Свіфт Джонатан - Мандри Гуллівера стр 12.

П'яте. Якщо буде потреба негайно послати якесь розпорядження, Чоловік-Гора зобов'язується віднести у своїй кишені, куди скажуть, кур'єра разом із конем, і в разі потреби, приставити їх назад цілими і неушкодженими.

Шосте. Він буде в союзі з нами проти нашого ворога – мешканців острова Блефуску – і докладе всіх зусиль, аби знищити їхній флот, який саме тепер готується до нападу на нас.

Сьоме. Названий Чоловік-Гора у вільний час має допомагати нашим робітникам підіймати великі камені, що з них будують мури навколо головного парку та інші наші королівські споруди.

Восьме. Згаданий Чоловік-Гора мусить протягом двох місяців визначити розміри наших володінь, обійшовши для цього навколо острова та підрахувавши кількість своїх кроків.

Останнє. Зазначений Чоловік-Гора, урочисто заприсягшися виконувати всі вищенаведені умови, діставатиме щодня їжу і напої в кількості, достатній, аби утримувати 1728 наших підданців, матиме вільний доступ до нас і користуватиметься всіма ознаками нашої до нього прихильності.

Дано в нашому Бельфаборакському палаці у дванадцятий день дев'яносто першого місяця нашого царювання».

Хоч деякі з умов, через лукавство головного адмірала Болголама, були й не такі почесні, як мені хотілось, але я заприсягся і підписав їх з великою радістю та щирим задоволенням. Одразу ж з мене ланцюги було знято, і я опинився на волі. Імператор сам особисто зробив мені честь бути присутнім на цій церемонії. Я висловив свою подяку, припавши до ніг його величності, але він звелів мені підвестися і в дуже милостивих виразах, що їх, уникаючи докорів у чваньковитості, я не хочу переказувати, висловив надію бачити в моїй особі корисного для себе слугу, гідного вчиненої вже мені ласки і вартого майбутньої прихильності.

Нехай читач ласкаво пригадає, що останній параграф договору передбачав видачу мені від імператора їжі та питва в кількості, достатній, аби прогодувати 1728 ліліпутів. Коли я трохи згодом запитав одного з моїх двірських приятелів, як саме визначили мені таку цифру, той пояснив, що імператорські математики, квадрантом вимірявши висоту мого тіла та знайшовши, що до їхнього зросту вона відноситься як дванадцять до одиниці, вирахували, що при однаковій з ними будові тіла мій об'єм дорівнює принаймні 1728 об'ємам їхніх тіл, а значить, і їстівного я потребую у відповідній кількості.

Цей факт мусить показати, які здібні люди ті ліліпути та який розумний і разом з тим ощадливий монарх – їхній імператор.

Розділ IV

Опис Мілдендо, столиці Ліліпути, та імператорського палацу. Розмова автора з першим секретарем про справи імперії. Автор пропонує імператорові прислужитися йому в його війнах.

Здобувши волю, я насамперед попросив дозволу оглянути Мілдендо – столицю ліліпутів. Імператор охоче дав мені його, нагадавши тільки про мою обіцянку не чинити шкоди ні людям, ні будівлям. Населення спеціальними оголошеннями повідомили про мій намір відвідати місто. Мур, що оперізує столицю, має два з половиною фути заввишки і не менш як одинадцять дюймів завширшки і ним, навколо всього Мілдендо, вільно проїде карета, запряжена парою коней. По кутках муру, на відстані десяти футів одна від одної, стоять міцні башти. Я переступив Великі Західні ворота і обережно, боком, пройшовся двома головними вулицями в самому жилеті, щоб не попсувати полами свого камзола дахи та карнизи. Я посувався вперед надзвичайно обачно, уникаючи наступити на якого-небудь гульвісу, що міг залишитися на вулиці, дарма що наказ суворо велів усім сидіти вдома й не наражатися на небезпеку. Вікна на горищах і покрівлі будинків були обсипані народом, і мені здалося, що я ніколи ще не бачив такої кількості людей. Місто являє собою правильний квадрат зі сторонами п'ятсот футів кожна. Дві великі вулиці перетинають і поділяють його на чотири квартали. Ширина цих вулиць дорівнює п'яти футам, а бічних, куди я не міг увійти, а лише бачив їх, – від дванадцяти до вісімнадцяти дюймів. У Мілдендо, безперечно, вмістилося б не менше як 500 тисяч мешканців. Будинки в ньому мають від трьох до п'яти поверхів, на базарах і в магазинах багато різного краму.

Палац імператорський – у самісінькому центрі столиці на перехресті двох головних вулиць. Навколо палацу, на відстані двадцяти футів від нього, тягнеться мур два фути заввишки. Я дістав дозвіл імператора переступити через мур, і тому, що простір між ним та палацом досить широкий, зміг оглянути останній з усіх боків. Зовнішній двір являє собою квадрат із сорокафутовими сторонами і містить у собі ще два внутрішні двори; у другому з них містяться царські покої. Я дуже хотів подивитися на них, але зробити це було надзвичайно важко, бо головні ворота між дворами мають лише вісімнадцять дюймів заввишки і сім завширшки. Будинки ж на зовнішньому дворі мають щонайменше п'ять футів заввишки, і я не міг переступити через них, не завдавши їм великої шкоди, хоч стіни їхні – з міцного тесаного каменю й мають чотири дюйми товщини. Імператорові неодмінно хотілося показати мені свої апартаменти в усій їхній пишноті, але виконати його бажання я зміг тільки через три дні, вирізавши ножиком у королівському парку, ярдів на сто від міста, кілька найбільших дерев. З них я змайстрував собі два ослони, футів зо три заввишки кожен, досить міцні, щоб витримати вагу мого тіла. Коли народ було повідомлено вдруге, я знову пройшов містом до палацу, тримаючи в руках свої ослони. Підійшовши до зовнішнього двору, я став на один ослін, тримаючи другий у руці. Потім я переніс його через дах і обережно поставив на майданчик із вісім футів завширшки між першим і другим дворами. Далі я дуже зручно переступив через будівлі з ослона на ослін і перетягнув до себе перший ковінькою. Опинившись у такий спосіб у внутрішньому дворі, я ліг на бік, зазирнув у вікна середнього поверху, що прийшлися якраз проти моїх очей та були навмисне відчинені, і побачив розкішні покої. Там я вгледів імператрицю з молодими принцами в їхніх світлицях із найближчими особами з їхнього почту, її імператорська величність привітно всміхнулася до мене[21] і ласкаво подала скрізь вікно свою руку для поцілунку.

Я не обтяжуватиму читача подробицями, залишаючи їх для більшого свого твору, майже готового до друку, де містяться загальний опис цієї імперії від часу її заснування, історія довгого ряду її монархів, спеціальні оповідання про їхні війни, політику та закони, про її рослини та тварини, звичаї та установи і багато чого іншого цікавого та корисного. Тепер же головна мета моя – розповісти лише про події, які сталися в цій імперії під час дев'ятимісячного перебування мого в ній.

Одного ранку, тижнів зо два по моєму звільненні, до мене приїхав перший секретар (так вони звуть його) таємної ради – Релдресель у супроводі одного лише челядника. Наказавши фурманові стати віддалік, він попросив дати йому годинну аудієнцію, на що я радо погодився, зважаючи на його високу посаду та гарні прикмети і беручи до уваги також його клопотання за мене перед двором. Аби краще чути, я хотів лягти на землю, але він волів перебувати під час розмови на моїй долоні і, привітавши мене з визволенням, у чому, сказав він, було трохи і його заслуги, додав:

«Якби не сучасне становище, вас не звільнили б так скоро. Річ у тім, що хоч на око чужинця у нас нібито все гаразд, над нами, проте, тяжіють два лиха – партійні розбіжності серед нас самих і можливий напад з боку сильного чужоземного ворога. Треба вам знати, що протягом уже сімдесяти місяців у нашій імперії існують два ворожі угруповання – тремексени й слемексени[22], тобто партії високих і низьких підборів. Дарма, що стародавнім звичаям відповідають більше високі підбори, його величність звелів використовувати на адміністративних і на всіх посадах, на які призначає корона, самих тих, хто носить низькі підбори, чого ви не могли не помітити. Помітили ви, певне, і те, що й підбори його величності нижчі принаймні на один друр проти інших (друр – приблизно одна чотирнадцята дюйма). Ненависть між обома партіями дійшла до того, що члени одної партії не п'ють і не їдять в присутності членів іншої партії. Тремексенів, або прихильників високих підборів, ми вважаємо – числом більше, ніж нас, але влада цілком у наших руках. Ми боїмося, що і його високість – наступник трону – симпатизує тремексенам[23]. В кожному разі один із його підборів вищий за другий, і він через це навіть трішки шкандибає. І ось серед оцих чвар нам загрожує ще й напад війська з острова Блефуску – другої великої імперії світу, яка майже дорівнює, щодо могутності та розмірів, державі його величності. Мушу зазначити, що хоч ви й розповідаєте про країни, де живуть люди вашого зросту, та наші філософи не вірять цьому і вважають вас за жителя місяця чи якоїсь зірки. Адже сто таких, як ви, знищили б за найкоротший час усі овочі та всю худобу, що є у володіннях його величності. А до того ж у нашій історії, що нараховує вже шість тисяч місяців, згадується лише про дві великі імперії – Ліліпутію і Блефуску. Ці дві потужні держави вже тридцять шість місяців перебувають у стані запеклої війни, і ось із якої причини. Всім відомо, що яйця, перед тим, як їх їсти, розбивають з тупого кінця, і так ведеться споконвіку. Але коли дід його величності, уживаючи цього способу, ще хлопчиком, порізав собі пальця, його батько видав декрет, де всім, під страхом найсуворішої кари, пропонувалося розбивати яйця тільки з носика[24]. Закон цей так обурив населення, що від того часу історики занотували шість повстань, внаслідок яких один імператор позбувся голови, а другий – корони[25]. Монархи Блефуску завжди підбурювали наш народ на заколоти, а коли заколоти придушували, давали у своїй імперії притулок вигнанцям. Нараховують одинадцять тисяч осіб, які не погодилися розбивати яйця з носика, воліючи піти на страту. Сотні томів книжок видано з приводу цього питання, але творів тупоконечних не можна розповсюджувати, а членів їхньої партії заборонено приймати на службу. Під час цих заколотів імператори Блефуску не раз подавали нам через своїх посланців протести, обвинувачуючи нас у єресі та в порушенні основної доктрини великого пророка Ластрога, викладеної в 54-му розділі Блендекроля, що заступає їм Коран. Та їхні протести – просто перекручування тексту, бо там сказано, що «всі вірні мають розбивати яйця з належного кінця». А що таке «належний кінець», на мою думку, мусить підказати кожному його совість або, в крайньому разі, вирішити головний суддя. Останнім часом вислані від нас тупоконечники набули такої сили при блефускуанському дворі і мають таку підтримку з боку своїх однодумців тут, що між нами почалася кривава війна і з перемінним успіхом точиться вже тридцять шість місяців. Ми втратили сорок великих кораблів і ще більше меншого розміру з тридцятьма тисячами наших кращих солдатів та матросів. Втрати ворога ще тяжчі. Але тепер вони закінчують будівництво нового величезного флоту і готують десант на нашому березі, ось чого його величність, покладаючись на вашу міць та відвагу, звелів мені розповісти вам про все це».