Він почав із «Романтичних анналів», знаменитої тоді збірки віршів і прози. Потім, забувши про її вік, – так вражений був її розумом, – він прочитав їй «Аталу»[22], «Сен-Мара»[23], «Осіннє листя»[24]. Та якось уночі (того вечора вона слухала «Макбета» в немудрящому перекладі Летурнера) дівчинка прокинулася з криком: «Пляма! Пляма!» – зуби в неї цокотіли, вона тремтіла і, втупивши перелякані очі в праву руку, терла її і приказувала: «Та сама пляма!» Нарешті прийшов лікар і наказав не хвилювати її.
Місцеві буржуа побачили в тому тільки недобру призвістку щодо її моралі. Подейкували, ніби «син Моро» хоче зробити з неї в майбутньому актрису.
Незабаром заговорили про іншу подію – стало відомо, що приїхав дядечко Бартелемі. Пані Моро приділила йому власну спальню і в своїй запобігливості дійшла до того, що в пісні дні подавала скоромину.
Старий виявився не надто люб'язним. Не було кінця-краю порівнянням між Гавром та Ножаном, де, на його думку, повітря важке, хліб нікудишній, вулиці кепсько бруковані, харчування абияке, а жителі міста ледарі. «Яка ж у вас нужденна торгівля!» – бурчав він.
Старий осуджував свого брата за його навіженство, тим часом як він сам нажив капітал, що дає двадцять сім тисяч ліврів річного прибутку. Під кінець тижня дядечко поїхав і, вже сідаючи в екіпаж, проронив слова не дуже багатонадійні:
– Мені завжди відрадно знати, що ви живете в достатку.
– Ти не отримаєш анічогісінько! – сказала пані Моро, вертаючись у вітальню.
Він приїхав лише на її домагання, і вона цілий тиждень добивалася, – може, занадто відверто, – щоб він одкрив свої наміри. Вона вже каялась, що так діяла, і тепер сиділа в кріслі, схиливши голову й стиснувши губи. Фредерік, сидячи навпроти, стежив за нею; і вони обоє мовчали, як і п'ять років тому, коли він вернувся з Монтеро. Цей збіг, що прийшов йому на думку, нагадав йому про пані Арну.
В цю хвилину під вікном пролунало хльоскання батога, і чийсь голос його покликав.
То був дядечко Рок – один на своїм візку. Він налагодився провести весь день у Ла Фортель, у пана Дамбреза, і по-дружньому запропонував Фредерікові скласти йому компанію.
– Зі мною вам не треба ніяких запрошень, не турбуйтесь!
Фредерік охоче погодився б. Але чим пояснити своє остаточне переселення в Ножан? Не було в нього й пристойного літнього костюма. Нарешті, що скаже мати? Він одмовився.
Відтоді сусід став не такий приязний. Луїза підростала. Пані Елеонора тяжко занедужала, і стосунки припинилися, на велике вдоволення пані Моро, яка побоювалась, що взаємини з такими людьми пошкодять синовій кар'єрі.
Вона плекала мрію купити йому місце в канцелярії суду. Фредерік не дуже опирався тим намірам. Тепер він супроводив її до обідні, вечорами грав із нею в імперіал; він звикав до провінції, занурювався в неї, і навіть його кохання набуло якоїсь похмурої насолоди, дрімливого чару. Він так щедро виливав у листах свої страждання, так часто згадував про них, читаючи книжки або гуляючи в полях, до всього їх прикладаючи, що вони майже вичерпалися; тепер пані Арну стала для нього наче небіжчицею, і він дивувався, що не знає, де її могила, – такою тихою і покірною стала його любов.
Одного дня – це було 12 грудня 1845 року, – близько дев'ятої години ранку, куховарка принесла йому в кімнату листа. Адреса була написана великими літерами, незнайомою рукою, і Фредерік, іще сонний, неквапливо розпечатав його. Нарешті прочитав:
«Гаврський мировий суддя, III округа.
Ласкавий добродію!
Ваш дядько, пан Моро, помер ab intestat…»[25]
Він спадкоємець!
Фредерік зіскочив з ліжка, босоніж, у самій сорочці, неначе за стіною вибухнула пожежа; він провів рукою по обличчю, не вірячи своїм очам, гадаючи, ніби все це йому сниться, і, бажаючи впевнитись, що не спить, розчахнув вікно.
Вночі випав сніг; дахи побіліли; у дворі він навіть помітив ночовки для прання білизни, що об них спотикнувся був учора ввечері.
Він тричі поспіль прочитав листа. Щирісінька правда! Всі дядькові статки! Двадцять сім тисяч ліврів річного прибутку! І шалена радість потрясла його на саму лише думку, що він побачить пані Арну. З чіткістю галюцинації він уже бачив себе поруч неї, в її домі; він привіз їй якогось подарунка, загорненого в тонкий папір, а біля під'їзду чекає на нього тільбюрі, ні, ліпше двомісна карета! Авжеж, чорна двомісна карета зі слугою в брунатній лівреї; він чує, як кінь б'є копитом, і дзеленькання збруї зливається з ніжними звуками їхніх поцілунків. Це повторюватиметься щодня, без кінця-краю. Він вітатиме їх у себе, у власнім домі; їдальня буде оббита червоним сап'яном, будуар – жовтим шовком, скрізь – дивани! А які етажерки! Які китайські вази! Які килими! Ці образи мигтіли так безладно, що йому в голові запаморочилось. Тоді він згадав про матір і пішов до неї, все ще тримаючи в руках листа.
Примечания
1
Флобер довго шукав назву для свого твору. До остаточного варіанту письменник пропонував інші: «Зів'ялі плоди», «Невдахи».
2
…його думка про пані Лафарж. – Йдеться про судову справу 1840 р., за якою пані Лафорж була звинувачена в отруєнні свого чоловіка і засуджена до каторги.
3
Гізо Франсуа П'єр Гійом (1787—1874) – французький історик і політичний діяч, що у 40-віроки XIX ст. фактично визначав антидемократичну політику Франції. Йому належить лозунг: «Збагачуйтесь – і ви станете виборцями».
4
Вертер – герой роману Гете «Страждання молодого Вертера» (1775); Рене – герой однойменного роману-сповіді Шатобріана; Франк – герой поеми Мюссе «Вуста та келих»; Лара – герой однойменної поеми Байрона; Лелія – героїня однойменного роману Жорж Санд.
5
Мірабо Оноре Габріель Рікетті (1749—1791) – популярний діяч Великої французької революції 1789—1794 рр.
6
Основний поділ осіб (латин.) – один із вступних розділів підручника з цивільного права.
7
Сен-Жюст Луї-Антуан (1767—1794) – діяч Великої французької революції; один з керівників якобінської диктатури; однодумець і друг Робесп'єра.
8
«Ревю де Де Монд» – літературно-політичний журнал, заснований в 1829 р.; в журналі друкували свої твори найвидатніші письменники того часу.
9
Робер Макер – герой мелодрами Антьє, Сент-Амана і Поліанта «Постоялий двір Андре». Завдяки талановитій грі видатного актора Фредеріка Леметра (1800—1876) ім'я персонажа пересічної п'єски стало узагальненням типу відверто цинічного пройдисвіта, безсоромна й хижа поведінка якого відтворювала вдачу олігархів, які безжально грабували Францію.
10
Ви англієць? (Англ.)
11
Беранже П'єр Жан (1780—1857) – популярний французький поет-пісняр. Тут йдеться про стримане ставлення поета до Липневої монархії.
12
Лаффіт Жак (1767—1844) – відомий фінансист доби Липневої монархії; був в опозиції до уряду Луї-Філіппа.
13
Шатобріан Франсуа Рене (1768—1848) – визначний французький письменник-романтик. Легітиміст за переконаннями, за часів правління Луї-Філіппа Шатобріан демонстрував прихильність до демократичних ідей.
14
Ламартін Альфонс (1790—1869) – відомий французький поет-романтик, історик, політичний діяч.
15
Мікеланджело Буонарроті (1475—1564) – видатний італійський живописець, скульптор, архітектор, поет епохи Відродження.
16
Буше Франсуа (1703—1770) – відомий французький живописець і гравер. Віддавав перевагу сюжетам з античної міфології, яким неодмінно надавав еротичного забарвлення в манері рококо.
17
Блан Луї (1811—1882) – французький соціаліст-утопіст, діяч французької революції 1848 р.
18
Герцог Немурський та Жуанвіль – сини Луї-Філіппа.
19
Вересневі закони вотовані після замаху на Луї-Філіппа (1835) – і були спрямовані на посилення цензури та суду.
20
Як личить (латин.).
21
…питання про рейнський кордон – питання про повернення Франції лівого берега Рейну, що за мирною угодою 1815 р. став німецьким.