Всего за 79.9 руб. Купить полную версию
А він каже:
– Знаєш що: попроси ти в нього ту хусточку начебто прати та возьми махни нею, то я до тебе переправлюсь і буду з тобою жити, а брата твого отруїмо.
От вона прийшла додому і просить брата:
– Дай, братику, мені ту хусточку. Вона брудна, я піду та виперу тобі.
Він повірив їй та й дав. Сестра взяла, прийшла до моря, махнула – став міст. Змій і переправився на цей бік. От радяться вони, як би згубити брата з світу. А змій і каже:
– Ти візьми занедужай та й скажи: снилось мені, братику, і виділось, що якби ти поїхав на полювання та дістав мені вовчого молока, то я б і видужала. От він як поїде, а вовки й розірвуть його собак. Тоді ми і його візьмем, бо в собаках уся сила.
От приїжджає брат з полювання додому, змій сховався, а вона йому й каже:
– Снилось мені, братику, що якби ти поїхав та дістав мені вовчого молока, то я б напилася та й, може б, одужала, бо я така слаба, така слаба!
– То й дістану, – каже брат. Сів на свого коня і поїхав. Приїжджає у чагарець, аж тут вовчиця схопилась. Протиус догнав. Недвига придержав.
Брат здоїв молока і пустив її. Вовчиця оглянулась і каже:
– Спасибі тобі, хлопче-молодче, що ти мене пускаєш. Я думала, що ти мене з світу згубиш. Дарую тобі за це вовченя.
І наказує тому вовчаті:
– Служи ти цьому чоловікові так, як батькові.
От він і йде. То було в нього двоє собак, а тепер і третє, вовченя, біжить за ним.
Вгледіла сестра з змієм, що за братом біжить троє собак, а змій і каже:
– Ото лихо, ще й третього сторожа собі добув. Візьми ж ти ще гірше занедужай і попроси молока медвежого, то там його розірвуть непремінно.
От змій перекинувся голкою, вона взяла застромила її в стіну. Зліз брат з коня, а собаки та вовк до хати та так пнуться на стіну до тієї голки. А сестра й каже:
– Навіщо ти тих собак держиш, вони мені спокою не дають!
Він крикнув – собаки й посідали. А сестра каже:
– Снилось мені, братику, що коли б ти дістав мені ще ведмежого молока, то я б напилась та й одужала.
– То й дістану, – каже він. Переночував, сів на коня та й поїхав. Приїжджає знов в чагарець; тут зараз і схопилась медведиця. Протиус догнав, Недвига придержав. Здоїв її брат та й пускає. Медведиця й каже:
– Спасибі тобі, хлопче-молодче, за те, що ти пустив мене. Дарую тобі медведча. – А до медведчати каже: – Слухай його, як свого батька.
Їде брат додому, і вгледіли сестра з змієм, що вже четверо за ним. Змій і каже:
– Попроси в нього лисичого молока, то він як поїде, то звірі його й з'їдять.
А сам перекинувся голкою, вона й застромила в стіну ще вище, щоб собаки не дістали. Брат зліз з коня, собаки знов кинулись до хати та так і пнуться на стіну. Сестра розплакалась:
– Нащо ти так багато собак держиш!
Брат крикнув, вони посідали. А сестра знов своє:
– Снилось мені, братику, що якби ти дістав мені ще лисичого молока, то я б одужала.
– То й дістану, – каже брат.
От лягає він спати. Недвига примостився в його головах, Протиус у ногах, а вовчок і медведик по боках. Переночував брат, вранці сів на коня, забрав своїх звірів і поїхав. Приїжджає до чагарця; вибіга лисиця. Протиус догнав. Недвига придержав. Брат видоїв її і пускає. А лисиця й каже:
– Спасибі тобі, хлопче-молодче, що ти мене пускаєш. Я думала, що ти мене розірвеш своїми собаками. За те дарую тобі лисиченя. – А лисиченяті каже: – Слухай його, як рідного батька.
Їде брат додому. Угледів змій, що він добув собі ще п'ятого сторожа, а сам і не пропав, та аж зубами скрегоче.
– Візьми, – каже він, – занедужай ще гірше і скажи: снилось мені, братику, що десь в іншому царстві є такий кабан, що носом оре, вухами сіє, а хвостом волочить. І є там такий млин на дванадцять каменів, що само й мелеться, само й насипається, само одгортається, само і в мішки набивається. То якби ти дістав з-під тих дванадцяти каменів борошна, то я б спекла собі коржа з того борошна і одужала б.
Брат розсердився і каже:
– Не сестра ти мені, а ворог!
А вона:
– Чи ж можу я тобі бути ворогом, коли нас тільки двоє на чужині?
Повірив брат, знову сів на коня, забрав свою сторожу і поїхав. Приїжджає туди, до кабана і до того млина, що казала. Прив'язав коня і йде в млин. А там дванадцять каменів і дванадцять дверей. І такі ті двері, що самі одчиняються і самі зачиняються.
Взяв він з-під першого каменя борошна, пішов у другі двері, а двері й зачинили його звірів. Ото як пройшов він усі двері, вийшов надвір, аж бачить: звірів нема. Він свистів-свистів, чує, що вони десь виють, але не вибігають. Заплакав він, сів на свого коня і поїхав додому. Приїжджає, а сестра його гуляє з змієм. Тільки що брат входить у хату, а змій і каже:
– Ну, журився я за м'ясом, а м'ясо само йде.
Велять братові рубати дрова та наставлять окріп, щоб його зварить та з'їсти. От він рубає дрова, а сорока приліта та й каже:
– Загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі прогризлись крізь двоє дверей.
От він поналивав у казани води й розтоплює. А дров нарубав гнилих, вони підсохнуть трохи і займуться. А він візьме прихлюпне водою, щоб не так горіли, та й вийде надвір. Сорока й каже:
– Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі прогризлись крізь четверо дверей.
От як ввійде він до хати, то змій і каже:
– Ей, не згоден ти й окропу нагріти! – Та сам візьме кочергу, поштовха, – вони й займуться. А брат візьме та й прихлюпне водою, і дрова знов помалу горять. Вийшов він знов надвір, ніби за дровами, а сорока й каже йому:
– Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі крізь десятеро дверей прогризлись.
А брат набере якнайгниліших дров та й вкине в піч, щоб не так горіли. От уже й казани начинають закипати. Знов вийшов він надвір, нібито по дрова. А сорока й каже:
– Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо вже твої звірі прогризли усі двері і спочивають.
От уже закипіли ті окропи, він і каже до змія:
– Зятю мій милий, зятю мій любий, дозволь мені перед смертю на дерево вилізти та з білим світом попрощатися.
– Ну, лізь, – каже змій.
От поліз брат на явір, і ні одної гілки не пропускає, все на кожну ступає, щоб тільки загаятись хоч трохи. Виліз аж на самий верх. Прилітає сорока:
– Ей, загайся, хлопче-молодче, загайся, бо от-от прибіжать твої звірі.
А змій вибіга з хати та й кричить:
– Доки ти сидітимеш там, злазь, бо вже в мене терпцю немає!
Став злазити брат назад, та все на кожну гілку ступає, щоб загаяти час. От став він уже не останню гілку та й хоче додолу скочить, коли це звірі його – неначе що загуло – прибігли й стали круг нього. А він тоді скік на землю та й гукає радісний на змія:
– А йди лиш, любий зятю, може, я вже й готовий!
Змій вийшов, а він до звірів:
– Вовчук! Медведчук! Протиус! Недвига! Беріть його!..
Звірі як кинулись – і розірвали в шматки.
Зараз він взяв труп склав, спалив, а лисичка хвостом змела, винесла в поле та й розвіяла. А як змія розривали, то сестра вхопила зуб його та й сховала.
От брат і каже:
– Коли ти, сестро, така, то зоставайся собі тут, а я поїду в інший край.
Взяв зробив два цебра, повісив на яворі і сказав їй:
– Оце, сестро, як будеш ти плакати по мені, то оцей буде повен сліз. А як будеш плакати по змієві, то оцей буде повен крові.
Сів собі на коня, забрав своїх вірних друзів та й поїхав. Приїжджає він в один город та й узнає, що в тому городі є криниця і в ній сидить змій з дванадцятьма головами. Як ідуть люди по воду, то й ведуть одну дівчину. Змій з'їсть її, а вони наберуть собі води, бо інакше не можна. Того дня настала черга цареві вести свою дочку. От хлопець-молодець і каже:
– Я можу побідити отого змія.
– Як побідиш його, – кажуть люди, – то цар обіцяв віддати свою дочку ще й половину царства.
Ну, ведуть ту царівну, а за нею й хлопця-молодця ведуть, а за ним ідуть його звірі і кінь. Привели ту царівну, таку убрану. Тут змій тільки що виткнувся, щоб з'їсти її, а хлопець-молодець і каже:
– Меч-самосіч, рубай його! Вовчук, медведчук, Протиус, Недвига, беріть його!
Тут той меч-самосіч січе, а звірі рвуть. І розірвали його зовсім. Взяли труп, склали, спалили, а лисичка хвостиком змела попіл і розвіяла. Дякують люди йому, що вода стала свободна. А царівна дала йому перстень.