Всего за 109 руб. Купить полную версию
Як професіонал він усе звик планувати наперед. Тому, пішовши з великого спорту після невдалої для нього Олімпіади в Сіднеї, він не відчув проблем із перекваліфікацією, як багато спортсменів. З початку 1990-х pp. Бубка і його родина постійно проживали в Монте-Карло. Там розташований головний офіс його фірми з виробництва і продажу сухих дріжджів і харчових домішок, що поліпшують смак хліба. 2000 р. у Донецьку був відкритий завод хлібобулочних виробів, і кожний тепер може спробувати «бубкинський хліб». Вибір такого бізнесу не випадковий. Адже головний принцип Сергія Назаровича – «завжди бути корисним людям і рідній країні». Таку ж мету він переслідував, створюючи «Клуб Сергія Бубки» у Донецьку 1990 р. Ця організація є постійним опікуном багатьох дитячих спортивних шкіл і засновником міжнародного турніру «Зірки жердини».
Досвід і професіоналізм Бубки все ще потрібні спорту. З 1999 р. він функціонер виконкому МОК, член Ради Міжнародної легкоатлетичної федерації (ІААФ). І ці аспекти особистості Сергія не менш цікаві, ніж його спортивна кар'єра.
Відстоюючи активну громадянську позицію і будучи широко відомою у світі особистістю, Сергій Назарович справедливо розсудив, що може принести більше користі Україні, діючи як представник вищого органу влади – парламенту. Тому з 2002 р. він ще й народний депутат, займає центристську позицію і є активним членом фракції «Регіони України».
Чудово, що країна відзначила свого героя ще за життя. Феноменальний легкоатлет 2001 р. був нагороджений званням «Герой України». А тепер можна побачити і бронзового Бубку – біля входу на стадіон «Локомотив» у Донецьку. Крім нього, такої честі удостоїлися лише три спортсмени у світі.
Булгаков Михайло Опанасович
(народ. 1891 р. – пом. 1940 р.)
«Російський радянський письменник», як його характеризували довідкові видання, народився і виріс у Києві. Любов до рідної землі він проніс крізь усю свою творчість, яку один із літературознавців назвав «києвоцентричною».
Творчість Михайла Булгакова стала відомою широкому читачеві з середини 60-х pp. минулого століття. До цього часу твори письменника знало лише вузьке коло друзів, а п'єси, які з успіхом ішли на московських сценах ще в 1930-ті pp., пам'ятали хіба що старожили й фахівці-театрознавці. Що ж, доля цього талановитого письменника виявилася типовою для часу, в якому йому довелося жити.
Народився майбутній письменник і драматург 15 травня 1891 р. у сім'ї доцента Київської духовної академії Опанаса Івановича Булгакова і викладачки жіночої гімназії Варвари Михайлівни Покровської. Услід за первістком Мишком з'явилися погодки Віра і Надія, за ними – Варвара, Микола, Іван, Олена, у яких різниця становила півтора-два роки. Голова сімейства викладав історію релігії, але намагався дати дітям гарну світську освіту. Їхнім вихованням займалася насамперед мати, яку Михайло називав «світлою королевою». Удома вільно говорили французькою, стежили за культурним життям, навчалися музики, мали серйозні захоплення. Батько, наприклад, був завзятим садівником і дуже любив квіти. Мишко досить рано виявив літературний хист (перше оповідання він виніс на сімейний суд у сім років), був гарним оповідачем, грав на роялі, малював. А ще захоплювавсь ентомологією і колекціонував метеликів настільки грамотно, що його колекцію 1919 р. було передано до Київського університету. Крім того, хлопчик мріяв про подорожі в далекі країни і збирав географічні карти.
Особливого достатку вдома не було, але тут завжди панувала атмосфера любові. Швидко зростаюча родина часто переїжджала і змінювала адреси. У різний час Булгакови жили на вулицях Госпітальній, Ільїнській, Прозоровській, у Діонісіївському провулку, на Андріївському узвозі. Особливо теплі спогади зберіг письменник про квартиру на Андріївському, 13, де він жив з 1906 по 1913 p., а вилетівши з гнізда, по можливості його відвідував.
І де б не перебував згодом письменник, він безмірно тужив за землею свого дитинства, у творчості постійно звертався до рідного Міста (так, він писав це слово з великої букви), до Дніпра, панорами Подолу, Володимирської гірки, церков і пам'ятників старовини. Усі його твори містять розсипи київських картинок, образів і вражень, якщо навіть і немає вказівок на це. А тим більше в нарисі «Кий-місто» чи «Записках юного лікаря». Та сама квартира на Андріївському узвозі «перекочувала» із усіма деталями в «Білу гвардію», і прізвище Турбіних не випадкове – його мав один із прадідів Булгакова. Навіть проживши кілька років у Москві, Михайло Опанасович писав: «Серце щемить, хочеться іноді болісно в потяг… і туди. Знову побачити урвища, занесені снігом, Дніпро… Немає кращого міста на світі, ніж Київ».
Але повернімося до хронологічної оповіді. Діти Булгакових здобували початкову освіту вдома, а продовжили навчання в 1 – й Олександрівській гімназії. Мишко провчився в ній вісім років, а потім зовсім свідомо обрав медичний факультет Київського університету Св. Володимира. Справа в тім, що троє братів матері були лікарями. Через сім років і Михайло одержав спеціальність лікаря «з відзнакою».
Ще будучи студентом, М. Булгаков обвінчався 26 квітня 1913 р. з дочкою значного чиновника Тетяною Миколаївною Лаппа (він називав її Тасею). Але через рік почалася Перша світова війна, і Михайло як майбутній медик почав працювати в госпіталях, після закінчення університету добровольцем пішов на фронт і пройшов там добру хірургічну практику. Тася пішла за ним і теж працювала – сестрою милосердя. Звістка про революцію застала їх у Вяземській земській лікарні. Навесні 1918 р. вони виїхали додому. До цього часу згоріла бучацька дача Булгакових, де недавно так безтурботно відпочивала численна рідня і ставилися Мишкові п'єски та інтермедії. Михайло не мав ніяких звісток від братів (вони опинилися пізніше в Парижі, де й залишилися жити). Кожна нова влада оголошувала свою мобілізацію, у тому числі й медиків. Так, за наказом денікінців М. Булгаков вирушив на Північний Кавказ, де вже йшла Громадянська війна.
В одній з автобіографій Михайло Опанасович згадує, що саме тоді, 1919 p., «їдучи в розхитаному потягу, при світлі свічечки, уставленої в пляшку з-під гасу, написав перше маленьке оповідання», а потім опублікував його в газеті «Грозный». На початку 1920 р. у Владикавказі Булгаков переніс тяжкий тиф, а коли видужав, шпиталь розформували, а сам лікар виявився непотрібним. Тетяна Миколаївна розповідала, що вони тоді недоїдали. І Михайло Опанасович вирішив зайнятися літературною працею: співробітничав у російському театрі, відкритому у Владикавказі, де зарплати не давали, але підкидали дещо з харчів, і писав у російськомовні газети. Два роки пройшли в активному пошуку. Перші спроби пера виявилися вдалими: п'єси драматурга-початківця «Глиняні женихи», «Самооборона», «Паризькі комунари» було відзначено, а останню Головрепертком навіть рекомендував до постановки в московських театрах. Булгакову стало зрозуміло, що це його шлях.
1921 p., погостювавши кілька днів на батьківщині, подружжя виїхало до Москви. Звідти Михайло Опанасович уже через півтора місяця напише: «Шлях пошуків роботи і спеціальність, намічені мною ще в Києві, виявилися зовсім правильними». Не похитнули цю впевненість і труднощі – не було ні грошей, ні речей, ні житла, ні роботи. Першу квартиру Булгакови одержали після того, як звернулися по допомогу до Н. К. Крупської. Це була кімната на Садовій, 10, де в «Майстрі і Маргариті» Булгаков оселить своїх героїв.