Розкопки в Геркуланумі та Помпеї стали однією зі сходинок до створення археологічної науки. Людиною, яка поєднала захоплення красою витворів античного мистецтва з науковим аналізом, став Йоганн Йоахім Вінкельман.
Він народився 1717 року в місті Стендалі в родині бідного ремісника. Ще в дитинстві Вінкельман зацікавився місцевими курганами і разом з друзями багато часу проводив у пошуках давніх могил. У 1743 році він став помічником директора школи у Зеєгаузені, а в 1748 році – бібліотекарем у графа фон Бюнау й оселився поблизу Дрездена. Разом з графом Вінкельман написав свою першу історичну роботу «Історія германських імператорів та германської імперії». В Дрездені у ті часи перебували найбільші в Німеччині колекції старожитностей та художніх витворів. Вивчення цих зібрань підштовхнуло Вінкельмана до написання «Думок про наслідування грецьким творам у живопису та скульптурі». Прагнучи побачити античні твори в Італії, він переходить у католицтво і переїздить до Рима. У 1758 році Вінкельман стає бібліотекарем і зберігачем колекції кардинала Альбані, а в 1763 році – головним зберігачем всіх старожитностей Рима та його околиць. Він починає відвідувати розкопки Помпеї та Геркуланума.
Три твори Вінкельмана заклали підвалини наукового дослідження історії давнини: «Повідомлення про розкопки в Геркуланумі», «Історія мистецтва давнини» та «Невідомі античні пам’ятки». В цих творах Вінкельман вперше виклав історію розвитку античного мистецтва. Він створив свою систему, спираючись на свідчення давніх авторів та результати, що їх надали розкопки, за якими автор спостерігав на власні очі. З творів Вінкельмана починається вивчення витворів мистецтва як історичних джерел.
Багато тверджень Вінкельмана були неправильними, деякі – надто поспішними. На його думку, в Елладі мешкали «люди, які дорівнювали богам». Він бачив лише римські копії грецьких творів, для нього світ античності був яскраво-білим, строгим і вишуканим. А насправді світ давнини був таким строкатим, що навіть важко собі уявити. Справжні античні статуї були різнобарвними, з очима з коштовного каміння, зі штучними віями. Грецькі храми теж сяяли барвистими деталями.
Але заслуги Вінкельмана перед наукою важко переоцінити.
У 1768 році, повертаючись до Італії після відвідування батьківщини, Вінкельман загинув у Трієсті від руки злодія – італійця на ім’я Арканджело.
Тріумф і трагедія Генріха Шлімана
У 1870 році розпочав свої розкопки та дослідження німецький археолог-аматор Генріх Шліман. Жоден археолог, жодне археологічне відкриття не мали такого широкого розголосу, як Генріх Шліман та його знахідки. Шлімана знали всі – від королів до вуличних хлопчиків. Але на долю Шлімана випало стільки ж схвалення, скільки й осуду. Слід зауважити, що на них Шліман заслуговував: він знайшов гомерівську Трою, він же її і зруйнував.
Генріх Шліман
Доля Генріха Шлімана – цікавий роман, сповнений пригод, героїзму, страшних занепадів та неймовірних злетів.
Шліман народився 1822 року в невеличкому німецькому містечку Мекленбург у родині сільського пастора. На Різдво 1829 року батько подарував йому ілюстровану «Всесвітню історію для дітей» Еррера. Один з малюнків зображував, як Еней залишає палаючу Трою, тримаючи за руку маленького сина. Цей малюнок визначив долю майбутнього автора археологічної сенсації ХІХ століття. В родині пастора так часто переказувалися події Троянської війни, немов герої Гомера були родичами Шліманів.
У вступі до своєї книги, присвяченої Ітаці, Шліман згадував: «Коли я 1832 року в десятирічному віці подарував батькові на Різдво власне викладення головних подій Троянської війни та пригод Одіссея та Агамемнона, я і гадки не мав, що тридцять шість років по тому, після того, як я на власні очі побачу місця, де розгорталися воєнні дії, та відвідаю батьківщину героїв, імена яких завдяки Гомерові стали безсмертними, я запропоную увазі публіки цілу працю, присвячену цій темі».
….Але життя є життя. Мати померла, батько розорився. Чотирнадцяти років Шліман залишив батьківську домівку і став на самостійний шлях. Він працював посильним у крамниці, юнгою на кораблі, мандрував пішки з міста до міста, жебракував… нарешті він влаштувався агентом до торгового дому в Амстердамі. За цей час Шліман вивчив кілька єропейських мов, причому метод вивчення він вигадав самостійно. Фірма, в якій працював молодий Шліман, вела справи з Росією. У 1846 році молодий підприємець, вивчивши вже і російську мову, як представник торгової фірми переїжджає до Санкт-Петербурга і вже через кілька місяців відкриває власний торговий дім. А ще якийсь час по тому стає мільйонером. Тепер він – оптовий купець першої гільдії, почесний громадянин Санкт-Петербурга, суддя столичного торгового суду і директор Імператорського банку Російської імперії. Перебуваючи на гребені цього успіху, він написав: «Небо у дивний спосіб благословило мої торговельні справи, і наприкінці 1863 року я став власником такого майна, про яке не міг навіть і мріяти. Тому я вирішив полишити торгівлю й цілком присвятити себе науковим заняттям».
У 1870 році Шліман поплив до берегів Малої Азії. Важко було уявити, що кілька тисяч років тому тут вирувало життя, квітували сади й височіли храми. Годинами Шліман блукав береговою смугою з книжкою в руках, щось підраховував і замальовував, цитуючи про себе рядки «Іліади». Поруч зі Шліманом завжди була його дружина – гречанка Софія Енгастроменос.
Стіни Трої
Біографічні відомості про Гомера, що дійшли до нас, дуже недостовірні. Греки пізніх часів навіть не знали, звідки він був родом. Сім міст, сперечаючись, звуться вітчизною Гомера: Смирна, Хіос, Колофон, Пілас, Аргос, Ітака, Афіни.
До 70-х років XIX століття відомості про Трою і взагалі про культуру та історію Греції до початку I тисячоліття до н. е. обмежувалися свідченнями Гомера в поемах «Одіссея» та «Іліада» і кількома легендами й міфами. Одні вчені вважали все це суцільною вигадкою, інші припускали якісь елементи дійсності. Шліман довіряв Гомерові беззаперечно.
Поеми Гомера вперше були надруковані в 1488 році у Флоренції.
План городища Трої II
Питання про місцезнаходження Трої було суперечливим. У давнину вважали, що Троя знаходилася на місці Нового Іліона, і саме тут Ксеркс і Александр Македонський здійснювали свої жертвоприношення. У кінці XVIII століття французький мандрівник Лешевальє доводив, що Трою треба шукати південніше, поблизу сучасного села Бунарбаші. Думка Лешевальє панувала в наукових колах протягом XIX століття, і тому Шліман розпочав свої розкопки в Бунарбаші. Але Трої там не виявилося, і Шліман переніс свої розкопки на місце Нового Шона, поблизу пагорба Гіссарлик. Пагорб, на якому почав свої розкопки вчений, приховував багатошарову пам’ятку. Шліман нарахував сім поселень, що послідовно змінювали одне одне. Потім з’ясувалося, що їх там було тринадцять.
Ахейські воїни
Але Шлімана не цікавили ці поселення, він шукав гомерівську Трою. У гонитві за нею він закопувався все глибше й глибше, руйнуючи і засипаючи сміттям все, що йому заважало. Шліман прийняв за гомерівську Трою друге (рахуючи знизу) місто, що знаходилося у шарі ІІІ тисячоліття до н. е. Вже пізніше співробітник та помічник Шлімана Вільгельм Дьорпфельд визначив як гомерівську Трою VI, що була сильно пошкоджена розкопками Шлімана.
Антична традиція щодо сліпоти Гомера викликає сумніви: автор «Іліади» та «Одіссеї», скоріше, більшу частину життя прожив зрячим, бачив яскраві картини природи й буття людей, побував у битвах і, зокрема, на власні очі бачив Троянську рівнину.