Сонце вже зійшло над будинками Петербурга, народ заповнював Невську першпективу, німо стояли солдатські лави, і тут вдарили дзвони. Із церкви вийшла в супроводі почту невисока овальнолиця дама, вдягнута у звичайну сукню з криноліном, її міцне підборіддя підкреслювала вольова складка, очі блакитні, жваві й удавано привітні. Вахмістр Потьомкін вмить розчарувався у її вроді, але ж тепер йому й не потрібна була зваба Катерини: на нього мусить ласкаво глянути не зрадлива дружина імператора, а сама імператриця і володарка.
Чи зверне вона на нього увагу? Мусить це статися, бо більше такої нагоди не буде ніколи. О, якби пощастило: у Потьомкіна стільки хитрощів, зла, веселості, енергії – дайте лише висоту, і він осліпить усіх, і цих теж, які ось вийшли зі собору за царицею – набундючені, пихаті. Хто ж вони такі – улюбленці фортуни? Адже всі, крім родовитого графа Паніна, чорна чернь!
Он Розумовський. Каптан аж тріщить під тягарем орденів та медалей. Президент Академії, гетьман, граф, ха-ха! Якби не його брат Олексій, якого запримітила цариця Єлизавета у придворному хорі і взяла собі за коханця, пас би Кирило Розум і донині громадську череду у своїх Лемешах на Чернігівщині.
Дивись, і Теплов тут, цей в'юн усюди влізе… За Єлизавети був другом дому Олексія Розумовського і гувернером Кирила; коли Кирило став президентом, Теплова призначили асесором канцелярії Академії; обрали Кирила гетьманом – Теплов став його секретарем; проголосили Катерину царицею – буде він у неї щонайменше писарчуком. А хто такий Григорій Теплов? Син грубника, в отроцтві – служка у віце-президента найсвятішого Синоду архієпископа Феофана Прокоповича…
І нарешті два велетні – Олексій і Григорій Орлови. Капрали! Сини скомпрометованого батька, засудженого на смерть Петром І.
Чом же його, дворянина Потьомкіна, має обійти щастя?
Вахмістр чіпким поглядом обмацує постаті щасливців, що йдуть за молодою царицею, і м'якшає його зір, коли зупиняється на обличчі її величності.
Катерина окидала поглядом суворі шереги готових до присяги воїнів, галасливий натовп, що не вміщувався на Невському, і нервова напруга розтавала, її місце займало відчуття сили і влади, і це дозволяло їй бути зараз зверхньо поблажливою: ніч спрацювала на неї. Вона граційно подала Паніну руку, ступила в його супроводі на східці й промовила московською з відчутним німецьким акцентом:
– Змилюйтесь, голюбчику, я ж не у формі; як прийматиму присягу вірного мені війська?
Граф Панін знітився, озирнувся до Теплова, той витяг худу довгу шию, готовий роздобути потрібне з-під землі, Теплова заступив своєю велетенською постаттю Олексій Орлов – рожевий шрам, що перетяв його щоку від вуха до рота, почервонів, – він прудко позирнув на шерегу гвардійців, перехопив жахкий погляд вахмістра, моргнув йому бровою.
Рвучко виступив кінь Потьомкіна перед лави, вахмістр миттю скинув зі себе ясно-зеленого каптана з червоними вилогами, срібний ґудзик пирснув, упав до ніг цариці.
– Галантно, хоч і не в міру поквапливо, – мовила півголосом Катерина, глянувши на офіцера, смагляве обличчя якого вмить зблідло.
Потьомкін, рятуючи своє становище, зіскочив з коня, підняв із землі ґудзика.
– Віддайте і цю регалію, молодче, адже ваш мундир весь належить віднині мені, – промовила з іронією Катерина, простягаючи руку за каптаном. – А він не простий і вельми відрізняється від інших, – кинула Орлову, дивлячись усе ще на вахмістра, який ураз спалахнув червінню.
Райткнехт підвів Катерині коня, її підсадили Орлови. Потьомкін посміливішав, подав цариці трикутного капелюха. Олексій Орлов скривився.
– Ви надто запопадливі, вахмістре, – прошипів крізь зуби.
Катерина почула слова Орлова, посміхнулася.
– Майоре, – сказала, – візьміть сьогодні до петергоф-плутонгу цього молодця, його ж самого запишіть до камер-юнкерів, – і сіпнула поводи коня.
Царський почет, за ним військові колони, позаду натовп рушили уздовж Невської першпективи до Двірцевої площі.
Розумовський їхав на яблукастому коні поруч з Паніним. Вигляд обох призвідців сьогоднішнього параду був не вельми щасливий, настрій теж не надто піднесений. Гетьман знав причину стриманості обер-гофмейстера. Йдучи на змову проти Петра III, Панін мітив на престол малолітнього Павла, Катерину ж мислив приставити до нього регентшею. Орлови сьогодні вранці перекреслили плани Паніна, привівши вдосвіта Ізмайловський полк до присяги Катерині, тепер він, напевно, мізкує, яким чином обмежити владу цариці. А Розумовський ішов на змову з безвихіддя: при гольштинцеві його кар'єра вже закінчувалася – він це зрозумів під час муштри на Двірцевій площі.
Що буде далі?.. Якраз проїжджали повз гетьманський палац на Невському. Розумовський згадав інше коронування – глухівську виставу, що відбувалася дванадцять років тому…
Здавалося, ніхто ніколи вже не поверне Гетьманщини, шістнадцять років правила Україною Малоросійська колегія, а тут маєш тобі: зачув Сенат запах пороху в Пруссії – спотребилося козацтво, і ухвалили його улестити гетьманськими виборами. Свято було пишне й величаве. Розумовського привіз до Глухова генерал-майор Гендриков і наказав старшині стріляти на свою честь із гармат. Тож гриміла вся глухівська артилерія, козаки виходили на майдан з музикою і прапорами, за ними в кареті їхав граф Гендриков із золотою тацею в руках, а на таці – грамоти імператриці. За каретою йшов осавул, тримаючи в руці булаву, оздоблену коштовним камінням, і печатку на подушці червоного оксамиту. Спитав Гендриков козаків, кого хочуть за гетьмана, і наче вгадав – усі до одного за Розумовського. Тоді знову вдарили гарматні залпи вже на честь новообраного. Повезли гетьмана до резиденції, та не самого – поруч з ним у кареті сидів Теплов, тримаючи в руках золоту тацю з клейнодами й грамотами. Розумовський – для параду, Теплов – для управи…
Мерзотний слимак! Він і нині тут. Катерина скористалася з підтримки гетьмана на коронуванні, проте відразу дала йому зрозуміти, що в чині сенатора він не ходитиме самотою.
Дванадцять років гетьманування. О, скільки звершено державних справ! Стоїть у Батурині нова гетьманська резиденція, а на Невській першпективі – гетьманський палац. І титули, титули… Збагачуйся і ходи в орденах, тільки не допускай думки, що ти насправді гетьман. Тож робив Розумовський, що дозволялося, – багатів. І ще на всякий випадок придбав у маршала Франції Левендаля французького пашпорта. Це останнє багатство зберігав у Батуринському замку в скарбничці. Ото й усе, що він надбав за Єлизавети…
Яка крихта перепаде від цієї владичиці? Звання сенатора й опіку Теплова вже має. А може, доведеться ще скористатися з останнього багатства, що у скарбничці?
Царський ескорт наближається до Двірцевої площі. Повне, випещене обличчя гетьмана невеселе. Меланхолійний вигляд і в Паніна. Орлови набираються пихи. «А якими ж усе-таки милостями обсипле нас усіх імператриця?» Орлови дістали своє одразу сповна. Олексій нині вже майор, Григорій – камергер, завтра вони стануть генералами і графами. Теплову обіцяно титул статс-секретаря. Навіть звичайний вахмістр став камер-юнкером. Що перепаде Розумовському за вірність? А що вижебрає у «матушки» новий кошовий отаман Калнишевський? Та, певно, усіх однаково вона не винагородить, кожен отримає за своїм зростом…
Відгримів перший бал, погасли феєрверки, розійшлися зі Зимового палацу співаки придворної капели й актори-аматори кадетського корпусу.
Біля входу до тронної зали стояли, нудьгуючи, два кавалергарди у срібних латах. Розмовляти їм заборонено, то мусять вони щось думати, можливо, обмірковують ті події, що промчали крізь царські хороми. Напевно, бо ж добре вкарбувався їм двір Єлизавети – дивуються з нечуваної скромності й простоти нової імператриці. Подумати лише – всього дванадцять камер-юнкерів і стільки ж фрейлін, причому дамам заборонено носити високі зачіски: кожна красуня-дворянка може без ніяких труднощів потрапити на бал або ж на чай до цариці, якщо в неї зачіска не вища за чверть ліктя. А мужчина-дворянин – аби лише при шпазі. Сама ж цариця вийшла на перший бал у гвардійському мундирі, в якого одяглася біля церкви Різдва, і випила з офіцерами чарку горілки на знак вдячності за престол.