Всего за 79.9 руб. Купить полную версию
– На тобі клубочка золотого, кидай його поперед себе, і куди він котитиметься, то туди й твоя дорога стелитиметься. Іди ж слідом за тим клубочком.
Сказавши те, стала дівчина голубкою та й полетіла. Кинув хлопець поперед себе клубок та й іде за ним слідом. І прикотився той клубок на таке місце, де стояло дванадцять хатинок на курячих лапках. Підійшов він під крайню хатину, тричі постукав у віконце.
Відкрила дівчина двері, пустила у хату.
– Лізь, – каже, – під ліжко і тихо лежи, бо ось-ось прилетить Вістовик: він не повинен про тебе знати. Коли ж запримітить, то обох нас покарає.
Аж тут у вікно: стук-стук, стук-стук. І Вістовик дає наказ:
– Щоб ви те всі, сестриці, були завтра ранком в дідуся на дворі. І щоб ви те всі були однаковісінько наряджені-одягнені, обуті та позачесувані.
Ранком стали збираться до дідуся. Дівчина й каже парубкові:
– Кидай клубочка поперед себе і йди слідом за ним. І тримай в руках шпильку. Тобі стрічатимуться в дорозі змії, звірі, та ти тільки тею шпилькою махни і скажи: «Пускайте, бо я йду до дідуся у свати». Клубочок доведе тебе до дідусевого палацу. А ми там стоятимемо рядочком, і буде дідусь тебе підганяти, щоб ти хутчій дівчину вибирав, а ти кажи: «Знаєш, дідусю, що то не грушки вкусити, а треба навік жити». Я ж буду стояти з правої сторони крайня. Приглядайся: у мене каблук туфлі на правій нозі буде кривий. І ти мене по цій ознаці запримітиш. Коли ж мене ти не пізнаєш, то слуги дідуся твою голову настромлять на кілкові.
Вислухав пораду хлопець, кинув клубок поперед себе і рушив у дорогу. Клубок котиться, а він іде слідом за ним. Дійшов уже до перших воріт, а різні звірі – тигри, льви – його і не пускають. Махнув хлопець шпилькою – і до них:
– Пустіть, бо я йду до дідуся у свати.
Пустили його звірі, і самі відкрилися перед ним ворота. Так пройшов хлопець перші, другі і треті ворота. Іде, а обік – три ряди поодрубуваних голів на кілках настромлені…
У дворі палацу його зустрів дідусь:
– Ну, вибирай тепер, синок, чимхутчій собі дівчину.
Глянув хлопець на дівочий ряд, приглядаючись до туфлі на правій нозі у крайньої дівчини.
– То, дідусь, не грушки вкусити, а треба навік жити.
– Вірно, синок, вірно.
Підійшов нарешті парубок до своєї обраниці та й каже:
– Ото моя.
– Вірно ж. Тепер будеш моїм зятем.
Незабаром молоді стали під вінець. Тут і нашій казочці кінець.
Пообіцяй те, за що вдома не знаєш
Зачинається казка з бідного чоловіка. Бідний чоловік мав єдиного сина. Син виріс на леґеня й оженився. Поставив собі хижу, купив собі коника й пішов по світу.
Іде, йде через ліси, хащі, пустища. Раз його коник зостановився. Просить він коника і грозить, але той не хоче з місця поступитися. І не знає чоловік, що робити з конем. Глянув він – перед коником стоїть пан, котрий питає:
– Чого так б'єш коника?
– Б'ю, бо не слухає мене. До сього часу йшов, а тепер не хоче…
– То знаєш що? Пообіцяй мені те, за що вдома не знаєш, і твій коник буде йти.
Чоловік думав про всі речі, що в нього були вдома, і пообіцяв.
Іде далі, довго ходить по світу. Як вертався додому, кажуть йому:
– У твоєї жони мала дитина.
Приходить він додому, й до нього вийшла жона з радістю. Айбо чоловік дуже смутний, не говорить нічого.
А у місяць хлопчик проговорив:
– Няньку, не журіться. Хоч ви мене продали, то – не біда.
Як хлопцеві минуло три місяці, сказав:
– Няньку, виряджайте мене в дорогу.
Вирядили його. Іде хлопець… А давно села були далеко одне від одного. Йшов пустищами і прийшов на полонину. Знаходить там западнисту хижу. Дивиться у вікно: сидять діди і всі однакові. Зайшов хлопець до хижі, а один дід почав казати казку. Як скінчив, просить:
– Заплати мені за казку.
Хлопець зняв крисаню і дав дідові. Тепер почав казати казку другий дід. І цей просив за казку плату. Тому хлопець дав з себе реклик. Третьому дав за казку останні ногавиці.
Сам зібрався в дорогу і йде далі. Один дід пустився за хлопцем, обійшов його, йде йому назустріч і питає:
– Куди ти, хлопче, йдеш?
Хлопець усе розповів.
– Ну, вернися, синку, і подякуй дідам.
Він так і зробив. І дістав назад крисаню, реклик і ногавиці. Тоді сказав йому дід:
– Ти запроданий чорту. Підеш до Чорного моря і там знайдеш явора, котрий має дупло. Сховаєшся в се дупло. І прийдуть купатися в море три доньки чорта. Дві прийдуть наперед, а одна потім. Дві пропусти, а коли третя розбереться і піде купатися, візьми від неї перстень. Буде на тебе йти страхами: водою, огнем, гадюками, – але ти не страшися і доти не давай їй перстень, доки не пообіцяє, що буде твоя жона. Ота дівчина тебе врятує.
Хлопець добре собі запам'ятав і заскіпив у серце дідові слова.
І прийшов до Чорного моря, знайшов явора і сховався в дупло. Нараз приходять дві сестри. Викупалися і пішли. Потім прийшла молодша. Купалася у морі, а хлопець тихо виліз з явора і взяв її перстень. А вона, як скупалася, вийшла на берег, убралася, дивиться – нема персня! І почала грозити:
– Дай мій перстень!
– Я тобі дам, коли пообіцяєш, що будеш моя жона.
– Я тобі жоною не буду! Дай перстень, бо воду на тебе пущу, вогнем спалю, гадюк напущу.
Вона так і зробила. Але хлопець не побоявся, і дівчина мусила пообіцяти, що буде його. Як пообіцяла, сказала:
– То сідай на мене.
І понесла його до свого няня.
Іван ходить по дворові, а чорт його побачив і проговорив:
– А, тут є мій солдат…
Завів його в одну кімнату і сказав:
– Відпочивай, бо ввечері підеш на роботу.
Чорт увечері приходить і каже:
– Бачиш оті ліси?
– Бачу.
– Оті ліси маєш врубати, землю перекопати, засіяти пшеницею. Та щоб пшениця до рана виросла, дозріла. Маєш її зжати, звезти, вмолотити, вмолоти і хліба напекти.
Іван зажурився. Приходить до нього дівчина і питає:
– Що тобі казав няньо?
– Те й те.
– То не журися.
Свиснула, й збіглися чорти, вона дала їм наказ – ліс спалити, землю перекопати, засіяти пшеницею. Пшениця аби виросла, дозріла. Аби пшеницю зжали, позвозили, змолотили і хліба напекли.
Усе це сталося. І рано Іван приніс чортові готовий хліб.
– Но, коли собі приготовив, то з'їж його, – сказав чорт сердито. А чортиця промовила:
– Старий, відправ ти сього хлопця геть, бо він з'їсть твоє серце.
Другого вечора назад приходить чорт і питає Івана:
– Чи ти знаєш, де живе мій брат?
– Не знаю.
– Він живе в одинадцятій державі. І до мого брата маєш поставити склянчаний міст, аби я міг бачити звідси його. На мості маєш поставити стовпи, і на кожнім стовпі мають пташки ціпати.
Як чорт пішов геть, з'явилася донька і питає:
– Що тобі сказав няньо?
– Сказав те й те.
– Не журися нічим. Міст буде. Ото не велике діло.
І свиснула, і збіглися чорти й питають:
– Що наказуєш?
– Наказую поставити до одинадцятої держави склянчаний міст. На мості мають стояти стовпи, і на кожнім стовпі пташки ціпати…
Рано подивився старий чорт, а те все готове.
– Ти збудував міст?
– Я збудував.
А стара чортиця промовила:
– Старий, пусти ти хлопця, бо ото хитрий, вип'є він твоє серце!
– Ще його не одпущу. Ще йому одну роботу дам. Мушу його серце випити.
І прикликав хлопця й наказав:
– Маєш піймати зеленого зайця, коли ні – вип'ю твоє серце.
Приходить донька й питає:
– Що сказав старий?
– Те й те.
– Дуже мудре діло, але будемо старатися. Той заєць ховається аж у Чорному морі. Но, сідай на мене.
Він сів, і прилетіли на Чорне море. Дівка дала рушницю і сказала: хто буде йти попри тебе – стріляй!
А сама зайшла у море.
Нараз бачить Іван: іде його нянько і гукає:
– Ой синку, давно ми не виділися!
Іван пропустив його. Дівка виходить з моря:
– Ну, чи був хто?
– Був мій нянько.
– Та чому ти не стріляв? Ото був зелений заєць!.. Ну, я ще раз іду в море, та як побачиш кого, нараз стріляй.
Дівка у другий раз зайшла в море і виганяє нечистого. Бачить Іван – іде його мати. І він пожалував матір.
– Та чому не стріляв? Ото був зелений заєць… То ще раз іду в море, та коли й тепер не вб'єш, обоє постраждаємо. Дуже змучилася.
Вигнала дівка нечистого у третій раз. І бачить Іван – іде його баба.
– Ой синку, то давно тебе не виділа.