренування на майданчику гімнастичного товариства біля скакового поля на Сирці. Заняття зібрало київських гравців не тільки зареєстрованих, але і «диких» команд, здивувавши навіть бувалого голкіпера Оттена. Уточкін продемонстрував удар через себе по м'ячу, що летить, в стійці на руках! Одесити і сьогодні, сто років по тому, запевняють, що їхній прославлений земляк першим у всій Європі освоїв цей трюк.
Осінь народження і вбивства
До літа 1911-го переговори про проведення футбольного турніру раптом зайшли в безвихідь. Чехи, незважаючи на всі старання Кашпара, взагалі відмовилися виставити команду. Представники інших гуртків просили вдосталь потренуватися на єдиному придатному для офіційних матчів полі політехніків. Оскільки Делоне на той час повністю переключився на будівництво нових біпланів, а Плотников сховався на дачі, сподіваючись до осені дописати новий підручник, інтереси господарів майбутніх змагань наодинці представляв Тананаєв. Після довгих вагань він здався і розчинив ворота стадіону для суперників.
Але до серпня ніхто, окрім політехніків і німецького товариства, не подав офіційних заявок на участь в лізі. І тоді Тананаєва осінило:
– А чому ми не допускаємо до змагань гімназистів, вихованців реальних і комерційних училищ, які давно мають команди і жадають позмагатися, а безуспішно умовляємо дорослих чоловіків, що ганяють м'яча часто тільки для забави? Змагальність – справа перш за все молодих. Прошу щиро підтримати мою пропозицію, панове, і допустити до участі в лізі учнів.
Ідея припала улаштовувачам до душі. Зусиллями сімейства Вешке, Сергія Євтимовича Рокотяна, що читав курс про динамо-машини в учбовому закладі Пермінова і тренував за власною методою вихованців четвертої гімназії, а також Самсона Івановича Торського, чий син був капітаном збірної Імператорської Александровської гімназії, за лічені дні сформувалося 14 команд. П'ять наймайстерніших на чолі з політехніками склали перший клас, останні дев'ять, серед яких значилися другі збірні політехніків, німців і двох просунутих у футбольному сенсі гімназій – Імператорської і Четвертої, склали другий клас.
Павло Карлович Вешке не поскупився на срібло для кубка переможцям. Кубок виготовив ювелір Леонід Кумиловський-Федосов, у якого він потім і зберігався в міжсезоння.
Уже тоді існувало правило, що команда, яка завоювала трофей тричі підряд, отримує його довічно… Другому призерові призначався приз пана Губчевського – пам'ятний альбом в сап'яновій палітурці з фотографіями трьох кращих команд ліги. Інтуїція підказувала Вешке-старшому, що його нащадки у складі збірної Німецького гімнастичного товариства вище третього місця не стрибнуть, і він розстарався, виділивши для майбутніх бронзових призерів срібний м'яч на малахітовій підставці, приз, який за красою і символікою цілком міг змагатися з головним…
На честь прибуття до Києва в кінці серпня государя імператора було оголошено п'ять вихідних днів. Місто напередодні очистили від небажаних елементів. Тільки за підозрою до партії есерів було затримано 33-х.
Запобіжні засоби вживалися для тих часів небачені. На охорону Миколи II і вищих сановників виділили 300 тисяч рублів. На допомогу місцевій поліції прикомандирували 189 жандармів і співробітників центрального філерського загону. Під час поїздки імператора з Києва до Овруча впродовж 43 кілометрів дороги кожні п'ять метрів обабіч в шаховому порядку були розставлені солдати і кінна варта. На офіційні торжества допуск здійснювався по 26 (!) категоріях пропусків. У Оперний театр, де сталася трагедія, вхід був виключно за іменними квитками. Нічого не допомогло…
Початок занять в учбових закладах відклали до 12 вересня. На сімнадцяте Тананаєв призначив урочисте відкриття футбольної ліги. План завалився вслід за прем'єром і міністром внутрішніх справ Столипіним, скошеним двома кулями Мордка Богрова.
У злощасний четвер 1 вересня 1911 року фотограф Губчевський за розпорядженням київського губернатора, камергера високого двору Олексія Федоровича Гирса невідступно супроводжував царський двір. О 14.00 прибули на Печерський іподром, де відбулися скачки й огляд «потішних». Там Олександру Михайловичу вдалося зробити останній прижиттєвий знімок Столипіна. Петро Аркадійович був одягнений як чиновник з дворян – у білий кітель і картуз з білим чохлом. Лише чорна пов'язка на рукаві визначала особу, наближену до імператора. Київський фотограф відобразив Столипіна, коли той прогулювався під руку з губернатором Гірсом. Цей знімок, що обійшов усі російські газети, зробив Губчевського знаменитим…
Після оголошення про смерть прем'єра Київ занурився в траур. Члени «Союзу Михайла Архангела» на чолі з Любинським і Балабухою погрожували рознести по цеглинці єврейський Поділ. На територію міста терміново були введені регулярні військові частини. У ніч на 12 вересня Богрова, одягненого в той же фрак, в якому він був у театрі, повісили на Лисій горі – за переказами, улюбленому місці шабашів нечистої сили. Окрім офіційних осіб, дозвіл бути присутнім на страті отримали три дюжини «союзників» і націоналістів, які сумнівалися, що Богров буде повішений. Між тим, злочинець устиг дізнатися про загибель Столипіна і був щасливий, що нібито виконав своє призначення. Самсон Торський потім писав, що якби публіці дали розтерзати провокатора в театрі, він би в пеклі мучився, крім усього іншого, і від невідомості: помер-таки Столипін від його руки чи ні…