Всего за 69.9 руб. Купить полную версию
Сіли обідати, посадили й хлопця багачевого за стіл. Погравсь хлопець з дітьми і пішов. Приходить додому, а батько й питає:
– А що, сину, що ти там чув?
– Нічого, тату, не чув. Грались. Мене дядько й обідать посадив. Борщ був із м'ясом і каша з молоком.
– Еге… Он що?! Це вже значить – годі полову їсти, що торік у мене брав та молов з житом і їв… Тепер уже борщ з м'ясом, ще й каша з молоком! Що ж це воно за знак? Як би його довідатися?
А теща сидить на печі та каже:
– Ось як довідатися: ти піди до брата та скажи йому, що прийдуть до мене судді добро моє описувати, так дозволь, брате, нехай моя скриня з грішми у тебе в хаті постоїть, поки я панів одбуду. Та візьми скриню велику, ту, що в коморі, та мене туди замкніть, то я вже почую, що вони балакатимуть.
– Оце добре.
– Тільки якби чого-небудь туди їсти мені поставити.
– Та он вареники ті, що не доїли, так з макітрою і постав.
Винесли з комори скриню, влізла туди теща, поставили їй вареники і замкнули скриню.
– Отепер піду до брата.
Бідний брат щось робив надворі; дивиться, йде до нього брат.
– Що це за знак? – каже. А в самого аж сльози на очах навернулись.
Прийшов, здоровкається:
– Здоров, брате.
– Здоров.
– Боже тобі поможи.
– Спасибі. – Та ще й руку подав.
– А чого я, брате, до тебе прийшов?
– Не знаю.
– Будь ласкавий, брате, чи не можна до тебе мою скриню з грішми перевезти, бо до мене наїдуть судді описувати худобу, то нехай скриня у тебе постоїть, а завтра вранці прийду й візьму.
– Так що ж, нехай постоїть, привези.
– Тільки, брате, в хаті постав скриню, бо в сінях страшно становить.
– Та поставимо в хаті, вези.
Пішов багач. Привезли скриню і поставили в хаті на самому покуті. Парубка тоді дома не було. Приходить увечері, дивиться – скриня стоїть:
– Дядьку, що це у вас за скриня?
– Та це брат привіз, оддав на сохран, бо до нього судді наїхали худобу описувать. Тільки ніч перестоїть, а завтра вранці прийде брат та й візьме.
– Бреше він.
Повечеряли й полягали спати.
Як заснули дядько з дядиною, він устав потихесеньку, узяв макогін, одімкнув скриню, підняв віко, коли баба… Він її як ошелешить макогоном!.. І не кавкнула… Взяв вареник з макітри, встромив їй у рот, буцімто подавилась. Замкнув скриню та й ліг.
Коли це вранці іде багатий брат із наймитами.
– А що, брате, ціла скриня?
– Ціла.
– Ну, спасибі тобі, дай Бог здоров'я. А беріть, хлопці, ставте на віз.
Поставили і повезли. Багач йде ззаду та й питається:
– Мамо, чули, де вони беруть гроші?
Не озивається.
– Мабуть, заснула.
Привезли скриню додому, поставили в хаті, одімкнули, як глянув багач, та аж рота роззявив:
– Умерла?! Дивись, жінко, ще й вареник у роті. Мабуть, удавилась… Подивись, вареник у роті. Голівонько бідна, що його робить? Треба йти до попа – нехай іде ховать. Скажемо, що раптово вмерла.
Прийшов до попа:
– Здорові були, батюшко.
– Здоров, здоров.
– Ідіть ховать – мати вмерла.
– Та невже? Як це так? Я ж її вчора бачив, мов здорова ж була.
– Так вона, батюшко, й сьогодні здорова була, та їла вареники, та за їжею вмерла; іще й вареник у роті оставсь.
– Так, може, вона вдавилась?
– Та, може ж, і вдавилась. Бог же її зна.
– Ну так я прийду і поховаю.
Прийшли і поховали тещу.
Вночі парубок встав, пішов на гробовище, одрив тешу, вийняв з труни, узяв на оберемок, поніс до багатого в двір. Відчинив комору, а в тій коморі в засіках пшениці так що, мабуть, пудів з двісті, така, як золото. Він взяв ту пшеницю, розкрив, розсипав, розкидав по всій коморі; тещу посадив у засік, дав їй лопату в руки, а сам замкнув комору та й пішов. Прийшов додому, ліг спати, буцім нічого не знає. Коли це вранці чує – ґвалт по селу. Питається дядька:
– Що там таке?
– Та там чудасія: багачева теща вночі встала, та прийшла до нього в комору, та й досі сидить у засіці.
– А ходім, дядьку, подивимось.
Приходять до багачевого двора, аж у нього повен двір народу, і протовпиться трудно. Багач аж чуб на собі рве – гука до наймита:
– Біжи, Каленику, до батюшки, хай іде, що хоче, те й робить! Оце послав Господь напасть. Бач, що воно значить, як не своєю смертю вмре.
Побіг Каленик до попа:
– Здрастуйте, батюшко.
– Здрастуй, здрастуй… А що скажеш?
– Ідіть до нас, та як можна швидше.
– Що таке? Що таке?
– Та прийшла баба Параска з того світу. Вчора заховали, а вона вночі прийшла, сіла в коморі, аж у засіці, ще й лопату у руки взяла, порозкидала по коморі всю пшеницю.
– Всю пшеницю? Всю пшеницю?.. По коморі? Баба Параска? Давайте швидше патрахиль. Семене, бери требник… Іди поперед мене та читай: «Да воскреснет Бог» та «Помилуй мя, Боже».
Прийшли… Коли якраз у засіці… Багатий аж до ніг припада попові:
– Батюшечко, чи не можна яке закляття положить, щоб осиковим кілком пробить?
– Треба, треба, всенеповинно треба. А беріть же її хто та виносьте з комори.
Люди стоять, роти пороззявляли, ніхто з місця й не ворухнеться. А парубок стоїть коло дверей.
– А давайте, – каже, – я візьму.
Перехрестивсь на схід тричі, обернувсь, узяв тещу та вже не поніс у хату, а прямо на гробовище; положили в труну її, загребли; батюшка прочитав закляття, забили осиковий кіл на гробі.
– Отепер, – каже, – не встане, бо нечиста сила з неї вийшла.
Прийшли до двору. Багатий питається:
– А що, батюшко, чи не можна мені цю пшеницю на потребу пустить?
– Е, ні-ні, не можна.
– А де ж її діть?
– Де хочеш, туди і дінь, хоч закопай, хоч спали, як ніхто не візьме.
А бідний брат, що тут же стояв, каже:
– Давай, брате, я візьму цю пшеницю, уже що Бог дасть, те і буде. – Його зарання підучив парубок.
– Візьми, зроби милість. Та візьми й комору, будь ласка, бо як її тепер спалить, то й вся оселя згорить. Візьми все, забери пшеницю й комору.
Як почали ту пшеницю носить – дядько, дядина і парубок, та цілісінький день носили до вечора, такої насипали пшениці, як золото. А далі вже й комору перенесли. Багач каже:
– Ну, слава Богу! Тепер збувся.
А бідний з парубком поставили комору, позсипали в засіки пшеницю.
– А що, дядьку, буде з тебе?
– Слава Богу, буде.
Дождавшись вечора, пішов парубок знову на гробовище. Вирив тещу, взяв на плечі, поніс до багача. Одімкнув комору, а в тій коморі повно одежі: кожухи, кожушанки, кобеняки, свитки, смушки – карбованців на тисячу буде в тій коморі добра. Він узяв одімкнув комору, поскидав з жердок одежу, познімав з ключок, повивертав з скринь, скрізь порозкидав, які взяв та пороздирав. Взяв найкращу кожушанку, синім сукном криту, та ще й сивим смушком обложену, ту, що багатого жінка вінчалась в ній, убрав в неї тещу, посадив її в куточку, замкнув комору, а сам пішов додому.
На другий день якесь свято було. Жінка багачева вбирається до церкви та й каже на наймичку:
– Біжи в комору та внеси мені ту кожушанку, в якій я вінчалась.
Та взяла ключ та й побігла. Тільки що одімкнула комору, та аж скрикнула:
– Ох, мені лишенько! Що це за гармидер такий!
Коли зирк – аж у куточку сидить теща. В бідної наймички трохи очі з лоба не повискакували. Як чкурне… А надворі сніг великий – погубила в снігу й черевики. Вбігла в хату.
– Що там таке?
– Ох, моя ж матінко! Баба Параска сидить у коморі у вашій кожушанці.
А багатий лежав на лаві. Як почув, так аж очкур[6] у нього лопнув з переляку.
– Та невже в коморі? Біжи, Каленику, до попа.
Побіг Каленик. Прибіга до попа і слова не вимовить:
– Ба-ба-ба-ба-батюшко! Па-па-ппа-параска оп'ять…
– А що? Що, баба Параска прийшла?
– Прийшла.
– Семене, Семене, вставай, зараз мені требник. Требник… Требник… Кадильницю беріть… Херувимського ладану положіть. Іди зараз вперед, читай, щоб усі чули…
Прийшли до багача. Він як побачив попа, та аж чоботи йому цілує.
– Батюшко, чи не послать до архирея? Може, в нього молитва друга, може, в нього закляття не таке, як у вас?
– Ні, постой, постой, цей раз заховаєм, і вже закопаємо у яму не так, і вже два осикових кілки заб'єм: один у головах, а другий у ногах. Посередині хрест зроблю заступом та херувимського ладану туди засиплю, то вже не встане.
– Оце було б і тоді так зробить, то вона б не прийшла… А беріть хто роздягайте її та понесем.
Тільки люди баньки повитріщали та роти пороззявляли… Ніхто не хоче і підступиться – боїться. Що то воно значить, як не своєю смертю умре! Хто ж піде брати гаспидяку? Парубок стоїть коло дверей, каже: